Пташка, яка обрала підробку

У 1940-х роках нідерландський біолог Ніко Тінберген (Niko Tinbergen) спостерігав за куликами-сороками. Це чорно-білі прибережні птахи, що гніздяться просто на землі біля води.

Ніко Тінберген помітив дивну річ. Самка висиджувала лише найбільші яйця з кладки. Учений припустив, що це інстинкт: чим більше яйце, тим здоровішим буде пташеня.

Щоб перевірити здогадку, він підклав птасі гіпсове яйце, у кілька разів більше за справжнє. І пташка повелася на обман. Вона ледве могла видертися на величезну підробку, але знову і знову намагалася. Трагедія в тому, що власні яйця тим часом лишалися без нагляду.

Згодом Ніко Тінберген став одним із засновників етології — науки про поведінку тварин. У 1973 році він отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини. А такі перебільшені сигнали, сильніші за природні, науковці називають надстимулами (supernormal stimuli).

Чому обман спрацьовує

Виявляється, обдурити можна будь-яку тварину. Досить показати їй сигнал, який запускає інстинкт, закладений еволюцією. Але тільки люди використовують такі сигнали, щоб обманювати одне одного.

Ми створюємо штучно «підсилені» розваги. Як фальшиве яйце Тінбергена, вони діють на нашу систему винагороди. Так називають механізм мозку, що дарує приємне відчуття, коли ми робимо щось корисне для виживання. Наприклад, коли їмо, спілкуємося чи знаходимо щось цінне.

Такі розваги тішать нас тут і зараз, але з часом через них нам стає гірше. Чи є надія? Лише якщо ми зрозуміємо, як радикально змінили середовище, в якому живемо. І як це середовище, своєю чергою, маніпулює нами.

Як кукурудза стає чипсом

Візьмімо Doritos — відомі кукурудзяні чипси. Спершу це звичайна сира кукурудза. Далі за неї беруться промислові машини:

• висушують кукурудзу;
• подрібнюють її на порошок;
• знову зволожують;
• продавлюють крізь форми, приблизно як фарш крізь м’ясорубку, — цей процес називають екструзією;
• смажать у великій кількості олії.

Наостанок додають сіль, цукор, штучні ароматизатори й барвники. Виходить закуска, від якої важко відірватися.

Таку їжу називають ультраобробленою. Її створюють заради миттєвого задоволення, а не щоб надовго живити організм. Більшість із нас знає: такі продукти мають бути лише рідкісною поблажкою собі.

Проте інстинкт підказує нам, що жир, цукор і сіль — це порятунок від голоду й смерті. Тому в раціоні американців ультраоброблені продукти дають уже більшість калорій.

А що, як так само «обробляють» не лише їжу?

Відео як цифровий чипс

З медіа все так само, пише Анджела Дакворт. Вона посилається на науковця в галузі комп’ютерних наук Кела Ньюпорта (Cal Newport). Він теж пише колонки для «Нью-Йорк таймс».

На думку Кела Ньюпорта, значна частина цифрового контенту, що захоплює нашу увагу, теж ультраоброблена. Ідеться про нескінченні відео, які нам підсовують соцмережі. Вони мчать на шаленій швидкості, напхані дією, змонтовані з безліччю швидких склейок і максимально підлаштовані під кожного глядача.

«Що таке відео в тіктоку, як не цифровий Dorito?» — запитує Кел Ньюпорт.

Ми частіше вдома і менше говоримо

Відколи з’явилися соцмережі, вони забирають дедалі більше часу, поки ми не спимо. Натомість зустрічей із друзями наживо стає менше.

Ми все частіше лишаємося вдома. І навіть звичні справи робимо наодинці, а не серед людей. Це стосується роботи, спорту, розваг і навіть богослужінь.

А ще ми поступово замовкаємо. У 2019 році люди вимовляли майже на третину менше слів, ніж лише 15 років перед тим.

