Навіщо аналітики вигадали війну

Автори одразу попереджають: війна не є неминучою. Але ризик того, що до 2030 року НАТО доведеться обороняти себе від Росії, зростає.

Росія продовжує війну проти України. Водночас вона посилила так звані підпорогові операції проти Британії та інших країн Альянсу. Це дії, які шкодять, але не дотягують до відкритої війни: кібератаки, диверсії на оборонних і критично важливих підприємствах, збої зв’язку та порушення повітряного простору НАТО.

НАТО, Євросоюз і національні уряди вже попереджають про реальну загрозу великої війни в Європі до 2030 року. Тож, на думку авторів, питання тепер не в тому, чи можлива війна. Питання в тому, чи буде Європа до неї готова.

Є ще одна обставина. Від Другої світової безпеку Європи тримали на собі США. Тепер Вашингтон, імовірно, зосередиться на інших регіонах. Тож Британії та союзникам доведеться менше покладатися на американських солдатів і американські заводи.

Армія, створена для інших воєн

Після Холодної війни Британія десятиліттями заощаджувала на обороні. Цю економію називали «дивідендами миру». У результаті британські збройні сили зараз найменші за всю сучасну історію країни.

До того ж британські збройні сили зробили ставку на дороге високоточне озброєння, а не на кількість. Така структура добре підходила для обмежених воєн, які Британія вела з власного вибору за попередніх поколінь. Для великої війни з рівним за силою супротивником поруч із домом вона годиться гірше.

Війна в Україні показала, де Британія та союзники відстають. Це швидкі цикли інновацій, безекіпажні системи та зростання цінності дешевої масовості, тобто великої кількості недорогої зброї. Нові підходи, як-от «гібридний флот», показують, що проблеми помітили. Але помітити ще не означає бути готовими.

Автори не применшують цінності дорогої техніки: вона лишається основою сучасної війни. Але й тут не все гаразд. Частина техніки недоступна через проблеми з обслуговуванням, бракує навчань і боєприпасів, страждає загальна боєготовність. А поза відкритою війною вразливими лишаються цифрові мережі та критична інфраструктура: підводні кабелі, енергомережі, транспорт, системи постачання їжі й медицини. Вони — зручна мішень для кібератак і диверсій.

Щоб розібратися в цих проблемах, RAND Europe склала гіпотетичний сценарій війни 2030 року і 12 окремих «замальовок» до нього. Кожна замальовка — це маленька історія про одну сферу: енергетику, лікарні, космос, кадри чи ядерну зброю. Автори наголошують: це не передбачення, а інструмент, щоб побачити слабкі місця заздалегідь. Місцями сценарій навмисно провокативний — саме для того, щоб ці слабкі місця було краще видно.

Сценарій: як заморожена війна переростає у велику

Базова історія виглядає так.

• Січень — березень 2027 року. Володимир Путін помирає природною смертю. Чіткого наступника немає, і різні частини державної машини борються за владу. Перемагають спецслужби, і в березні Кремль оголошує наступником Путіна колишнього генерала ФСБ.
• Квітень 2027 року. Новий господар Кремля зміцнює владу всередині країни. Жодна сторона не може домогтися вирішального прориву в Україні, тож він погоджується на перемир’я. Про нього домовляються за посередництва США та за підтримки Британії й інших великих європейських країн. Росія отримує часткове послаблення санкцій.
• Липень 2027 року. Переговори про повноцінний мир заходять у глухий кут, бо цілі Росії не змінилися. Війна в Україні застигає: великих боїв немає, але російські війська стоять на окупованих територіях. Москва береться відновлювати армію.
• З січня 2028 року. Новий очільник Кремля замінює соратників Путіна на особисто відданих людей. Але економіка слабка, суспільство досі відчуває наслідки втрат в Україні, а військові «яструби» вимагають жорсткості до НАТО і самі стають для нього загрозою. Щоб продемонструвати владу всередині країни, Кремль запускає гібридну кампанію проти Європи: збої зв’язку, енергетики, промисловості. У Східній Європі дезінформація розповідає про утиски етнічних росіян, у Західній — сварить союзників, підтримує сепаратизм і настроює людей проти міжнародних організацій. Європейці визнають, що треба зміцнювати стійкість усього суспільства, але роблять це повільно й неузгоджено.
• Червень 2029 року. У Південній Америці спалахує криза. США оголошують її своїм головним пріоритетом. Європейці розраховують на американську логістику, але не на великі нові контингенти, тим паче що напруга з Китаєм нікуди не зникла.
• Січень — квітень 2030 року. Під тиском військових і з огляду на зайнятість США Кремль планує посилену гібридну кампанію і обмежену військову операцію в Балтії, там, де живе багато етнічних росіян. Мета — не захопити землю, а довести, що стаття 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону не працює, і так розколоти союзників. Гібридних атак стає більше, і вони жорсткіші. Кожну ретельно дозують, щоб не можна було точно встановити винного, і водночас перевіряють, як швидко реагують служби і де слабкі місця на військових та інфраструктурних об’єктах.
• Травень 2030 року. Росія розпалює протести серед етнічних росіян у прикордонній Нарві. Вони переростають у заворушення, і естонська влада силою їх придушує. Москва заявляє, що мусить «захистити» росіян, і вводить війська.

Кремль робить ставку на те, що Західна Європа боїться війни. Він припускає: НАТО формально оголосить статтю 5, але реальної спільної відповіді не буде. Проте ставка не спрацьовує. Альянс одразу згуртовується навколо Естонії, і більшість союзників надсилає війська, хоч роль США обмежена.

• Червень — жовтень 2030 року. Здивована своїм прорахунком, Москва намагається поставити НАТО перед вибором: змиритися з втратами або воювати в невигідному становищі. Росія розширює війну на Крайню Північ: загрожує норвезькому архіпелагу Шпіцберген і півночі Норвегії, а її підводні човни намагаються прорватися в Північну Атлантику. Британія стає пріоритетною ціллю. По її базах, портах, радарах і командних пунктах б’ють ракети, хакери й диверсанти. Тим часом союзники перекидають війська в Балтію. Британія надсилає сухопутну бригаду, ескадрильї винищувачів F-35 і Typhoon та засоби далекобійних ударів, а на півночі — ударну групу на чолі з авіаносцем і фрегати Type 26 для полювання на підводні човни. На південному фланзі боїв мало: Росія свідомо не дратує Туреччину, яка тримається осторонь. Проте кібератаки й окремі удари зачіпають і Південну Європу.
• Листопад 2030 року. Європейці втримують східний фланг, але застрягають у війні на виснаження. Сили закінчуються, бажання воювати слабне. Новий очільник Кремля теж під тиском: швидкої перемоги немає, і він ризикує втратити владу. Тому, окупувавши Нарву й більшу частину повіту Іда-Вірумаа, Росія оголошує свою мету — «захист» етнічних росіян — досягнутою. Ще до того, як НАТО встигає організувати контрнаступ, Москва пропонує європейцям перемир’я. Розрахунок простий: Естонія відмовляється капітулювати, але самотужки воювати далі не зможе.
• Січень 2031 року. Перемир’я діє, мирні переговори буксують. Ще один заморожений конфлікт, підірвана довіра до НАТО і непевне майбутнє Європи.

