Війна у двох вимірах: територія та психосфера

«Ваш світ розвалиться так само, як розвалився наш»

— такі настрої Померанцев часто чув від московських еліт, коли жив у Росії два десятиліття тому. Тоді він відкидав ці ідеї як фантазії переможених у Холодній війні. Проте зараз, спостерігаючи за розвитком подій, автор визнає: можливо, вони мали рацію.

Померанцев розкриває двовимірну природу цієї війни. Перший вимір — це майже архаїчна, схожа на конфлікти XIX століття боротьба за територію, де успіх вимірюється кілометрами захопленої землі. Другий розгортається у сфері сприйняття та колективної свідомості. Російські військові теоретики називають це «психосферою» — простором, де великі світові конфлікти ведуться та виграються в уяві суспільств.

«У цій війні за сприйняття Росія відчуває, що перемагає»,

— констатує автор. Він звертає увагу на симптоматичне зникнення з американського політичного дискурсу таких понять, як «міжнародний порядок, заснований на правилах» чи право демократичних націй самостійно обирати своє майбутнє. Риторика, яку США так ефективно використовували під час Холодної війни, зникає на очах.

Розпродаж світового порядку

Інституції, які десятиліттями транслювали західні цінності у світ — бюро з прав людини, колись впливовий мовник «Голос Америки» (Voice of America) — тепер демонтовані. У місцевих оголошеннях Вашингтону можна знайти рекламу розпродажу студійного обладнання «від міжнародного мовника».

«Ось так закінчується світовий порядок: гаражним розпродажем», — з гіркою іронією підсумовує Померанцев.

Небезпечна гра з переговорами

Автор розкриває типову кремлівську тактику: висування завідомо неприйнятних умов — наприклад, вимога здати території, які Росія навіть не контролює. Поки світ щиро шукає компромісні «рішення», Москва інтенсифікує бомбардування. Так звані переговори стають димовою завісою для ескалації насильства, а не інструментом його припинення.

Померанцев описує стратегічний задум Кремля: довести американського президента до такого рівня фрустрації через відмову Києва капітулювати, що трансатлантична єдність почне тріщати по швах. Якщо США послаблять санкції, а Європа залишиться непохитною, для Москви відкриється вікно можливостей для подальших маніпуляцій та розколу Заходу.

Розкол між США та Європою як мета Кремля

«Як почуватимуться німецькі автовиробники чи французькі споживачі енергії, коли Америка відновить бізнес із Москвою? Чи наважиться Європа накладати санкції на американські компанії?»

— ставить гострі питання автор. Такий сценарій здатний розірвати трансатлантичну єдність і дати потужний імпульс прокремлівським силам по всій Європі.

Російська пропаганда вже смакує перспективу альянсу Москви та Вашингтону проти Європи. Кремлівські «фабрики тролів» масово поширюють меми, де російські та американські багнети разом пронизують Урсулу фон дер Ляєн, президентку Єврокомісії. За цинічною логікою Кремля, Америка, яка нібито таємно керувала всіма продемократичними рухами в Європі, тепер перейде на бік Росії.

Вразливість режиму: страх втрати контролю

Померанцев точно визначає ахіллесову п’яту путінського режиму: травматичний досвід краху СРСР. Саме звідти походить їхній цинічний світогляд і параноїдальна чутливість до найменших ознак втрати контролю. Кремлівська еліта, яка на власні очі бачила, як непохитна радянська система розсипалася за лічені місяці, тепер панічно боїться повторення цього сценарію. При першій загрозі системній стабільності вони відступають.

Адміністрація Байдена була дуже обережною з максимальним тиском на Росію, намагаючись зберегти крихкий баланс світового порядку. Але парадокс у тому, що цей самий порядок частково захищав і Москву, дозволяючи їй грати роль порушника правил серед стриманих дорослих. Тепер, коли старі правила гри зруйновані, Захід може дозволити собі зняти самообмеження і діяти рішучіше.

План дій для Заходу

Військовий аналітик Джек Вотлінг пропонує конкретну дорожню карту для західних дій:

• захоплення російського тіньового флоту в Балтійському морі, який став життєвою артерією для обходу санкцій і продажу нафти
• посилення тиску на Калінінград
• ізольований російський ексклав, вразливий до блокади
• розгортання активних інформаційних операцій для зриву мобілізації та підриву бойового духу російської армії
• запровадження вторинних санкцій проти індійських і китайських компаній, що допомагають Росії обходити обмеження

«Немає однієї чарівної кулі. Потрібен одночасний тиск з усіх напрямків — щоб російський режим нарешті відчув реальну загрозу своїй системі», — підсумовує Померанцев.

Автор тверезо оцінює перспективи: швидкої зміни режиму не станеться — Кремль відступить набагато раніше. Але сама можливість змусити путінську еліту знову пережити страх системного колапсу, як у 1991-му, може кардинально змінити їхню поведінку. Доки Захід не підірве впевненість Путіна у власному контролі, той продовжуватиме руйнувати залишки світового порядку.

Чому це важливо знати

Для України ця дискусія має визначальне значення. Стаття розкриває механізми, якими Кремль методично розхитує західну коаліцію підтримки України. Розуміння російської стратегії війни в «психосфері» — перетворення переговорів на інструмент ескалації, цілеспрямований розкол між Вашингтоном і Брюсселем, експлуатація вразливостей демократичних систем — дає змогу ефективніше протидіяти цим загрозам.

Особливо важливо, що автор не обмежується діагнозом, а пропонує конкретний план протидії: арешт тіньового флоту, блокада Калінінграда, інформаційні операції проти російської армії, вторинні санкції на азійських партнерів Кремля. Це реальні інструменти, здатні змінити хід війни.

Головне усвідомити: битва йде не лише за території на карті. Це боротьба за майбутню архітектуру світу — чи буде в ній місце для вільної України, чи запанує право сили та цинізм. Саме тому підрив впевненості Путіна у власній безкарності стає стратегічним завданням не лише для Заходу, а й для самої України.