Чому стратегія «сфер впливу» США приречена на провал

Адміністрація президента США Дональда Трампа подає дедалі більше сигналів про радикальну зміну зовнішньополітичного курсу. Напруження між президентами США та України в Овальному кабінеті, заяви держсекретаря Марко Рубіо про те, що «Україна — не наша війна», готовність Путіна погодитися на американську анексію Гренландії та відмова Трампа від «заглядання в душі іноземних лідерів» свідчать про одне: Вашингтон експериментує з поділом світу на «сфери впливу» між великими державами. Проте цей підхід, який має зменшити ризик світової війни через розподіл «зон контролю», стикається з фундаментальними проблемами XXI століття.

Що таке сфери впливу і чому вони знову в моді

Уявіть карту світу, розфарбовану в три кольори: американський, російський і китайський. Саме так виглядає концепція «сфер впливу» — коли великі держави домовляються, хто де головний, і не втручаються в справи одна одної.

Ця ідея не нова. У XIX столітті Британія і Росія так поділили Азію під час «Великої гри», а європейські імперії на Берлінській конференції 1884–85 років просто розкреслили Африку між собою, не питаючи місцевих жителів. Тоді це працювало, бо колонії не мали голосу.

Сучасний варіант може виглядати так: США контролює Північну і Південну Америку, Європу та ключових азійських союзників (Японію, Австралію), Росія отримує пострадянський простір, а Китай — Східну та Південно-Східну Азію. Начебто логічно: кожен у своїй «зоні», менше конфліктів.

Але є проблема. У 2025 році світ працює зовсім інакше, ніж у 1885-му.

Три причини, чому «розкроювання світу» не спрацює

Світ став занадто взаємопов’язаним

Ваш iPhone зібраний у Китаї з японських деталей, американських чіпів і африканських мінералів. Гроші на його покупку могли пройти через британські банки, а доставили його данською компанією. Як розділити такі ланцюги постачань між «сферами впливу»?

Навіть потужна торгова війна між США та Китаєм не змогла їх повністю роз’єднати — лише зробила дорожчими товари для кінцевих покупців. Спроби «розв’язати» глобальну економіку триватимуть десятиліття і коштуватимуть трильйони доларів.

Глобальний Південь більше не мовчить

У XIX столітті європейці поділили Африку на папері в Берліні, не запитавши жодного африканця. Сьогодні все інакше. Бразилія, Індія, Індонезія, Туреччина — це не колонії, а впливові держави з власними амбіціями.

Коли США намагаються змусити країни «вибирати сторону» між Америкою та Китаєм, багато хто обирає третій шлях: поглиблення зв’язків один з одним. БРІКС розрісся з п’яти до десяти країн саме тому, що середні держави шукають альтернативу диктату великих.

Китай — не Росія XIX століття

Росія може погодитися на роль «молодшого партнера» — вона слабша економічно і має обмежені амбіції. Але Китай — це друга економіка світу, технологічний гігант і торговий партнер для половини планети. Пекін не погодиться сидіти тихо у «своїй зоні», поки США контролюють решту світу

Від світового жандарма до регіонального гегемона

Байден: «Багатополярність» на словах, гегемонія на ділі

Попередня адміністрація любила говорити про «багатополярний світ», але водночас намагалася зберегти американське лідерство скрізь — від України до Тайваню, від Близького Сходу до Африки. Результат? Перенапруження ресурсів і зростання опору союзників.

Трамп: Нова логіка «Америка понад усе»

Трамп обрав інший шлях. Замість спроб контролювати весь світ — зосередитися на найважливіших регіонах і домовитися з конкурентами про «розподіл зон відповідальності». Його «Фортеця Америка» передбачає зміцнення контролю над західною півкулею: від спроб повернути Панамський канал до планів анексії Гренландії.

Одночасно він готовий до прагматичних угод із Росією та Китаєм. Пропозиція скоротити ядерні арсенали всіх трьох держав наполовину, переговори з Іраном замість санкцій, торгова домовленість із Пекіном — все це сигнали про готовність до «великого торгу».

Але амбіції залишаються великими

Попри риторику про «зосередження на своєму дворі», апетити Трампа виходять далеко за межі Північної і Південної Америки. Тиск на ПАР щодо «геноциду білих», бойкот саміту G-20, боротьба за кобальт у Конго, спроби виключити Китай із глобальних ланцюгів постачань — це радше спроба перекроїти світ під американські інтереси, ніж справжній відхід до ізоляціонізму.