Чому саме Британія опиняється під ударом? У сценарії вона очолює бойову групу НАТО в Естонії та Об’єднані експедиційні сили (JEF) — союз десяти північноєвропейських країн під проводом Лондона. Крім того, Британія — це «тил» Альянсу: тут приймають і готують до відправки підкріплення з-за Атлантики. А ще Британія може розгорнути Корпус швидкого реагування союзників НАТО (ARRC) — один із двох корпусів стратегічного резерву, які має в розпорядженні Верховний головнокомандувач об’єднаних сил НАТО в Європі. Якщо вибити її з війни рано, відкриється прохід між Гренландією, Ісландією і Британією, а з ним — шлях російським підводним човнам до морських маршрутів НАТО.

Тепер — 12 історій, з яких складається ця війна.

Історія 1. Блекаут, порожні полиці й фейки

2028–2029 роки. Британська розвідка помічає кампанію дезінформації, спрямовану на розчаровані групи населення. Пости в соцмережах генерує штучний інтелект, підлаштовуючи їх під профіль кожної людини. Хто за цим стоїть, встановити не вдається.

Спочатку кампанія роздмухує знайомі теми: нелегальна міграція, брак грошей на державні послуги. Згодом з’являється головна думка: навіщо витрачати гроші на оборону й міжнародні союзи, коли війна в Україні нібито скінчилася, а Національна служба охорони здоров’я (NHS) недоотримує фінансування?

Січень 2029 року. Збій на електростанції Грейн у графстві Кент і пошкодження трансформаторів в інших місцях залишають без світла Лондон і південний схід Англії. Що саме сталося, пояснюють плутано, але безпечно запустити станцію можна буде лише за кілька тижнів. Деякі медіа з посиланням на анонімні джерела пишуть про диверсію. Електрику перекидають з інших частин мережі, але відключення з перервами тривають до середини лютого. Більшість домівок не готова до довгої зими без електрики, і місцева влада тоне в проханнях про резервне опалення.

Вересень 2029 року. Хакери атакують Tesco — найбільшу мережу супермаркетів країни, яка має майже 30% ринку продуктів. Вони шифрують центральні системи, і зупиняються склади та логістика. Вручну замінити автоматику немає кому. За кілька днів полиці порожніють. Соцмережі лякають, що дефіцит триватиме місяцями, люди скуповують усе, і хаос лише наростає.

Початок 2030 року. Блекаути, перебої з їжею й водою стають регулярними. Пошкоджено підводні кабелі та енергетичні перемички. Передача даних порушена на два тижні, а повністю відновлюється лише в червні. Енергетики й банки рахують збитки. У соцмережах тим часом стверджують, що ніякого зовнішнього ворога немає і в усьому винен уряд. Анонімні акаунти поширюють фальшиві «докази», що влада навмисно відключає світло бідним районам, а банки маніпулюють економікою й таємно ховають величезні прибутки. Протести спалахують дедалі частіше і подекуди переростають у заворушення.

Липень — листопад 2030 року. Російські удари влучають у порти Феліксстоу, Саутгемптон і Дувр. Мета — паралізувати військові перевезення, зокрема через військовий порт Марчвуд, але ці порти водночас є вузлами всієї економіки. Морські перевезення ускладнюють і пошкоджені порти, і російські підводні човни в Атлантиці. Бракує енергії й пального, їжі, ліків, страждає навіть промисловість. Ціни злітають, інфляція розганяється. А дезінформація повертає новий сюжет: агресор — Естонія, а британський уряд кидає людей у дорогу війну за «корумпованого і ненадійного союзника». Невелика частина британців підхоплює цю версію, і протести переростають у заворушення.

У чому проблема

Британія чудово розуміє, що стійкість має бути справою всього суспільства, а не лише армії. Про це сказано в Стратегічному оборонному огляді та Плані дій уряду зі стійкості 2025 року. Проблема не в амбіціях, а у виконанні.

Уряд оновлює так звані «Військові книги» (War Books) — плани дій на випадок війни. Готуються стратегії стійкості енергетики й транспорту, Національний план кібердій, створюється Академія стійкості. Запущено інформаційну кампанію «Будь готовий» (Be Ready). Але люди досі погано знають про загрози і про те, як від них захиститися. А що на практиці означатиме ціль НАТО витрачати 1,5% ВВП на стійкість, незрозуміло. Щоб повністю виконати план, доведеться долати політичні, фінансові, організаційні, технічні й культурні бар’єри, а починає Британія майже з нуля. Тож обіцяна «національна розмова» про стійкість, за словами авторів, у кращому разі лише починається.

Для порівняння: у країнах Балтії, Північної та Центральної Європи готовність до криз давно стала частиною національної свідомості. Швеція називає свій підхід «тотальною обороною». Фінляндія має концепцію «всеосяжної безпеки», яка захищає сім життєво важливих функцій суспільства:

• керівництво державою;
• міжнародна діяльність і робота в ЄС;
• обороноздатність;
• внутрішня безпека;
• економіка, інфраструктура й безперебійні поставки;
• дієздатність населення та служб;
• психологічна стійкість.

Зверніть увагу: армія тут — лише одна функція із семи.

Що можна зробити до 2030 року

• Призначити одне міністерство відповідальним за стійкість — з реальними повноваженнями, а не роллю «модератора нарад». І дати йому окремий захищений бюджет.
• Чітко розподілити ролі між армією та цивільними службами, зокрема на воєнний час, і регулярно проводити спільні навчання.
• Зміцнювати довіру суспільства: вчити людей розпізнавати дезінформацію і знати, де шукати надійні новини під час кризи.
• Залучити бізнес. Енергетика, банки, оператори кабелів — переважно приватні компанії. Можна перейняти шведську практику, де компанії звітують про свою стійкість у річних звітах, і регулярно проводити навчання разом із бізнесом. А ще — продумати, як держава може стимулювати або зобов’язати бізнес допомагати в кризу: від умов державних контрактів до надзвичайних повноважень.
• Швидко мобілізувати людей: залучити волонтерські мережі на кшталт Британського Червоного Хреста, розширити резерв за майбутнім законом про збройні сили й пов’язати його з концепцією цивільних «воєнних призначень». А ще — перетворити разові механізми, за якими армія допомагає цивільній владі, на постійні правила.

Історія 2. Як одна маленька фірма може зупинити виробництво ракет

Початок 2030 року. Британський підрозділ ракетобудівного концерну MBDA і так має чималу чергу замовлень. Тепер він не може виконати термінові замовлення на крилаті ракети Storm Shadow і зенітні ракети Aster. Причина — гостра нестача ракетного палива.

У квітні з’ясовується, звідки проблема. Маленька європейська компанія постачає полімерне зв’язувальне — речовину, яка скріплює паливо в ракетному двигуні. Вона продає його субпідряднику, а той — MBDA. Тобто це постачальник третього рівня. Він виявився «єдиною точкою відмови»: досить зламатися одній ланці, і стає весь ланцюг.

