Робот-репортер, який випередив людей

Понеділковий ранок, 6:25. Лос-Анджелес ще прокидається, коли під районом Вествуд здригається земля. Землетрус несильний, магнітудою 4,7. Але він стався близько до поверхні: осередок, звідки пішли поштовхи, лежав лише за 8 кілометрів під землею.

Програма газети отримала автоматичне сповіщення про поштовхи. Вона сама склала короткий текст: де, коли, якої сили, на якій глибині. І сама ж опублікувала його на сайті. Від землетрусу до публікації минуло лише 20 хвилин.

Програму назвали Quakebot — від англійських слів quake (землетрус) і bot (програма-робот). Її створив журналіст і програміст Кен Швенке (Ken Schwencke). Наприкінці замітки стояло чесне пояснення: текст створив алгоритм, який написав автор.

Quakebot мав попередників. За п’ять років до нього студенти й викладачі Північно-Західного університету (Northwestern University) у США створили проєкт Stats Monkey. Ця програма вміла писати новину про бейсбольний матч на основі статистики гри.

Такі програми були простими: вони, по суті, заповнювали готовий шаблон, як бланк із порожніми клітинками. Сучасний штучний інтелект уміє набагато більше. Чи змогли б ви сьогодні відрізнити його текст від людського?

Що таке генеративний ШІ

Генеративний штучний інтелект (ШІ) — це програми, які створюють новий вміст: тексти, зображення, звук, відео, програмний код. Людина просто описує завдання звичайними словами. ШІ виконує його, спираючись на закономірності, які засвоїв з величезних масивів даних.

Автори дослідження наголошують: це не те саме, що інші «розумні» технології в редакціях. Наприклад, алгоритми, які радять читачеві наступну статтю. Або програми, які рахують, скільки людей прочитали текст. Або інструменти для SEO — оптимізації текстів, щоб їх легше знаходили пошуковики. Усе це працює поруч, але виконує інші завдання.

ШІ вже бере на себе чимало журналістської рутини. Він розшифровує аудіо- й відеозаписи, шукає довідкову інформацію про тему чи людину, створює ілюстрації. Також озвучує тексти синтезованим голосом, рахує статистику, розставляє теги, готує стислі підсумки й аналізує великі масиви даних.

За словами дослідників, генеративний ШІ пише й цілі статті. За формою вони дуже близькі до людських, а іноді й невідрізненні від них. Уже існують автоматизовані «редакції»: системи самі створюють і поширюють тексти без участі людей. А медіакомпанія Bloomberg використовує сотні повністю або частково автономних ботів.

Ще 2015 року дослідник медіа Метт Карлсон (Matt Carlson) окреслив два сценарії. Оптимістичний: новин стане більше, а журналісти звільняться від механічної роботи для складніших тем. Песимістичний: більше звільнень, персоналізація, яка розколює суспільство, і перетворення написання новин на рядовий товар.

Хто і як провів дослідження

Дослідження опублікував науковий журнал Journalism and Media 30 жовтня 2026 року. Його авторами є Елена Єсте-Пікер (Elena Yeste-Piquer), Марсал Сінтес-Олівелья (Marçal Sintes-Olivella) і Жауме Суау-Мартінес (Jaume Suau-Martínez). Вони працюють у Школі комунікації та міжнародних відносин Бланкерна Університету Рамона Льюля (Ramon Llull University) в Барселоні. Четвертий автор — Давид Пуертас-Граель (David Puertas-Graell) з університетського центру TecnoCampus Університету Помпеу Фабра (Pompeu Fabra University) в Матаро.

Науковці зосередилися на Каталонії — регіоні на північному сході Іспанії з власною мовою. Її медіа схожі на іспанські, але мають свої особливості. Наприклад, одне з попередніх досліджень показало: механізми саморегуляції каталонських медіа мають риси північноєвропейської моделі. Саморегуляція — це коли медіа самі встановлюють етичні правила і стежать за їх дотриманням.

З листопада 2025 до лютого 2026 року дослідники провели дев’ять глибинних інтерв’ю. Опитані представляли такі медіа:

• 3Cat News;
• Каталонське агентство новин (ACN);
• Diari de Tarragona, La Vanguardia, Segre та Diari ARA;
• Nació Digital і VilaWeb;
• Verificat — організацію, що перевіряє факти.

Серед них — журналісти й керівники редакцій, а також фахівці, відповідальні за цифрові технології, дані, продукт і перевірку фактів. Фактчекери — це люди, які професійно перевіряють правдивість інформації. Досвід тих, про кого є відкриті дані, — приблизно від 8 до 49 років, у середньому близько 26.

