Чому новини назвали «рожевим слизом»

«Рожевим слизом» (pink slime) в Америці прозвали побічний продукт переробки м’яса. Від нього і пішла назва явища. Журналістика «рожевого слизу» — це сайти, які видають себе за місцеві новинні видання.

Насправді вони публікують низькоякісні тексти, створені автоматично, або партійні статті. Як і його м’ясний тезко, такий сайт лише схожий на справжню газету.

Звідки взялися такі сайти? Надійних місцевих видань стає дедалі менше. Порожнє місце заповнюють сайти «рожевого слизу». Але є важлива різниця: хто видає справжню місцеву газету, відомо. А хто фінансує ці сайти і хто на них впливає, читачі не знають.

Зазвичай такі сайти не мають реального зв’язку з громадою, про яку нібито пишуть. Вони змішують місцеві та загальнонаціональні новини, згенеровані автоматично. Шкода, кажуть дослідники, саме в тому, що ці сайти користуються довірою людей до місцевих новин. І через цю довіру впливають на їхні погляди.

Є ще одна проблема. Штучний інтелект пише дедалі краще. Тому все більше статей на таких сайтах виглядають так, ніби їх написали живі люди. Хоча насправді їх виготовив ШІ.

Звідки вчені це знають

Дослідження провели в Департаменті програмних і суспільних систем (Software and Societal Systems Department, S3D). Він входить до Школи комп’ютерних наук імені Кеннета Гріффіна при Університеті Карнегі-Меллон.

Вчені зібрали 14 581 рекламний допис у фейсбуці від 310 сторінок. Ці дописи вели на 383 різні сайти. Більшість із них виявилися сайтами «рожевого слизу».

Цифри промовисті. Напередодні виборів 2020 і 2024 років витрати на рекламу таких сайтів у фейсбуці різко зросли. Замість сотень тисяч доларів — мільйони.

Але кому саме показували цю рекламу?

Кого обирали мішенню

Рекламодавці не діяли навмання. Вони налаштовували кампанії під конкретні штати й конкретні групи населення.

У вирішальні виборчі роки сайти частіше цілилися у штати, що вагаються (swing states). Так в Америці називають штати, де виборці не мають стійкої переваги до однієї партії. Там може перемогти кандидат будь-якої з двох партій.

Помітна й різниця за статтю та віком:

• сайти лівого, ліберального спрямування частіше показували рекламу жінкам, ніж чоловікам, і її частіше бачили люди, молодші за 55 років, ніж старші;
• сайти правого спрямування частіше цілилися в чоловіків, а їхню рекламу частіше бачили люди, старші за 55 років.

Реклама у фейсбуці вела не лише на самі сайти. Вона також відсилала до інших соцмереж, зокрема X (колишній твіттер) і реддиту.

Як дошка оголошень у під’їзді

Мережі мали ще один прийом — місцеві групи у фейсбуці, розраховані на певні категорії населення. У дослідженні брала участь Лінетт Нг (Lynnette Ng), яка здобула докторський ступінь у департаменті S3D. Вона пояснює: поширюючи статті в таких спільнотах, мережі «підключаються» до вже наявної довіри між людьми.

На думку дослідниці, для таких компаній групи у фейсбуці добре відображають місцеве населення. Якщо знайти групу людей, яким тема, ймовірно, цікава, простіше одразу розіслати новину їм усім. Це легше, ніж шукати кожного окремо.

Це схоже на оголошення на дошці в під’їзді замість стуку в кожні двері. А оголошенню серед сусідських записок і вірять більше.

Тисяча «газет» під одним дахом

Зазвичай сайти «рожевого слизу» належать материнській організації. Вона керує цілою мережею «видань». Тексти для них створюють автоматично, а потім підправляють, щоб вони припали до смаку місцевим читачам.

Наприклад, компанія Metric Media, яку дослідники виявили під час роботи, керує приблизно тисячею таких сайтів. Якби читати по одному на день, знадобилося б майже три роки.