Пригадайте старі ялинкові гірлянди: перегоріла одна лампочка — і згасла вся низка. Тут те саме. Чому фірма не впоралася, так і лишається незрозумілим. Перевірка Міністерства оборони визнає: цієї вразливості не було в жодній попередній оцінці ризиків. Полімер внесено до переліку критичних матеріалів, але інших постачальників у Європі знайти важко. Міноборони нічого більше не може вдіяти й залишає проблему самій MBDA.

Травень — листопад 2030 року. Після оголошення статті 5 і початку війни парламент майже одразу ухвалює тимчасовий закон про надзвичайні повноваження на основі чинного закону про цивільні надзвичайні ситуації. Він дозволяє Міноборони наказувати промисловості, що виробляти першочергово, реквізувати ресурси й керувати робочою силою. Але перші тижні закон сіє лише плутанину. Компанії не знають, які компенсації й коли отримають. Чиновники не розуміють, як застосовувати нові інструменти і як узгодити між собою власні накази. Більшість компаній хоче допомогти, але деякі вперто чекають ясності.

Тим часом британська промисловість налаштована на принцип «точно вчасно» (just-in-time): мінімум запасів, усе привозять саме тоді, коли треба. У мирний час це економно. У війну — катастрофа: сировини й деталей бракує, морські перевезення зірвані. Невдовзі закінчуються ракети, снаряди й запчастини до дорогої техніки.

У чому проблема

RAND Europe виділяє п’ять етапів воєнної економіки — стану, коли держава втручається в економіку і ставить оборону на перше місце:

• 0. Мирна економіка: невеликі оборонні витрати, мало підготовки.
• 1А. Розбудова стійкості: спрощені оборонні закупівлі, карта ланцюгів постачання, запаси.
• 1Б. Готовність: держава бере під контроль важливі виробництва і готує суспільство до загроз.
• 2. Військовий конфлікт: глибоке й тривале втручання держави в економіку та життя суспільства, війна б’є по ланцюгах постачання й ключовій інфраструктурі.
• 3. Вихід: обмеження знімають, економіка повертається до нормального життя, роблять висновки.

Британія заявляє, що хоче рухатися до готовності. Але, на думку авторів, вона навіть перший етап, розбудову стійкості, повністю ще не пройшла.

Уряд добре знає великих підрядників, але майже не спілкується з постачальниками третього рівня і нижче. Деякі дрібні фірми навіть не підозрюють, що їхня продукція врешті потрапляє в оборонку. Країна залежить від глобальних поставок чипів і рідкісноземельних металів. Вразливостей і «єдиних точок відмови» досі не нанесено на карту як слід, тож Британія може навіть не знати про них, а отже, й не підготуватися. Проблеми є і в звичайних галузях: у виробництві, особливо сталі, та в енергетиці. Британія імпортує дизель і авіапаливо, багато добрив із Європи, а значну частку діючих речовин для ліків виробляють за кордоном — у Китаї, Індії, США та європейських країнах.

Що можна зробити до 2030 року

• Заздалегідь прописати в законі, як і коли держава може зобов’язати промисловість працювати на війну і які компенсації вона за це отримає. Тоді не доведеться імпровізувати під тиском.
• Систематично скласти карту ланцюгів постачання, перевірити їх на міцність і посилити: запаси, кілька постачальників замість одного, перенесення виробництва додому або в дружні країни.
• Домовлятися з союзниками про спільні закупівлі й правила для робочої сили, бо географія не дозволить Британії повністю обійтися без імпорту.

Історія 3. Війна на дні моря

2028–2029 роки. Британські й союзні моряки помічають дивні судна. Вони повільно йдуть над підводними кабелями й трубопроводами або «випадково» збиваються з курсу. У міжнародних водах це не заборонено. Але як відрізнити звичайне судно від того, яке картографує дно для майбутньої диверсії?

Біля Шпіцбергена спільні навчання союзників виявляють і зривають ймовірні навчання ГУГД — Головного управління глибоководних досліджень Міноборони Росії. Ця структура має спеціальні судна, здатні перерізати кабелі на великій глибині. Великих збоїв ще немає, але Лондон дедалі більше непокоять оцінки: Росія вже майже вміє непомітно бити по підводній інфраструктурі.

Січень 2030 року. Кілька найважливіших британських кабелів виходять з ладу одночасно. Поруч з кожним місцем аварії помічають судна російського «тіньового флоту». Королівський флот припускає, що кабелі навмисно перебили якорями, які тягли по дну.

Передача даних серйозно порушена два тижні, повністю відновити її вдається лише в червні: спеціальних кораблів для ремонту кабелів мало. Але економічна шкода стається вже в перші дні. Мільярди фунтів у платежах між Британією, США та Європою затримано або скасовано. Системну кризу вдається стримати завдяки правилам, запровадженим після фінансової кризи 2008 року, зокрема вищим вимогам до банківського капіталу. Проте люди деякий час не можуть розплатитися карткою чи телефоном.

Серпень 2030 року. Тіньовий флот і глибоководні судна ГУГД б’ють хвилями. Перерізано електричні перемички IFA та IFA2 між Британією та Францією — мінус щонайменше вісім тижнів передачі енергії. Одночасно виведено з ладу газопровід Langeled з Норвегії. Спершу — місцеві блекаути, а потім довгі місяці нестачі генерації, поки не полагодять газопровід. Хакери атакують системи керування електростанціями, і ті зупиняються на кілька днів. Мета досягнута: моральний дух людей падає, готовність воювати слабне.

У чому проблема

Британська критична інфраструктура вразлива й погано захищена порівняно з загрозами. Навіть якщо головні об’єкти під охороною, по-справжньому постраждати можуть пов’язані з ними допоміжні ланки. Частина інфраструктури унікальна і має крихкі ланцюги постачання. Наприклад, силові трансформатори, які перетворюють високу напругу на низьку і навпаки, часто роблять на замовлення. Нового доводиться чекати до року. Це як шитий на замовлення костюм: у магазині запасного не купиш.

Підводні кабелі для даних мають запасні маршрути і ремонтуються швидше. А от для енергетичних перемичок ще немає налагодженої системи обслуговування. Газопроводи майже не мають резерву: ремонт триває пів року і довше. Іноді через пошкоджену трубу закривають ціле родовище, бо ремонтувати її стає невигідно. Здатність Європи захищати підводну інфраструктуру не встигає за тим, наскільки сильно Європа від неї залежить.

Що можна зробити до 2030 року

• Давати бізнесу й суспільству чіткі вказівки і налагодити обмін інформацією між урядом і приватними операторами інфраструктури.
• Розширювати спільне патрулювання. Операції НАТО Baltic Sentry («Балтійський вартовий») і очолювана Британією Nordic Warden («Північний наглядач») вже помітно зменшили кількість «дрейфуючих» суден над кабелями в Балтійському морі. Стежити за всіма кабелями надто дорого, тож союзникам варто об’єднати зусилля, регулярно оцінювати ризики і зосередитися на найважливіших вузлах і вузьких морських проходах.
• Посилити кібербезпеку енергетики. Недавні кібератаки на енергооб’єкти не зачепили всю енергосистему, але показали, наскільки серйозна загроза. А для захисту досі бракує і грошей, і дисципліни у виконанні правил.

