Хто такий Павло Левчук і звідки взялася ця програма

Левчук родом із Рівного. Після школи поїхав навчатися до Польщі — спершу в Університет Марії Склодовської-Кюрі в Любліні, потім на полоністику до Ягеллонського університету в Кракові. Магістратуру закінчував за рідкісною спеціальністю «Викладання польської мови як іноземної» — і вже тоді досліджував феномен, який тодішній науковий світ майже не помічав: українці без польського походження масово їдуть вчитися у Польщу і вивчають польську зовсім не через діаспорне коріння.

З серпня 2017 року він — доцент Інституту славістики Польської академії наук. Також понад десять років він — офіційний екзаменатор із польської мови для іноземців, видає державні сертифікати. І паралельно — вчитель у 151-й школі Кракова, де ще з 2019 року почав викладати українську мову для дітей-українців. Це був прецедент: жодна польська школа до того не мала такого досвіду на постійній основі.

Лютий 2022 року: третина школи стала українською

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, 151-ша школа Кракова відреагувала блискавично: вже в перший день батьки польських дітей почали приносити рюкзаки, зошити, приладдя для українських ровесників. На дверях кабінетів досі висять написи двома мовами. І досі в коморах зберігаються близько 30 шкільних наборів — символічний запас першої хвилі солідарності.

Кількість українських учнів у школі злетіла до 350 — третина від понад тисячі. Діти були різні. Були ті, хто просто не звик сидіти в класі після трьох років пандемії. Були травмовані — ті, хто втратив батьків на фронті. А ще майже всі вони вчилися одночасно в двох школах: очно в польській і дистанційно в українській. Уявіть це навантаження: шість-вісім уроків удень і домашні завдання вночі для іншої системи освіти, іншою мовою.

Саме спостерігаючи за цим, Левчук і вирішив: у польській системі має бути спеціальна програма з вивчення української мови.

Міносвіти відповіло мовчанням — Фундація Пилипа Орлика взялася за справу

Польське законодавство передбачає цілком логічний механізм: якщо у школі є мінімум сім дітей, які хочуть вивчати мову своєї країни — школа зобов’язана надати для цього умови. Зарплату вчителя платить або держава-громадянин, або культурно-просвітницька інституція.

Але для реалізації потрібна програма. Левчук звернувся до Міністерства освіти України — і отримав у відповідь тишу та непорозуміння. Міносвіти вирішило, що Польща, мовляв, сама фінансує процес, — і практично заблокувало справу, не зробивши нічого.

Тоді Левчук пішов іншим шляхом: щоб польська держава оплачувала викладача, українська мова мала увійти до навчального плану як друга іноземна. А для цього потрібна офіційна програма. Яку ніхто не збирався розробляти.

Левчук розробив її сам — за підтримки Фундації Пилипа Орлика. У липні та серпні 2025 року опубліковано дві програми: для 7–8 класів загальноосвітньої школи (рівень А1, два роки навчання) та для ліцеїв, технікумів та училищ (рівні А2-В1, чотири роки). Обидві — у відкритому доступі.

За перше півріччя програму для 7–8-х класів завантажили понад 1400 разів.

500 людей вже навчаються — і вчителів знайшлося 120

Точну кількість шкіл, що вже впровадили програму, Левчук назвати не може — але є офіційна статистика: за його програмою українську як другу іноземну мову в Польщі зараз вивчають понад 500 людей. Лідери — Варшава, Бельсько-Бяла, Краків і Вроцлав. Одним із перших новинку запровадив 15-й ліцей у Вроцлаві, віцедиректоркою якого є українка.

Коли Левчук опублікував пост у Facebook із запитом до потенційних викладачів — відгукнулися 120 педагогів із 12 воєводств Польщі. Викладати українську у Польщі може будь-який громадянин чи громадянка України з вищою освітою та педагогічною кваліфікацією.

Наступний крок — відкрити в Польщі післядипломну освіту за спеціальністю «Українська мова як іноземна». Приватний університет у Варшаві готовий запустити таку програму вже зараз. Є програма, є викладачі. Залишається відкритим лише фінансування. Якщо його знайдуть — щороку Польща випускатиме до тридцяти кваліфікованих вчителів української з польськими дипломами. Нічого подібного поза межами України поки не існує.

32 мільйони переглядів: як Росія намагалась зупинити програму

Коли програма стала публічною, на неї обрушилася скоординована інформаційна атака. За лічені місяці 2025 року набралося 92 тисячі негативних коментарів і 32 мільйони переглядів дописів проти введення української мови у польських школах. Польський телеканал TVP.info попросив Левчука прокоментувати ситуацію.