Інтерв’ю були напівструктурованими. Це схоже на розмову з планом: є перелік тем, але співрозмовник може відхилитися й розповісти щось несподіване.

Відповіді каталонців науковці порівняли з двома попередніми дослідженнями. Обидва провели в межах проєкту Media Councils in the Digital Age, який фінансувала Європейська комісія. Перше — понад 50 інтерв’ю з журналістами й фактчекерами з 12 країн Європи та США у 2022–2023 роках. Друге — 27 інтерв’ю з представниками рад з питань преси з 19 європейських країн і Канади у 2023 році.

Ради з питань преси (Press Councils) — це незалежні органи, які розглядають скарги на медіа. Вони стежать за дотриманням журналістської етики. Каталонську частину дослідження профінансував також уряд Каталонії через проєкт IAPer.

Як ШІ працює в редакціях уже сьогодні

Більшість опитаних каталонців називають ШІ допоміжним інструментом. Він має пришвидшувати роботу, а не замінювати журналіста. Найчастіше ШІ виконує механічні, рутинні завдання. Серед інструментів, які згадують у дослідженні:

• Whisper — перетворює аудіозаписи на текст;
• Google Translate через API — «міст», яким програми обмінюються даними напряму;
• зворотний пошук зображень — показує, де ще в інтернеті трапляється це фото;
• ChatGPT — розкладає матеріали по темах, а ще з його допомогою редакції з’ясовують, на що здатен ШІ;
• NotebookLM — коротко переказує зміст великих документів або кількох джерел одразу.

Один з опитаних розповів: журналісти спершу опиралися нововведенням. Але спротив зменшився, щойно вони відчули, скільки часу економить автоматичне розшифрування інтерв’ю.

Редакції також пробують вбудувати ШІ просто в систему керування контентом. Це внутрішня «кухня» сайту, де журналісти готують і публікують матеріали. Там ШІ може допомагати з підсумками, SEO і рекомендаціями інших статей. Головне — простота: щоб не множити окремі програми.

В інших медіа ШІ в такій системі пропонує теги, субтитри й описи до фотографій для незрячих читачів. Проте жодна пропозиція не потрапляє на сайт автоматично. Спершу її перевіряє й затверджує журналіст. Ще в кількох редакціях діє схоже правило: усе, що створив ШІ, перед публікацією переглядає редактор.

Розставлення тегів, за словами одного з опитаних, — частина ширшого проєкту. Над ним разом працюють архівісти, інженери й новинарі. Мета — впорядкувати архів, щоб старі матеріали було легше знайти.

Представник іншої редакції перелічив ще ширше коло завдань. ШІ там покращує заголовки, виправляє мовні помилки, коротко викладає суть довгих текстів — наприклад, судових рішень. Також розшифровує інтерв’ю, аудіо й відео, допомагає монтувати відео і модерувати коментарі. Там навіть створили окремий підрозділ, який шукає й випробовує нові інструменти до їх запровадження.

Ця ж редакція аналізує за допомогою ШІ поведінку та інтереси читачів. Програма підказує, у якому розділі сайту матеріал може зібрати більше читачів.

Інше медіа тренує власну програму, яка опрацьовуватиме певні типи матеріалів, наприклад пресрелізи. Мета спільна для всіх: звільнити журналістам час на власні матеріали і складнішу роботу.

Ще одне медіа досліджує ШІ для аналізу бізнес-даних, прогнозування поведінки читачів і сортування матеріалів. Також — для верстки друкованої газети і майбутнього чат-бота для читачів. Там розглядають, чи можна автоматизувати чернетки новин від інформагентств. Але тільки з обов’язковою перевіркою людиною. У цьому медіа записали три чіткі правила:

• не публікувати автоматично створений вміст без перевірки людиною;
• не створювати за допомогою ШІ редакційні зображення;
• повідомляти читачів, якщо текст переклали автоматично.

Заголовки й перевірку фактів ШІ не довірили

Одна з редакцій кілька разів пробувала доручити ШІ заголовки. Результати її представник назвав «дуже слабкими». Тож розвивати цей напрям там не планують: заголовки лишаються справою журналістів.

В іншій редакції, за словами її представника, ШІ не пише статей і не перевіряє, чи правдива інформація. Опитані каталонські журналісти формулюють межу так: текст створює журналіст, а ШІ-асистент лише допомагає. Наприклад, стежить, щоб матеріал відповідав стильовим настановам і редакційним стандартам.

Журналісти також застерігають: програми, які нібито розпізнають створений ШІ вміст, ненадійні. Тому перевірка фактів, як і раніше, спирається на аналіз джерел, критичне мислення і контекст.