Історія 4. Лікарні під ударом

Початок 2030 року. Хакери атакують лабораторні служби п’яти великих лікарень NHS і непомітно змінюють записи в базах даних. Коли підміну виявляють, починається паніка. Ніхто не знає, яким даним можна вірити. Медики повертаються до паперу й ручки, що додає плутанини. Відновлення займає місяці, а черги пацієнтів за цей час різко зростають.

Травень 2030 року. Армія мобілізує резервістів, зокрема військових медиків. Але багато з них у мирному житті працюють лікарями в NHS. Їхній відхід одразу б’є по цивільній медицині: операції переносять, черги ростуть.

Червень 2030 року. Дрон влучає в лондонську лікарню, де лікують поранених з Естонії. Гинуть четверо людей, ще 15 поранено. Пацієнти й медики по всій країні більше не почуваються в безпеці. Під політичним тиском уряд наказує військовим охороняти лікарні. Через це й без того обмежена протиповітряна та протидронова оборона ще більше розпорошується, а військові об’єкти лишаються менш захищеними.

Липень — листопад 2030 року. Поранені з фронту і жертви ударів по самій Британії переповнюють лікарні. Пацієнти лежать на підлозі в коридорах, бракує ліків і обладнання, медики вигорають. Для NHS це найтемніший період з найгірших часів пандемії COVID-19.

У чому проблема

NHS перевантажена навіть у мирний час: бракує ліжок, персоналу, засобів захисту. Тож у війну вона навряд чи зможе прийняти масові потоки поранених.

Окрема пастка — «подвійний облік». Багато резервістів працюють у NHS, і кадрові служби лікарень про це не знають. Тобто тих самих людей рахують і як військових медиків, і як цивільних лікарів. Під час мобілізації вони зникають з лікарень саме тоді, коли там найпотрібніші.

Ланцюги постачання ліків і обладнання розраховані на мирний попит, тож запасу на сплеск немає. Вони залежать від імпорту. А стежити за ними складно: до пандемії закупівлями засобів захисту займалася ціла плутанина державних і приватних організацій.

Цифрові системи NHS погано захищені, а будівлі вразливі до дронів, ракет і диверсантів. Автори нагадують: попри Женевську конвенцію Росія неодноразово била по лікарнях в Україні. Отже, вважати лікарні недоторканними вже не можна. А в найгіршому випадку противник може застосувати біологічну зброю, і тоді знадобиться реакція, як під час пандемії.

Що можна зробити до 2030 року

• Вкладати в кібербезпеку і вивчити вразливості всієї мережі NHS. Фізичний захист лікарень обговорювати з Міноборони, бо ресурси обмежені.
• Створити спільний реєстр цивільних і військових медиків, щоб покінчити з «подвійним обліком». І обмінюватися кадрами, щоб цивільні лікарі знали, як лікувати бойові травми.
• Шукати нестандартні способи збільшити потужність у кризу: залучати благодійні організації на кшталт Швидкої допомоги святого Івана (St John Ambulance), людей з навичками першої допомоги, домовлятися з союзниками про взаємну медичну підтримку.
• Вчитися на пандемії. Тоді Британія створила паралельний ланцюг постачання засобів захисту. Він спрацював, але, за оцінкою Національного аудиторського офісу, був зроблений «на ходу». Планувати попит, шукати резервних постачальників і будувати мережу доставки треба заздалегідь. Це не буде марною роботою: надійні медичні поставки знадобляться в будь-якій кризі, а не лише під час війни.

Історія 5. Хакери, які змінюються на ходу, і ШІ, що діє сам

2028–2029 роки. Кількість кібератак на Британію помітно зростає. Росія застосовує шкідливі програми зі штучним інтелектом. Спершу вони часто, але по дрібному б’ють по інфраструктурі, зв’язку й повсякденних сервісах, користуючись тим, що пристрої та системи дедалі тісніше пов’язані між собою. Програми поліморфні — тобто постійно змінюють свій код, як вірус, що мутує, щоб його не розпізнала імунна система.

Британці не можуть зрозуміти, хто за цим стоїть. Чи санкціонувала атаки Росія? Чи хтось лише маскується під неї? Чи це агентний ШІ — програма, яка сама ставить собі завдання і діє без людини?

Квітень 2030 року. Кіберкоманди НАТО раптом втрачають доступ до російських військових логістичних мереж, у яких непомітно сиділи роками. Схоже, росіяни почали латати свої системи за допомогою ШІ. Ще через кілька днів — нова ескалація: протягом 48 годин хакери атакують щонайменше чотири британські дата-центри.

Відключаються хмарні державні сервіси, мобільні банки й електронні картки пацієнтів. Шкідлива програма на кожному об’єкті різна, бо мутує між атаками. Національний центр кібербезпеки з помірною впевненістю приписує першу хвилю атак хакерським угрупованням, які підтримує держава. Але не може встановити, чи мутації запрограмували заздалегідь, чи їх згенерував вбудований ШІ. Повністю сервіси відновлюють лише за тиждень, і довіра людей до цифрової інфраструктури помітно падає.

Серпень 2030 року. Хакери долають «повітряний зазор» (air gap) між звичайними комп’ютерними мережами та системами, які безпосередньо керують обладнанням. Так називають фізичну ізоляцію критичних систем: між ними немає жодного з’єднання. Але ця ізоляція виявилася не такою вже повною.

Одночасно відмовляють системи керування на чотирьох вузлових підстанціях, що живлять Лондон і околиці. Мільйони людей без світла. Зупиняються потяги, лихоманить метро, гаснуть світлофори, затримуються рейси в лондонських аеропортах. Бракує людей і процедур для ручного керування, тож підстанції швидко не відновити. Згодом критичні сервіси вдається запустити вручну, але не на повну потужність, і світло в місті вмикають з перервами. І ніхто не певен, чи хакерів справді вигнали з систем.

У чому проблема

Дедалі більше пристроїв під’єднано до інтернету, зокрема й ті, що нібито ізольовані. Тож кібератака здатна фізично зламати електростанцію чи підстанцію. А через взаємозв’язок систем відключення одного вузла тягне за собою ланцюгові збої.

Ще важче встановити, хто винен. Ворожі хакери, звичайна технічна несправність чи автономні дії ШІ? Закони й правила не встигають за технологіями. Незрозуміло, чи є в когось чіткі повноваження екстрено вимкнути інфраструктуру, під’єднану до ШІ. А люди, які вміють керувати системами вручну, поступово зникають.