Імовірно, ця цифра — з дослідження двох психологів. Це Валерія Пфайфер (Valeria Pfeifer) з Університету Міссурі в Канзас-Сіті та Маттіас Мель (Matthias Mehl) з Аризонського університету. Вони проаналізували 22 дослідження, у яких брали участь приблизно 2200 людей. Науковці оцінювали, скільки люди говорять, за записами їхніх повсякденних розмов.

Виявилося, що з 2005 по 2019 рік люди щороку вимовляли приблизно на 340 слів на день менше. Це десь сторінка книжкового тексту: саме на стільки щороку коротшала наша щоденна мова. У людей, молодших за 25 років, слова зникали швидше.

Проте автори дослідження застерігають: їхні дані не доводять, що винні саме смартфони і соцмережі. Вони лише фіксують, що ми почали менше говорити вголос.

Обличчя «як у Супермена»

Косметична хірургія теж грає на інстинктах. Цього разу — на тих, що пов’язані з продовженням роду. Вона штучно перебільшує ознаки здоров’я і молодості: пухкі губи, гладеньку шкіру, великі очі.

Наша одержимість цими перебільшеними рисами зростала разом із процедурами, які дають змогу їх отримати. А соцмережі ще й підкидають дров у вогонь.

Найсвіжіший приклад — субкультура «луксмаксингу» (looksmaxxing). Назва поєднує англійські слова «зовнішність» і «максимізувати». Її прихильники заохочують молодих чоловіків вживати стероїди, розбивати й перекроювати щелепи. І всіляко перетворювати себе на подобу Супермена.

Казино в кишені

Онлайн-ставки використовують ще один давній інстинкт — гнатися за цінною, але непевною винагородою. Колись саме він допомагав нашим предкам виживати, коли вони полювали і збирали їжу.

Перше казино відкрилося у Венеції 1638 року. Воно задумувалося як контрольоване місце для азартних ігор. Простіше кажучи, до казино треба було прийти, а застосунок завжди з тобою.

Американські застосунки для ставок FanDuel, DraftKings і BetMGM живуть у смартфоні. Вони перетворили азарт на спокусу, доступну цілодобово і без вихідних. А ще її підсилюють програми лояльності, «статусні» рівні для гравців і реклама зі знаменитостями.

Найпотужніша «обробка» — штучний інтелект

Та найсильнішою технологією «ультраобробки» Анджела Дакворт вважає штучний інтелект. Вона наводить три приклади:

• діпфейки — згенеровані ШІ обличчя — неможливо відрізнити від справжніх. А в контрольованих лабораторних експериментах люди ще й вважають їх більш вартими довіри;
• тексти, написані ШІ, читачі можуть сприймати як «людяніші» за тексти, написані людьми;
• медичні поради від ШІ оцінюють як значно емпатичніші за відповіді лікарів (емпатія — це вміння співчувати і розуміти почуття іншого).

Останній висновок добре ілюструє дослідження 2023 року в журналі JAMA Internal Medicine. Його провела команда Джона Аєрса (John Ayers) з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго.

Науковці взяли 195 реальних запитань пацієнтів з форуму на Reddit. На них уже відповіли справжні лікарі. Ті самі запитання поставили чатботу ChatGPT.

Ліцензовані медичні фахівці оцінювали відповіді, не знаючи, хто автор. Відповідь чатбота вони обирали приблизно у 79% оцінок. Емпатичними чи дуже емпатичними вони визнали 45% відповідей ШІ і лише 5% відповідей лікарів. Тобто майже вдесятеро частіше.

Отже, ультраобробленою стала не лише їжа. Разом усі ці зміни так спотворили наше довкілля, що, за словами Анджели Дакворт, ми живемо в ультраобробленому світі.

Перший крок — помітити пастку

Анджела Дакворт — авторка книжки Situated: Find the People and Places That Bring Out Your Best. У вільному перекладі підзаголовок звучить так: «Знайдіть людей і місця, що розкривають у вас найкраще».