Один керівник медіа, опитаний у попередньому дослідженні, розповів показову історію. Його редакція створила окремий підрозділ для боротьби з дезінформацією. Але створеного ШІ вмісту стало так багато, що підрозділу довелося перевіряти ще й його.

Ще один із каталонських опитаних вважає, що медіа поки рано широко використовувати ШІ. Технологія, на його думку, надто ненадійна, щоб довірити їй створення матеріалів. Хоча вона суттєво вдосконалилася і добре справляється з механічною роботою.

Деякі опитані називають ШІ другим пілотом, асистентом. Він допомагає, але не замінює критичного й дослідницького погляду, без якого немає журналістики.

Швидше — не завжди краще

Керівники медіа сподіваються: ШІ звільнить журналістам час для глибшої та творчішої роботи. Один із каталонських опитаних каже, що час уже звільнився. Організаційних змін це поки не принесло. Але більше людей мають змогу подумати і вийти «в поле» — туди, де відбуваються події.

Водночас швидкість має зворотний бік. Фактчекер з Іспанії, опитаний у попередньому дослідженні, пояснив: усі хочуть бути першими. Через поспіх перевірку фактів часто пропускають, і це може породжувати дезінформацію. Ще один керівник медіа зауважив: ШІ працює швидко, але його текстам бракує глибини.

Дослідники описують розрив між двома «часами» журналістики. Перший — це швидкість, з якою новина розлітається. Другий — час, потрібний, щоб її перевірити, зіставити з іншими джерелами й обміркувати. Перший дедалі прискорюється. А другого лишається все менше.

Втім, один з опитаних категоричний: поспіх із публікацією — не виправдання для фактичних помилок.

Представники рад з питань преси додають ще одну тривогу. ШІ дає змогу публікувати тексти, які виглядають бездоганно: гарна граматика, переконливий стиль. Але вони можуть спиратися на недостатньо перевірені джерела. Тож текстів стає більше, а стежити за їхньою якістю — складніше. Виглядає професійно — ще не означає, що це професійна журналістика.

Ради з питань преси бачать і глибшу загрозу. ШІ може відгородити журналіста від першоджерел. Тоді він дедалі більше покладатиметься на готові підсумки, які склала машина. А простежити, звідки взялася інформація, ставатиме важче. Фактчекер з Іспанії сформулював це так: небезпека не в самих інструментах, а в тому, що вони можуть витіснити пошук і перевірку.

Хто насправді вирішує, що стане новиною

Ще одна велика тема дослідження — метрики. Це дані про читачів: скільки людей відкрили матеріал, скільки часу читали, на що клікали. Такі дані тепер звучать на редакційних нарадах. А аналітик метрик став окремою професією в редакціях.

У звіті попереднього дослідження метрики назвали структурним гейткіпером (structural gatekeeper). Гейткіпер — це вартовий біля воріт, який вирішує, кого пропустити. Тож метрики вже не просто рахують читачів, а й впливають на те, що редакція вважає новиною.

Автори звіту розрізняють два поняття. Суспільний інтерес (public interest) — це те, що важливо для суспільства. Інтерес публіки (the public’s interest) — це те, на що люди охоче клікають з цікавості чи емоцій. Автори запитують: чи не витісняє, підкоряючись метрикам, друге перше?

Польський фактчекер описав вибір, який стоїть перед журналістами. Можна написати етичний заголовок. А можна такий, що принесе гроші, бо на нього клікнуть. Ще один опитаний зауважив: матеріали дедалі частіше роблять так, щоб їх рекомендували алгоритми. Мета — не поінформувати, а викликати емоційну реакцію. Іспанський журналіст підсумував ще жорсткіше: редакційна політика медіа поступається кліку.

Керівники медіа говорять і про залежність від великих технологічних платформ. Один із них навів приклад Google. Пошуковик почав використовувати генеративний ШІ у своїх відповідях. Тож медіа мусять заново продумувати, як залучати читачів і бути помітними в пошуку.

Соцмережі, за словами опитаних, стали переломним моментом для професії. Французький фактчекер пояснив: через них стало складніше працювати з джерелами і перевіряти інформацію. Дослідники називають це платформізацією. Медіа залежать від чужих платформ, щоб отримувати читачів і поширювати матеріали. Це схоже на крамницю в чужому торговельному центрі: покупців приводить власник центру, і правила теж пише він.

Журналіст майбутнього — це команда

Дослідження фіксує появу гібридних професій. Це поєднання класичної журналістики з новими вміннями: аналізом даних, наглядом за автоматичними системами, керуванням технологіями в редакції.