Що можна зробити до 2030 року

• Налагоджувати стосунки з провідними розробниками ШІ вже зараз. Дослідження RAND показують: такі зв’язки будуються довго, а швидкий доступ до найсучасніших закритих моделей, переважно американських, у кризу може бути неможливим без підготовки.
• Зберігати можливість ручного керування критичними системами і регулярно тренувати персонал, щоб навички не забувалися.
• Заздалегідь погодити плани дій, які можна запускати паралельно, навіть не знаючи напевно, хто атакує.
• Створити спільну базу даних, де кіберрозвідка і розробники ШІ фіксуватимуть, як зловмисники використовують моделі. Це пришвидшить і виявлення атак, і встановлення винних.

Історія 6. Перші постріли — в космосі

Березень 2028 року. Невідомі, яких розвідка з помірною впевненістю вважає посередниками російської держави, перехоплюють керування британським комерційним супутником. Вони віддають команди, які спалюють пальне на борту і скорочують життя апарата. Мета атаки незрозуміла.

Лютий 2030 року. Російський супутник змінює орбіту і починає «пасти» британський військовий супутник Oberon з радаром із синтезованою апертурою. Такий радар бачить землю крізь хмари й уночі. Російський апарат підходить впритул, і зв’язок Oberon із наземною станцією починає перериватися. Ймовірно, його глушать. Відновлення займає три тижні.

Травень 2030 року. Рано-вранці по всій Балтії відключаються тисячі супутникових модемів. Урядові відомства, військові й союзники втрачають зв’язок. За три години російські війська перетинають кордон Естонії.

Далі Росія засобами радіоелектронної боротьби глушить термінали зв’язку на передовій, і дронам та керованим боєприпасам НАТО стає важко працювати. Лазерний комплекс, імовірно «Пересвет», засліплює оптичні камери супутників союзників, коли ті пролітають над фронтом.

Вересень 2030 року. Російський супутник серії «Космос» наближається до британського розвідувального супутника Tyche, який знімає Балтію для НАТО. Він вистрілює в Tyche снаряд. Супутник не знищено, але його камери сильно пошкоджені, і користі від нього майже немає.

У чому проблема

Британія і НАТО залежать від космосу набагато більше, ніж Росія. Зв’язок, високоточні удари, розвідка, навігація — майже все так чи інакше працює через супутники. Тому космос одночасно і сила, і ахіллесова п’ята.

Автори нагадують реальний приклад. Перед повномасштабним вторгненням в Україну в лютому 2022 року Росія атакувала супутникову мережу Viasat. Тож перші години майбутньої війни, найімовірніше, теж пройдуть у космосі. Росія має розвинену доктрину боротьби в космосі, і багато її розробок наближаються до бойового застосування. Британія ж без значної американської допомоги змагатися там не може і ризикує програти цю боротьбу на початку конфлікту або навіть до нього.

Висновок авторів жорсткий: Британії треба не лише краще захищати свої супутники, а й знову навчитися воювати без них.

Що можна зробити до 2030 року

У вересні 2026 року в складі Космічного командування Британії з’явилася 3-тя ескадрилья космічного впливу Королівських ВПС. Її завдання — порушувати, послаблювати і блокувати ворожу активність у космосі. Це крок у правильному напрямку. Але можливостей, особливо для захисту власних супутників, усе ще мало, а амбіції космічної стратегії не підкріплені грошима.

• Застосувати підхід «володіти — співпрацювати — отримати доступ». Щось Британія може розробляти сама. В іншому — долучатися до міжнародних програм. А щось просто купувати готовим, наприклад американську мобільну наземну систему глушіння Meadowlands, експорт якої нещодавно дозволили партнерам по розвідувальному альянсу «П’ять очей».
• Вбудовуватися в міжнародні космічні програми й ланцюги постачання, спираючись на сильну британську науку.
• Мати запасні варіанти для зв’язку, навігації й точного часу — щоб армія могла воювати, навіть якщо супутники «осліпнуть».

Історія 7. Кому воювати

2028 — квітень 2030 року. Армія, держоргани й оборонні компанії скаржаться на брак людей. Особливо бракує рідкісних спеціалістів: зварювальників і авіаінженерів. Навіть такі гіганти, як BAE Systems, попри щедрі зарплати, у річних звітах фіксують скорочення персоналу. Частково через погрози і шантаж, яких зазнають працівники оборонки, але здебільшого через проблеми, які роками ніхто не вирішував.

Бойові дії в Україні завершилися, і в суспільстві набирає силу думка: оборону можна відкласти. У квітні 2029 року опитування показує, що британці, а надто переважна більшість молоді, вважають оборонні витрати завеликими. Гроші, мовляв, краще віддати NHS. Більшість молодих людей не розглядає кар’єру в обороні — з етичних міркувань і через віру, що загроза з боку Росії зникла.

Травень — листопад 2030 року. Британська 3-тя дивізія вирушає в Балтію, але лише на розгортання до повної сили потрібні тижні. На початку липня важкі втрати вже майже обнулюють бойову цінність британських частин. Регулярний резерв, тобто колишні кадрові військові, швидко мобілізують, але він не дотягує до того самого рівня. До серпня британські сухопутні сили на фронті вичерпані. Замінити їх можна лише запровадженням призову, а це політичне рішення.

Королівський флот кидає в бій усі кораблі й підводні човни. Але через хронічну нестачу екіпажів доводиться вибирати між завданнями, а частина фрегатів не може вийти на полювання за підводними човнами.

Королівські ВПС мають надто мало винищувачів для війни на виснаження в повітрі чи для придушення ворожої ППО. Літаки зазнають пошкоджень, гинуть пілоти F-35B і Typhoon. Ще до того, як закінчуються запчастини, кількість вильотів падає через брак пілотів. Нових швидко не підготуєш, бо черга на навчання тягнеться роками. До серпня бракує вже не лише пілотів, а й техніків, і бойова авіація літає лише на найкритичніші завдання.

У чому проблема

Станом на 1 квітня 2026 року жоден вид британських збройних сил не має потрібної чисельності підготовлених військових:

• Армія: 70 759 із 73 000 — мінус 3%.
• Флот і морська піхота: 28 182 із 30 450 — мінус 7%.
• Королівські ВПС: 27 800 із 31 750 — мінус 12%.
• Разом: 126 741 із 135 200 — бракує 8 459 людей, або 6%.

У Королівських ВПС порожня приблизно кожна восьма посада.

Про резервістів, на диво, відомо дуже мало, тож і політику щодо них будувати важко. Скандали в армії показують глибокі проблеми з культурою в колективах і серед командування.

В оборонній промисловості біда інша — бракує вузьких фахівців. Наприклад, спеціального зварювання для кораблів і підводних човнів вчаться роками, а про таку професію мало хто знає. Без такого фахівця програма просто зупиняється, як без важливої деталі. А цивільні компанії в авіабудуванні й суднобудуванні переманюють людей вищими зарплатами.

Глибше коріння проблеми — розрив між суспільством і армією. Люди не розуміють, навіщо потрібна оборона і які можливості вона дає.