Серед цих сайтів — Scranton Reporter. Він пише про території, де тривають напружені перегони за місце в Конгресі США. Скрентон — місто в штаті Пенсильванія.

У розділі про владу на цьому сайті багато статей про чинного конгресмена-республіканця. Вони розповідають про його роботу з федеральними грантами та участь у круглих столах. А от про самі перегони загалом — жодного матеріалу.

Чому ми більше віримо «своїм» новинам

Професорка департаменту Кетлін Карлі (Kathleen M. Carley) пояснює, чому ця схема працює. За даними досліджень, більшість людей по інформацію охочіше звертаються до місцевої чи регіональної газети, ніж до великих загальнонаціональних видань.

На сайтах «рожевого слизу» є місцева інформація — наприклад, рахунки спортивних матчів. Щоб її опублікувати, журналіст не потрібен.

Але там є й загальнонаціональні новини. Їх подають так, ніби їх підготували на місці: додають фото когось із місцевих.

За словами Кетлін Карлі, так і формують погляди людей. Вплив таких матеріалів може бути непропорційно сильним. Адже місцеву новину сприймають як реальнішу, точнішу й ціннішу, ніж ту, де доводиться покладатися на The New York Times чи The Washington Post. Саме тому, що вона місцева.

Порада сусіда про хорошого майстра зазвичай важить більше, ніж реклама на білборді. Сайти «рожевого слизу» вдають із себе того самого сусіда.

Ліві й праві користуються однією схемою

Дослідники проаналізували три материнські організації, які керують такими сайтами: Courier, Metric Media та American Independent Media. Metric Media має консервативний ухил. Courier та American Independent — ліберальніший.

Кетлін Карлі попереджає: що краще ШІ імітуватиме справжню журналістику, то важче читачам може бути розпізнати політичний вплив цих сайтів.

Що відбувається після виборів

Може, після голосування такі сайти зникають? Ні. Вони працюють далі, лише міняють теми. Тепер вони пишуть про судові позови та юридичні суперечки, а також про місцеві події.

Мета, за словами дослідників, — підтримувати сторінки й акаунти у фейсбуці активними. Щоб люди про них не забули.

Дослідники очікують, що на наступних виборах грошей на рекламу й дописів у фейсбуці стане ще більше.

Що далі: як виявляти такі мережі

Крім Кетлін Карлі та Лінетт Нг, у команду входила Крістін Лепірд (Christine Lepird). Вона теж навчалася в докторантурі департаменту S3D, а зараз працює в Університеті Джонса Гопкінса.

Нова робота продовжує ширшу дослідницьку програму Крістін Лепірд і Кетлін Карлі про поширення «рожевого слизу». Вчені вивчають, як такі сайти розходяться соцмережами і як використовують довіру до місцевих новин.

А ще — як нові комп’ютерні методи можуть знаходити нові сайти «рожевого слизу». Причому ще до того, як ті встигнуть закріпитися і стати відомими.

Чому це так важливо? Завдяки автоматичному створенню текстів і публікації за допомогою ШІ дедалі легше масово запускати сайти, що виглядають місцевими. Тому, на думку дослідників, розуміти й виявляти такі мережі стає дедалі важливіше.

Кетлін Карлі наголошує: мета дослідження — не критикувати генеративний ШІ. Це програми, які самі створюють тексти, зображення та інший контент. Їх цілком можна використовувати для корисної інформації — наприклад, про відкриття нових закладів чи майбутні події.

Проблема виникає тоді, коли через джерела, яким люди довіряють, поширюється упереджена або неповна інформація. Особливо коли йдеться про політичні чи наукові коментарі. «Ви дозволяєте невідомій вам групі керувати тим, що вам повідомляють», — каже Кетлін Карлі.

Раніше ми писали

• ШІ-пошук Google: чому медіа втрачають читачів
• Поразка на виборах у фейсбуці: оплакування чи боротьба?
• Діпфейки зірок заполонили соцмережі: чи можна їх зупинити