Але що робити, якщо сучасний світ за самою своєю будовою не розкриває в нас найкраще? Перший крок — помічати, як ультраоброблені подразники хапають нашу увагу і формують нашу поведінку.

Далі варто зробити ці спокуси менш зручними. Ми можемо переоблаштувати своє мікросередовище — найближче оточення. Насамперед ідеться про речі, які ми бачимо і до яких легко дотягнутися.

Ось що пропонує психологиня:

• прибрати з комори спокусливі снеки або хоча б заховати їх на дуже високу полицю;
• заряджати телефон на ніч будь-де, тільки не на тумбочці біля ліжка;
• видалити застосунки, від яких особисто ви відчуваєте залежність;
• користуватися технологіями, що послаблюють вплив ультраоброблених подразників.

До таких технологій Анджела Дакворт зараховує не лише блокувальники застосунків на кшталт One Sec чи Opal. Це ще й препарати групи GLP-1. Вони імітують природний гормон, який дає відчуття ситості, тож їсти хочеться менше.

Такі ліки використовують для лікування діабету другого типу й ожиріння. Тобто клин клином вибивають.

У коментарях під колонкою авторка додала ще одну думку. Технології зробили спокуси не лише неприродно приємними, а й неймовірно зручними. Тому вона радить прибирати з очей і подалі від рук телефон, рештки цукерок після Гелловіну чи будь-що спокусливе. І що далі — то краще.

А наостанок Анджела Дакворт поставила читачам два запитання. Перше: як ви ускладнюєте собі доступ до спокус (friction up)? Тобто ставите на шляху до них перешкоди, щоб дістатися до них було важче. Телефон, залишений в іншій кімнаті, — саме така перешкода.

Друге запитання — навпаки: чи полегшуєте ви собі шлях до того, що піде на користь у довгій перспективі (friction down)?

Що можемо зробити разом

Проте можливості окремої людини мають межі. Щоб змінити спільне середовище, потрібні колективні дії. Анджела Дакворт пропонує:

• підтримувати податки на солодкі газовані напої;
• підтримувати заборону мобільних телефонів у школах;
• заборонити алгоритми соцмереж, які «викрадають» увагу, особливо в молодших користувачів;
• заборонити в застосунках для ставок мікроставки — парі на окремі ігрові епізоди просто під час матчу, які особливо підштовхують до нав’язливих ставок;
• регулювати розробку і випуск передових (frontier) моделей ШІ — це, як сподівається авторка, очевидно.

Машина вражень, у якій ми вже живемо

Пів століття тому американський філософ Роберт Нозік (Robert Nozick) запропонував мисленнєвий експеримент. Уявімо майбутнє, де психологи вміють стимулювати мозок так, що ви думаєте і відчуваєте, ніби пишете чудовий роман. Або заводите друга. Або читаєте цікаву книжку.

Увесь цей час ви плаваєте в резервуарі з електродами, під’єднаними до мозку. Чи підключилися б ви до такої машини на все життя, запрограмувавши наперед усі свої враження?

Роберт Нозік вважав, що мало хто погодиться. На його думку, людям притаманно прагнути справді робити певні речі, а не лише переживати відчуття, ніби робиш. Ми хочемо бути певною людиною, а не якоюсь безформною масою, що плаває в резервуарі.

Якби Роберт Нозік жив сьогодні, міркує Анджела Дакворт, він міг би змінити думку про вибір більшості. Бо машину вражень не треба уявляти — ми вже в ній живемо.

Тож питання не в тому, чи підключатися. Питання в тому, наскільки свідомо ми відключаємося. Назва нашого виду Homo sapiens дослівно означає «людина розумна». І все ж наш вид ухвалив кілька нерозумних рішень.

Проте ще не пізно змінити свій світ на краще — і кожному окремо, і всім разом.

Раніше ми писали

• Куди дивляться очі, коли тікток показує війну
• Йоша Бах: світ, який ви бачите, малює ваш мозок
• Чи вміє ШІ вигадувати нове: 35 моделей проти 75 людей