Що можна зробити до 2030 року

• Шукати людей під конкретні навички і спростити подання заявок. Хорошою базою є Оборонні коледжі технічної майстерності (Defence Technical Excellence Colleges), що вчать потрібних промисловості професій.
• Співпрацювати зі школами й університетами, а також з медициною: медики NHS могли б ставати резервістами медичної служби. Головна думка — кожен має роль у безпеці країни.
• Пам’ятати, що чимало посад в обороні сьогодні цифрові й не потребують «класичних» військових навичок. Отже, треба підлаштовувати умови праці під сучасні очікування.
• Не переманювати фахівців одне в одного, а планувати кадри разом. RAND Europe вже пропонувала для суднобудування на річці Клайд у Шотландії спільну групу, де працюють разом компанії, влада, освітяни й місцеве самоврядування.

Історія 8. Удар по заводах — ще до першого пострілу

2028–2029 роки. Працівникам оборонних компаній пишуть у професійних соцмережах, месенджерах і WhatsApp. Спершу безневинно, потім — шантаж і погрози родинам. Люди більше не почуваються в безпеці, і оборонка втрачає кадри.

Хвиля кібератак накриває дрібних постачальників третього рівня: крадіжка розробок, програми-вимагачі, злам сервісів. Кілька атак ведуть до ймовірних посередників Кремля, але довести причетність держави не вдається. Деталі запізнюються, і Міноборони переносить строки великих програм.

Початок 2030 року. Невідомі намагаються проникнути на ключові об’єкти: верф підводних човнів у Барроу-ін-Фернесс, військово-морські об’єкти на Клайді, ракетний завод у Болтоні, заводи боєприпасів у Редвей-Гріні та Гласкоеді. Іноді їм це вдається.

Найсерйозніше — підпал складального цеху Venturer у Росайті. Будівлю рятують, але все обладнання всередині згоріло. Компанія Babcock оцінює, що програма фрегатів Type 31 стане на паузу щонайменше на пів року.

У квітні хакери через фішинговий лист, ретельно підготовлений під конкретну людину, проникають на сервер із секретними даними. Вони шифрують його і зливають інформацію про оборонні програми та особисті дані керівників. Велика компанія вимикає системи й переходить на рукописні нотатки й особисті зустрічі. Робота над ключовими програмами стає.

Травень — листопад 2030 року. Уряд просить промисловість наростити виробництво. Великі підрядники на чолі з BAE Systems намагаються організуватися, але після років збоїв і диверсій ледве дають раду навіть ремонту пошкоджених кораблів і літаків, не кажучи вже про ракети й боєприпаси. Пошкоджена техніка стоїть без запчастин. Тим часом російські ракети й диверсанти б’ють по Барроу, верфях на Клайді, заводах у Свіндоні, Гласкоеді, Бристолі й Дербі. Протиповітряна оборона не справляється, а запасних потужностей немає.

У чому проблема

Головна біда британської оборонки — обмежені потужності. Запаси ракет і боєприпасів витрачено на допомогу Україні, а виробництва ледь вистачає, щоб їх поповнити, не кажучи вже про воєнні обсяги.

Ще одна пастка — закон. Британські надзвичайні повноваження розраховані на чіткий «момент кризи». Але цей момент може настати надто пізно або не настати взагалі. Якщо оборонку роками підточують дрібні атаки, жодна з яких не тягне на надзвичайну ситуацію, промисловість може виявитися безсилою ще до першого пострілу.

Ракетні удари по ключових заводах — можлива, але крайня загроза. Тривожніше інше: прогалини з матеріалами, людьми й системами, через які оборонка не зможе довго виробляти й обслуговувати зброю.

Що можна зробити до 2030 року

• Захистити заводи фізично: резервне живлення, охорона не лише територій, а й транспортних вузлів поруч, а де можливо — розосередження виробництва.
• Підтягнути кібербезпеку на всіх рівнях. Двофакторна автентифікація й контроль доступу звичні для великих компаній, але невідомо, чи є вони у дрібних постачальників. А якщо атака все ж станеться, допоможуть заздалегідь підготовлені плани: резервна робота офлайн і окреме зберігання чутливих даних. Великі підрядники мають стати лідерами в цьому, бо вся оборонка й так зосереджена навколо них.
• Робити запаси деталей, які довго виготовляти, — зокрема запчастин до винищувачів і кораблів. Національний аудиторський офіс ще 2025 року визнав, що глобальної системи підтримки F-35 не вистачає британським винищувачам навіть у мирний час.
• Готуватися йти на більший ризик у закупівлях і заздалегідь створити прискорені процедури, які вмикаються в перший день кризи, а краще — напередодні. Відправна точка вже є: команда Міноборони Commercial X, яка спрощує закупівлі, і новий поділ закупівель на категорії. Для великих платформ, як-от танків, літаків і фрегатів, ціль — перший контракт за два роки. Для модернізації зв’язку, сенсорів і озброєння — за рік. Для дронів і програмного забезпечення — цикли по три місяці. Прискорені процедури матимуть ціну, наприклад можуть обмежити майбутній експорт, але для перемоги вони, ймовірно, необхідні.
• Скласти карту хаотичної мережі дрібних постачальників і прибрати «єдині точки відмови».

Історія 9. Чим збивати дешеві дрони

2028–2029 роки. Біля аеропортів, енергооб’єктів та інших важливих споруд дедалі частіше літають неозброєні дрони. Більшість запускають неподалік, але двічі — з моря. Влада реагує хаотично, без координації.

Початок 2030 року. Дрони з’являються переважно біля військових об’єктів, зокрема баз Королівських ВПС Брайз-Нортон, Файлінгдейлз і Лоссімут. Кожен випадок зриває роботу в повітрі над базою. У лютому з’являється дрон з імпровізованим ударним засобом. Оператора затримують, але не з’ясовують, діяв він сам чи за наказом. Військовим дозволяють збивати дрони біля важливих об’єктів, і стає очевидно, як мало ракет-перехоплювачів і навчених протидронових команд має Британія. А інцидентів тим часом стає дедалі більше.

Травень — листопад 2030 року. Ракети летять з підводних човнів і літаків. Дрони запускають російські спецпризначенці прямо з цивільних суден, машин або віддалених місць у Британії та Ірландії. Загрози йдуть з різних напрямків, і доводиться вирішувати, що захищати в першу чергу. Росія спочатку засипає оборону дешевими цілями, щоб виснажити запас перехоплювачів. Потім б’є крилатими, балістичними і кількома гіперзвуковими ракетами по базах у Портсмуті, Фаслейні, Конінгсбі та Лоссімуті.

Два есмінці Type 45 збивають частину ракет, але запас ракет Aster тане вже після першої хвилі. Друга хвиля б’є по оборонних заводах. Через канали зв’язку між військовими стає відомо: наступна хвиля полетить по цивільних об’єктах — центру керування енергосистемою, газовим терміналам, портам і аеропортам.

У чому проблема

Загрози з повітря тепер дуже різні: від маленьких дронів до літаків і крилатих, балістичних та гіперзвукових ракет. На кожну потрібен свій інструмент:

• проти дронів — дешеві засоби у великій кількості, як-от недорогі перехоплювачі чи зброя спрямованої енергії (лазери й мікрохвильові випромінювачі);
• проти крилатих ракет — радари раннього попередження, підняті високо над землею, і кілька шарів перехоплювачів, що запускають з літаків і з землі;
• проти балістичних ракет — перехоплювачі, що працюють за межами атмосфери, і ближчі, які добивають ціль на останньому відрізку;
• проти гіперзвукової зброї — нові розробки перехоплювачів, супутникові сенсори та узгоджена мережа різних датчиків.