Один каталонський керівник розповів: кожну історію редакція вже поширює щонайменше шістьма каналами. І їх ставатиме більше. Тому потрібні три типи людей. Одні створюють матеріал, другі адаптують його під різні формати, треті доводять до фінальної версії. Особливу увагу там приділяють аудіовізуальним розповідям.

Інший керівник поставив питання інакше. На його думку, важливо не те, якого журналіста шукати. Важливо, які команди редакція збирає на майбутнє.

Ще один назвав ШІ та цифрову трансформацію культурною зміною в роботі, якої не бачили сорок-п’ятдесят років. Виграють, переконаний він, ті медіа, які вкладуть гроші в людей і структури, готові до цієї зміни.

Цікава деталь: завдання, пов’язані з ШІ, часто доручають менш досвідченим працівникам. Досвідчені журналісти й далі безпосередньо керують висвітленням тем.

Чи замінить ШІ цілі відділи? Один керівник медіа, опитаний у попередньому дослідженні, не вірить у таку повну заміну. Колись цифрові камери зробили непотрібними тих, хто проявляв фотоплівку. З ШІ, вважає він, так не буде. Але в майбутньому зміни можуть торкнутися, наприклад, редагування чи перекладу.

Інший керівник бачить головну загрозу не в редакціях. ШІ вже масово використовують для маніпулятивного вмісту — у дезінформації, корпоративних комунікаціях і соцмережах. Технічно обізнані опитані попереджали ще серйозніше: створені ШІ тексти й зображення можуть підмінити саму реальність.

Страх, спротив і навчання

Запровадження ШІ спершу викликало в редакціях страх, недовіру і скепсис. Один із каталонських опитаних вважає: власники й редактори просували ШІ насамперед тому, що він може скоротити витрати на працівників.

Позиції журналістів різняться. Хтось повністю відкидає ШІ, бо вважає, що вміст має створювати лише людина. Хтось бачить у ньому пряму загрозу робочим місцям. Помітний і розрив між поколіннями: молодші журналісти користуються новими інструментами природніше.

Проте, за словами більшості опитаних, страхи з часом ослабли. Журналісти побачили практичну користь. Вони переконалися, що мета — підвищити продуктивність, а не замінити людей.

Головним способом подолати сумніви опитані називають навчання. Воно допомагає позбутися страхів і користуватися новими технологіями критичніше й безпечніше. Керівник однієї з редакцій пояснив: учитися доведеться постійно і в усіх відділах, особливо в новинних. Його редакція вже розробляє спеціальну стратегію навчання. Багато курсів уже провели, але технологія змінюється так швидко, що потрібна постійна підтримка.

Водночас дослідники помітили слабке місце. Навчання часто «наздоганяє» нові інструменти, замість того щоб допомагати осмислити зміни загалом.

Науковці описують і «професійний дискомфорт». Іноді журналісти можуть чітко назвати, що їх турбує, а іноді це розмита тривога. Звіт пов’язує її з депрофесіоналізацією — ослабленням тих умов, які колись робили журналістику окремою професією. На журналістів тиснуть швидкість, метрики, соцмережі й нові технічні вимоги. Тож важко стверджувати, що вони повністю контролюють власну роботу.

Нові гібридні ролі можуть збагатити професію. Але можуть принести й перевантаження та розмити її суть. ШІ, на думку дослідників, здатен посилити депрофесіоналізацію, якщо його впроваджуватимуть без обговорення.

Опитані часто кажуть: технологія — лише інструмент, а проблема в тому, як її використовують. Але чи справді все так просто? Дослідники звертають увагу: самі ж співрозмовники розповідають, як інструменти змінюють ритм роботи, критерії відбору новин і стосунки з читачами.

Є ще одна пастка: вважати, що технологія неминуча і з нею нічого не вдієш. Автори звіту попереднього дослідження застерігають від такого погляду. Якщо журналісти сприймають ШІ як стихію, що насувається ззовні, їм лишається тільки пристосовуватися. Тоді правила гри диктуватимуть технології, а не професія. Тож журналістика має сама вирішувати, навіщо їй нові інструменти, де межі їх використання і на яких умовах їх запроваджувати.

Представники рад з питань преси нагадують головне. Журналістика — це насамперед спілкування між людьми. І за технологіями не можна забувати про її роль у демократичному суспільстві.

Технології мчать, правила відстають

Головний висновок дослідження: ШІ входить у щоденну роботу редакцій значно швидше, ніж з’являються етичні правила для нього. Це схоже на ситуацію, коли автомобілі вже мчать дорогами, а правила дорожнього руху ще тільки пишуть.