Він прокоментував. Програма продовжила роботу.

Це вже не перший випадок скоординованих атак у польському інформаційному просторі: ще у 2021 році Росія розгойдувала ситуацію через міграційну кризу на кордоні з Білоруссю — намагаючись розколоти польське суспільство. Вийшло погано: коли з’явилися мільйони українських біженців, поляки знову об’єдналися.

Парадокс 2022 року: українці обирали російську

Один із найяскравіших фактів інтерв’ю — і один із найболючіших. У 2022 році, коли Росія вже бомбила українські міста, 75% українських восьмикласників у Польщі обрали для складання випускного іспиту з іноземної мови… російську. Тільки троє обрали українську.

Формально можливість скласти екзамен саме з української існувала — але про це ніхто не знав: інформація не була належно донесена ні державою, ні системою освіти.

З 2026 року ситуація змінилася кардинально. Польща — першою у світі — зробила українську мову офіційним предметом матури, нарівні з англійською, французькою та німецькою. Складати її можуть усі, хто вивчав українську як другу іноземну. Зараз уже понад 200 учнів записалися на цей іспит.

Тепер складати матуру з російської можна лише тим, хто вивчав її в польській школі як другу іноземну, — не автоматично.

Чому ті, хто говорить російською, не переходять на українську

Левчук досліджує цю тему в науковій книзі «Багатомовність воєнних мігрантів з України в Польщі», яку номіновано на дві престижні премії — польську імені Єжи Ґедройця та українську імені Івана Франка.

Його відповідь не зводиться до простих звинувачень. Є кілька системних причин.

По-перше, відсутність мотивації. Людина не бачить прямого зв’язку між своїм особистим переходом на українську — і загальною зміною мовного ландшафту країни. Це проблема сприйняття колективної дії.

По-друге, відсутність якісних інструментів. Левчук відкрито констатує: на ринку немає ані дієвих курсів, ані якісних підручників, які б допомагали вивчати та переходити на українську. Підручників для дітей, які вивчають українську як іноземну, — практично не існує. Для порівняння: коли Польща у 2022 році прийняла мільйони українських біженців, для них одразу запропонували близько 50 (!) різних посібників з польської мови.

По-третє, роки системного знецінення мови. Левчук наводить приклад жінки з Криму, яка розповідала, що ще в дитинстві вчителів української на півострові відверто не поважали. Після 2014 року замість підтримки — звинувачення. Результат: людина просто не бачила сенсу переходити.

Хвиля хейту спадає — і цифри це підтверджують

Польські ЗМІ і соцмережі справді фіксували напругу між поляками та українцями. Але Левчук наполягає: картина не є однозначно чорною.

Коли цієї зими Наталія Панченко оголосила в Польщі збір на генератори для Києва — зібрали більше, ніж планувалося. Кардинал Гжегож Рись звернувся до католиків із закликом жертвувати в храмах — поляки відгукнулись мільйонами злотих. У Кракові провели акцію «Тепла зупа для Києва». Для конференції Левчука у Вроцлаві надали зал безкоштовно.

А ще є цифри, про які говорять мало: за 2022–2024 роки українці сплатили в польський бюджет у вигляді податків та соціальних внесків 51,3 мільярда злотих. Мільярди, а не мільйони.

За словами Левчука, хвиля хейту проти українців у Польщі вже спадає. Польське суспільство поступово доходить до думки, що для тотального цькування — підстав немає.

Наступне покоління вже тут

У 2025 році в Польщі народилося 10 тисяч українських дітей. За шість років вони підуть до школи. І саме зараз закладається фундамент того, чи матимуть вони змогу вивчати рідну мову на офіційних підставах.

Левчук уже провів дві великі міжнародні конференції з цієї теми — у грудні 2025 року у Вроцлаві і 16–17 березня 2026 року у Варшаві, щоразу збираючи понад 100 учасників. Обидві — за підтримки Фундації Пилипа Орлика.

Його орієнтир — польська мова у Великій Британії, яка колись витіснила з освітнього простору російську. Монополії немає. Потрібно лише діяти.

Чому це важливо знати

Польща стала першою країною, де українська мова офіційно увійшла в систему шкільних випускних іспитів. За кордоном живуть сотні тисяч українських дітей — і від того, чи збережуть вони зв’язок з рідною мовою, залежить, ким вони себе почуватимуть через десять і двадцять років. Програма Левчука показує: коли держава бездіє, ініціатива громадянського суспільства та фундацій може заповнити прогалину і зробити те, що здавалося неможливим.