Британські засоби протиповітряної оборони розрізнені й погано узгоджені. Вони збудовані на застарілому уявленні про ППО, зосередженому на складних ракетних загрозах. Довго цього вистачало, бо ніхто реально не загрожував самій Британії. А для збивання дешевих дронів у країни є хіба що дорогі ракети Aster. Це як стріляти з гармати по горобцях: довго так воювати неможливо. Міноборони створило окремий директорат інтегрованої протиповітряної і протиракетної оборони, але грошей на неї все одно мало.

Що можна зробити до 2030 року

• Купувати дешеві перехоплювачі. У Британії вже є стартапи, які їх розробляють, зокрема Cambridge Aerospace, Frankenburg Technologies і Tiberius Aerospace. Тоді дорогі ракети можна берегти для найнебезпечніших цілей.
• Фінансувати нові технології, як-от зброю спрямованої енергії: лазери та мікрохвильові системи. Постріл дешевий, але є проблеми: промінь розсіюється, потрібні потужні джерела енергії. Тож це перспектива на довгий час, а не чарівна паличка.
• Купувати ППО разом із союзниками. Британія вже бере участь в очолюваній Німеччиною Європейській ініціативі «Небесний щит». Але обирати програми треба уважно: ініціативу критикують за залежність від американських систем Patriot та ізраїльських Arrow.

Історія 10. Найкраща у світі техніка, якої замало

Початок 2030 року. У Західному військовому окрузі Росії помітно пожвавлюються маневри військ. У відповідь Корпус швидкого реагування союзників НАТО (ARRC) відправляє до Таллінна передовий командний пункт. Штаб корпусу розташований у Британії, тож це водночас і робоча підготовка, і сигнал Москві: ми поруч.

Офіцерів корпусу відкликають із відпусток. Британська 3-тя дивізія переходить у підвищену готовність. Вона має вирушати через військовий порт Марчвуд на півдні Англії, і там уже планують відправку.

Травень 2030 року. Війна починається, і корпус отримує завдання: командувати в Естонії британською дивізією та ще двома союзними. На папері все просто. Насправді починається штовханина. Армія, флот і авіація змагаються за ті самі кораблі й транспортні літаки, і перекидання військ іде хаотично.

Навіть діставшись Естонії, штаб ще кілька днів збирає під своє командування все, без чого корпус не воює: постачання, розвідку, далекобійну артилерію. А 3-тя дивізія через непередбачені затримки дістається Марчвуда лише в середині травня.

Тим часом російські ракети, диверсанти й хакери вже б’ють по портах і аеродромах. Техніка й інфраструктура пошкоджені, і в штабі корпусу не знають, коли ж нарешті прибудуть британські бригади. Коли все готово, виявляється, що пізно. Росіяни встигли окопатися біля Нарви, накривши себе щільною протиповітряною обороною та засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ). Швидкого контрнаступу не буде.

Червень 2030 року. У Північній Атлантиці йде полювання на російські підводні човни, і Британія втрачає свій атомний підводний човен класу Astute. Через тиждень російська торпеда влучає в інший. Він ледве дотягує до бази в Девонпорті й застрягає там на місяці.

Ще два човни стоять у доку на тривалому ремонті, який почався ще до війни. Отже, менш ніж за шість тижнів боїв у Британії лишаються лише два робочі човни, та й ті давно не проходили планового обслуговування. У середині липня один із них виходить з ладу через технічну несправність. Тепер стримувати російський флот у всій Атлантиці й на Крайній Півночі має один-єдиний британський атомний човен.

У чому проблема

Британія не бере кількістю. Велика армія на передовій — не її сильна сторона і не пріоритет. Ставку зробили на інше: найсучасніші технології, точність і вміння пов’язати різні системи в одне ціле.

Тож Британія дає НАТО те, чого майже не можуть дати інші європейці. Це сучасні системи управління, зв’язку та розвідки, літаки-заправники, які заправляють інші літаки просто в повітрі, атомні підводні човни. А головне — ядерне стримування: принаймні один британський підводний човен з ядерними ракетами завжди патрулює десь в океані. Крім того, Британія — міст між Північною Атлантикою і Європою, через який ідуть підкріплення, а в графстві Глостершир розміщено штаб того самого корпусу ARRC.

Проблема в тому, що цієї чудової техніки обмаль. Атомних підводних човнів класу Astute у Британії менше десяти. Уявіть футбольну команду з кількох зірок, але без запасних: досить одного-двох травмованих, і грати вже нікому. Британська техніка технологічно одна з найкращих, але вона крихка і може не витримати війни, де втрати йдуть щодня.

Десятиліттями британські збройні сили готувалися до обмежених воєн, які країна обирала сама, а не до війни на виживання з рівним противником. Автори доповіді кажуть про це прямо: Британія «готувалася не до тієї війни».

Ще одне слабке місце — логістика. Здавалося б, острів у вигідному місці. Але майже вся морська відправка військ іде через один порт, Марчвуд. А транспортна авіація й літаки-заправники літають переважно з однієї бази, Брайз-Нортон. Тобто вся здатність Британії допомагати союзникам тримається на кількох вразливих точках.

Що можна зробити до 2030 року

Автори радять повчитися в України. Її армія вміє виконувати головні завдання, тримати удар у довгій війні й не розвалюватися після втрат. Ось що з цього може взяти Британія:

• Готуватися до війни на виснаження. Поруч із дорогою технікою потрібна велика кількість недорогих, але точних систем, насамперед безекіпажних. Усі три види збройних сил уже рухаються в цьому напрямку: армія має модель 20:40:40, флот — концепцію «гібридного флоту», а ВПС розробляють бойові безпілотники, які літатимуть разом із пілотованими літаками. Але це величезна перебудова. Доведеться міняти правила ведення бою, вчити нові системи працювати разом і переписувати політику, щоб армія могла швидко впроваджувати новинки.
• Берегти дорогу техніку від ударів. Вона й далі буде основою британського внеску в НАТО, тож її треба зробити живучішою. Приклади є в союзників. Американські ВПС розосереджують літаки по багатьох майданчиках, щоб одним ударом не можна було знищити всіх. Фінська і шведська армії теж розкидають сили по різних базах.
• Берегти не лише техніку, а й досвід. У Другу світову США забирали найкращих пілотів з фронту, щоб ті вчили новачків. Україна сьогодні постійно перетворює уроки з поля бою на нові рішення. Британії треба навчитися так само: тримати досвідчених людей на фронті, але й вчасно передавати їхні знання тим, хто прийде на заміну.
• Мати запасні порти й аеродроми. Легкого рішення немає. Можна користуватися цивільними портами й аеропортами, але це складно й дорого. Наприклад, військовим кораблям із боєприпасами заважають суворі правила поводження з вибухівкою в комерційних портах. Тому на найближчі роки, можливо, простіше заздалегідь тримати більше техніки й людей у Європі або домовитися з комерційними перевізниками.