Глобальний Південь грає у власну гру

Від об’єктів до суб’єктів світової політики

Сьогоднішня Індія — не британська колонія, а космічна та ядерна держава. Бразилія — не джерело кави для Європи, а лідер «зеленого переходу». Індонезія контролює ключові морські шляхи, а не просто експортує спеції. За пів століття після деколонізації середні держави навчилися грати у власну гру.

Стратегія «третього шляху»

Коли Вашингтон каже: «Оберіть — або ми, або Китай», більшість країн відповідає: «А чому не обидва?» В’єтнам торгує з Китаєм, але купує американську зброю. Саудівська Аравія продає нафту США, але вступає до БРІКС. Індія співпрацює з Росією у сфері енергетики та з Америкою — у сфері технологій.

Нові союзи замість старих блоків

Замість вибору сторони країни Глобального Півдня будують власні мережі. БРІКС розширився до 10 членів і розглядає заявки ще від 20. АСЕАН створює фінансові механізми незалежно від американського долара. Латинська Америка, за ініціативою Чилі та Бразилії, формує регіональні альянси без участі США.

Це не антиамериканський блок — це прагнення мати вибір. І саме цей вибір руйнує логіку «сфер впливу».

Чому американський план приречений на провал

Коротка відповідь: просто не зможе.

Китай — не той суперник, якого можна «поставити на місце»

Росія 2025 року — це 11-а економіка світу з ВВП меншим, ніж у Південної Кореї. Китай — друга економіка планети, яка торгує з усіма континентами та виробляє половину світових сонячних батарей. Пекін не піде на роль «регіонального гравця», поки Америка претендує на глобальне лідерство.

Більше того: китайські інвестиції в Африці перевищують американські в рази, китайські технології конкурують з американськими, а юань поступово витісняє долар у торгівлі між країнами Глобального Півдня.

Світ не готовий до нової колонізації

Спроби Трампа диктувати умови — від тиску на ПАР до бойкоту G-20 — викликають не покору, а консолідацію та спротив. Коли одна наддержава намагається всім керувати, решта об’єднується проти неї. Це базовий закон геополітики.

Історія вже показала фінал

Остання успішна система «сфер впливу» існувала до 1914 року. Тоді також великі держави «цивілізовано» ділили світ між собою. Поки не з’явилася нова сила — Німеччина, яка захотіла власну частку. Результат? Перша світова війна.

Сьогодні таких «нових Німеччин» декілька — Індія, Бразилія, Туреччина. Вони не погодяться залишатися на другорядних ролях, поки «велика трійка» ділить планету.

Що це означає для України

Головний ризик: «торг над нашими головами»

Коли великі держави починають ділити світ на «сфери впливу», середні країни стають розмінною монетою. Заява держсекретаря США про те, що «Україна — не наша війна», — це не просто слова. Це сигнал: Америка може поступитися Україною в обмін на поступки Росії в інших регіонах.

Сценарії для України

Якщо логіка сфер впливу переможе, Україна опиниться в «сірій зоні» між американською та російською сферами. Це означає:

• Зменшення військової допомоги від США, які зосередяться на «своїх» регіонах
• Тиск на компроміси з Росією, навіть якщо вони суперечать українським інтересам
• Ослаблення гарантій безпеки від НАТО, яке може переглянути свої зобов’язання

Але є й можливості

Парадоксально, американський відхід від глобального лідерства може відкрити Україні нові шляхи:

• Поглиблення зв’язків з ЄС, який залишається найстабільнішим партнером
• Співпраця з середніми державами — від Польщі до Японії — які також не хочуть жити у світі «сфер впливу»
• Участь у нових коаліціях демократичних країн, які шукають альтернативи диктату великих держав

Що робити вже зараз

Україна не може чекати, поки великі гравці вирішать її долю. Потрібно:

1. Диверсифікувати партнерства — не покладатися лише на США
2. Зміцнювати оборонні спроможності — щоб не залежати від чужої доброї волі
3. Активно працювати з країнами Глобального Півдня — вони також не хочуть повернення до колоніальної логіки

Світ «сфер впливу» може не відбутися. Але готуватися до такого сценарію треба вже сьогодні.