Кілька каталонських опитаних погоджуються: у медіа бракує протоколів, критеріїв і чітких інструкцій щодо ШІ. Одна співрозмовниця вважає, що етичних настанов досі бракує майже всюди. Потрібні, на її думку, чіткі правила: якими даними можна ділитися і де межі використання ШІ. Вона також переконана, що суспільство надто довіряє цим інструментам. Люди не розуміють ні як вони працюють, ні які інтереси корпорацій за ними стоять.

Проте є й приклади системного підходу. В одній редакції створили окремий комітет зі штучного інтелекту. До нього увійшли фахівці різних відділів. Комітет пише правила використання ШІ, стежить за їх виконанням і поступово оновлює редакційну стильову настанову.

Опитані, які працюють у сфері перевірки фактів, пропонують два базові принципи:

• використовувати ШІ лише для повторюваних, рутинних завдань;
• позначати матеріали, у створенні яких брав участь ШІ.

Один з них додав: роботу ШІ-асистентів у редакціях уже можна перевіряти, і результати таких перевірок задовільні.

Каталонія — не виняток. Автори посилаються на інші дослідження, і ті малюють схожу картину. Наприклад, у Іспанії шість з десяти медіа вже використовують ШІ в журналістській роботі. Але рядових журналістів турбує, що це означатиме для їхньої праці. Вони закликають знову обговорити базові засади професії, які в гонитві за швидкістю відійшли на другий план.

Цікаво, що на автоматизацію в редакціях дивляться по-різному залежно від посади. Редактори й розробники оцінюють її здебільшого позитивно. Репортери налаштовані критичніше: вони відчувають, що мають менше самостійності і менше можливостей для глибокої роботи.

Ще одна проблема — правила. Більшість медіа досі не мають чітких внутрішніх настанов щодо ШІ, тож кожен журналіст сам вирішує, що допустимо. А читачам рідко повідомляють, що над матеріалом працював штучний інтелект. Через це постають непрості питання: чи можна довіряти такому тексту, кому належить інтелектуальна власність і хто відповідає за помилки.

ШІ — не переворот, а прискорювач змін

То що ж насправді приніс у журналістику генеративний ШІ? Дослідники відповідають: не раптовий переворот, а прискорення того, що почалося задовго до нього. Новини дедалі швидше змінюють одна одну. Редакції орієнтуються на метрики, залежать від платформ і довіряють частину рішень алгоритмам. ШІ не запустив ці процеси, а лише розігнав їх.

Чи витісняє ШІ журналістів? Однозначної відповіді дані дослідження не дають. Вони показують інше: професія перебудовується. Журналістам доводиться опановувати нові вміння — аналіз даних, нагляд за автоматичними системами, роботу з платформами. Але суто людські навички й далі лишаються цінними. Журналістика вже не раз пристосовувалася до нових технологій. Проте тепер постає питання, де межі цих змін і якою стане професія.

Тож питання вже не в тому, чи прийде ШІ в редакції. Важливо, на яких умовах це станеться. Незалежність редакцій, відповідальність і ретельна перевірка фактів збережуться лише за однієї умови. Люди мають наглядати за роботою ШІ, правила його використання мають бути прозорими, а сам ШІ — служити журналістським цінностям, а не навпаки. На думку авторів, майбутнє журналістики залежить не так від можливостей ШІ, як від того, чи зможуть редакції ним керувати і не зашкодити при цьому своїй ролі в демократичному суспільстві.

Чого це дослідження не стверджує

Самі автори чесно описують обмеження своєї роботи. Дев’ять опитаних — переважно досвідчені фахівці, які безпосередньо впроваджують нові технології. Їхні погляди не відображають думку всіх каталонських журналістів.

Крім того, інтерв’ю записували в різний час: міжнародні — у 2022–2023 роках, каталонські — у 2025–2026 роках. За цей час ШІ значно глибше увійшов у роботу редакцій. Тому дослідники не можуть сказати, що спричинило різницю у відповідях: особливості країни чи просто плин часу.

Нарешті, технології розвиваються стрімко. Тож це дослідження — знімок одного моменту в процесі, який триває.

Чому це важливо знати

Текст, створений ШІ, може виглядати бездоганно, але спиратися на неперевірені джерела. Тому варто звертати увагу, чи медіа повідомляє про використання ШІ і чи вказує джерела. Одна з редакцій, згаданих у дослідженні, вже взяла за правило попереджати читачів про автоматичний переклад.

Раніше ми писали

• ШІ-пошук Google: чому медіа втрачають читачів
• Фальшивий протест: як у TikTok скликали погром у Барселоні
• Діпфейки зірок заполонили соцмережі: чи можна їх зупинити