Що являв собою оригінальний будинок і чому його любили кияни

Первісно це був одноповерховий цегляний будинок, зведений у 1882 році на замовлення міщанки Ф. Фатєєвої. Через 14 років — у 1896 році — за проектом архітектора О. Шварценберґа на замовлення нової власниці надбудовано другий поверх.

Фасад вирішили у модному тоді стилі неоготики: два вертикальні акценти зі стрілчастими вікнами та завершеннями у вигляді фігурних аттиків. У плані будівля спочатку була Г-подібною з розвиненими тильними ризалітами, але пізніше стала прямокутною.

Серед киян будинок знали як «будинок з виноградом» — через поліхромні ліплені прикраси у вигляді грон винограду на фасаді. Цей декоративний елемент став справжньою візитівкою споруди і робив її впізнаваною на всій вулиці. Саме такий унікальний декор і відрізняв київські прибуткові будинки кінця XIX століття від типових споруд того часу.

Яку роль будинок відіграв в українській культурі

У 1913–1914 роках у квартирі №3 містилося правління Товариства українських кооператорів «Наша кооперація». Це свідчить про важливу роль будівлі в суспільному житті міста — тоді кооперативний рух набував особливої актуальності в Україні та ставав важливим інструментом економічної самоорганізації.

Вулиця Саксаганського загалом є однією з найцікавіших у Києві: вона дає уявлення про архітектурні напрями кінця XIX — початку XX століття. Тут мешкали видатні діячі української культури, зокрема Панас Саксаганський — видатний актор і режисер, ім’ям якого названо вулицю.

Як будинок поступово знищували — і чому не зупинили

Руйнування відбувалося поступово, із порушенням усіх норм збереження архітектурної спадщини. У 1978 році права частина фасаду завалилася, але згодом її відбудували — вже без оригінального декору та балкону. Тоді ніхто не зафіксував втрату як привід для системних змін.

На початку 2000-х будинок обклали пінопластом і надбудували мансарду, що остаточно спотворило первісний вигляд. А 2010 року пам’ятку повністю розібрали під приводом ремонту — без публічного обговорення та всупереч логіці збереження спадщини. На місці оригіналу спорудили новий будинок, форми якого лише віддалено нагадують втрачену споруду.

Цей випадок — частина системної проблеми: упродовж останніх двадцяти років Київ втратив чимало пам’яток архітектури через недбале ставлення власників або навмисне знесення для звільнення ділянок під забудову. Власникам часто вигідніше заплатити штраф, ніж витрачати кошти на реставрацію.

Чому «макети» замість реставрації — це норма, а не виняток

У Києві стала популярною псевдоісторична архітектура — подекуди навіть там, де справжніх історичних будівель ніколи не було. Нові будинки копіюють зовнішні форми втрачених споруд, але не зберігають ні автентичних матеріалів, ні пропорцій, ні духу оригіналу.

Така практика суперечить міжнародним стандартам збереження спадщини, зокрема Венеціанській хартії, яка наголошує: нові елементи мають чітко відрізнятися від оригінальних, а не маскуватися під них. Місто, яке дбає про свою ідентичність, має ретельно зберігати старовинне та обережно будувати нове.

Системна проблема ще й у тому, що можливості Департаменту охорони культурної спадщини КМДА обмежені, а в Києві є сотні — а можливо, й тисячі — будівель, яких належним чином не досліджено. Поки тривають бюрократичні процедури, забудовники встигають знести чергову споруду. Щоразу кияни втрачають не просто цеглу й вапняк — вони втрачають фрагменти власної пам’яті та ідентичності.

Раніше ми писали

Саксаганського, 83 — не поодинокий випадок. На Подолі під час війни продовжують знищувати історичні будівлі попри мораторій на знесення — зруйновано поліцейську дільницю 1902 року та флігелі садиби купця Носача 1899 року.

Пам’яткоохоронці вже подали звернення до прокуратури: активісти та депутатка Київради вимагають зупинити знесення на Кирилівській. А за даними керівника заповідника «Стародавній Київ», чверть Подолу перебуває в занедбаному стані — система захисту фактично не працює.