Історія 11. Ядерна тінь

Травень 2030 року. НАТО діє за своєю «теорією перемоги»: заблокувати, притупити і за потреби зламати воєнну машину противника. Спершу союзники намагаються зупинити просування росіян. Але щільна російська ППО над Естонією не дає здобути панування в повітрі, тож НАТО переходить до «зламу». По Калінінграду, Білорусі й заходу Росії летять високоточні удари: по штабах, логістичних вузлах і складах боєприпасів. Тактичні успіхи є, але політичного ефекту немає.

Риторика Москви різко ескалує: президент і міністри дедалі відвертіше погрожують ядерною зброєю. Британія поки спокійна: вона нагадує, що теж має ядерну зброю і застосує її у відповідь на ядерний удар по союзнику, і тісно координується з Францією, США та НАТО.

Червень 2030 року. Росія запускає стратегічну операцію з ураження критично важливих об’єктів по всій Європі. Під ударом опиняються, зокрема, Марчвуд і британські авіабази. Союзники шукають, чим ще можна пригрозити Росії, щоб змусити її обмежити ці удари, не спровокувавши ще гіршої ескалації.

Вересень 2030 року. Супутникова розвідка помічає, що Росія, схоже, перевозить на передові бази тактичні ядерні боєголовки. Їх, як вважають, ставлять на ракети, які можуть нести і звичайний, і ядерний заряд. Командири НАТО не знають, які саме ракети ядерні, і припиняють удари по підозрілих базах. Міністр оборони Росії заявляє, що Москва мобілізувала тактичні ядерні сили і готова застосувати їх, щоб захистити життя росіян і російську територію.

У Лондоні й штабі НАТО настає параліч рішень: будь-який крок може запустити непередбачувану спіраль ескалації. Частина британців, боячись, що ядерний удар прийде саме на їхній острів, вимагає припинити удари по Росії і навіть відвести війська з фронту.

У чому проблема: як перемогти й не довести до ядерної війни

Публічна «теорія перемоги» НАТО (у редакції жовтня 2026 року) має три кроки: заблокувати противника, притупити його удар, а за потреби — зламати його воєнну машину. Для «зламу» б’ють далекобійною зброєю та масою дешевих дронів по штабах, логістиці й усьому, без чого армія не воює. Отже, у справжній війні удари по Калінінграду і самій Росії цілком імовірні, а то й майже неминучі.

Водночас НАТО прямо заявляє, що не прагне завдати Росії стратегічної поразки. І тут пастка: що довше триває війна, то сильніший тиск на Кремль і то ймовірніше, що він вдасться до дедалі різкіших сигналів аж до ядерних погроз. Тож автори ставлять головне питання: як переконати Москву, що вона може програти війну на полі бою і при цьому пережити перемогу НАТО?

Для Британії питання особливо гостре. Разом із Францією вона — одна з двох ядерних держав Європи. Але як стримувати противника, коли війна вже йде, Лондон публічно не пояснював.

Причина почасти в тому, як влаштована британська ядерна зброя. США чи Росія мають «ядерну тріаду» з трьох складових: ракети на землі, бомбардувальники й підводні човни. У Британії є лише одна з них — підводні човни з ядерними ракетами, і принаймні один із них завжди патрулює в океані. Такий човен створений для того, щоб його ніхто не знайшов. Тому показати ним силу, скажімо демонстративно перекинути ближче до противника, майже неможливо. Він годиться для найвищого рівня загрози, але не для попереджувальних сигналів.

А тепер подивімося на арсенали. Автори розрізняють стратегічну ядерну зброю — потужну й далекобійну, здатну вразити противника в глибині його території, — і нестратегічну, або тактичну, призначену для ударів ближчої дальності. Ось скільки боєголовок має кожна країна:

• США: близько 3 700, з них 200 тактичних.
• Росія: близько 3 380, з них 1 558 тактичних.
• Франція: 290, з них 50 тактичних.
• Британія: 225, тактичних немає.

Тактичних боєголовок у Росії приблизно в 31 раз більше, ніж у Франції. У Британії їх немає взагалі.

Уявіть сходи, якими сторони піднімаються від погроз до ядерного удару. Аналітики називають їх «драбиною ескалації». У Росії на цій драбині багато проміжних сходинок: погрози, переміщення боєголовок, приведення сил у готовність. А для Москви ядерні погрози й переміщення ядерної зброї — звичний інструмент, щоб тиснути на противника. Британія ж може відповісти хіба що з найвищих сходинок. Тому в затяжній війні, особливо з ударами по території Росії, Лондон дуже швидко опиниться перед вибором, у якому майже немає проміжних варіантів.

Що можна зробити до 2030 року

• Показати силу заздалегідь. Якщо Росія побачить, що НАТО готове виграти довгу війну, сценарій може взагалі не здійснитися. Для цього потрібні і ППО, і стійкість армії, промисловості та суспільства.
• Проводити штабні ігри й симуляції ескалації. Вони не передбачають майбутнього, але вчать політиків не впадати в параліч саме тоді, коли потрібна рішучість.
• Закладати ризик ескалації у військове планування і зберігати прямі канали зв’язку між військовими навіть у кризу, щоб обговорювати «червоні лінії».

Історія 12. Як закінчити війну, щоб вона не почалася знову

Листопад — грудень 2030 року. Британія та інші західноєвропейські країни поспіхом підписують перемир’я з Росією, аби зупинити удари по своїй території. Текст угоди розмитий. Немає точних координат демілітаризованої зони по обидва боки лінії фронту. Неясно, як відводити зброю. Незрозуміло, в якому порядку виконувати кроки, які залежать один від одного.

Європейці створюють Балтійські сили заспокоєння (Baltic Reassurance Force) — близько 80 тисяч військових під проводом Британії, Франції та Німеччини за участі ще 12 союзників зі Східної та Центральної Європи. Їхнє завдання — стежити за перемир’ям і стримувати нову агресію.

З січня 2031 року межі перемир’я одразу випробовують. Росіяни затягують відведення військ і не прибирають важке озброєння. На претензії Кремль відповідає, що все виконує, і посилається на розмиті формулювання. Західні лідери розуміють, що Росія порушує дух угоди, але знову воювати не готові.

Ці сили атакують хакери і диверсанти, у демілітаризованій зоні виникають протистояння з російськими частинами. Нового кровопролиття вдається уникнути, але місія кидається від однієї проблеми до іншої і діє дедалі хаотичніше. Після одного з них, коли пролунали постріли, деякі країни обмежують своїм військам правила застосування сили. Без спільних правил місія втрачає авторитет, а Росія дедалі сміливіше перевіряє межі дозволеного.

У чому проблема

Коли стихають бої, війна не закінчується. Політичне врегулювання, відбудова, гуманітарна допомога не менш важливі. Але про них зазвичай думають в останню чергу, бо спершу хочуть зрозуміти, як перемогти. До того ж невідомо, якою буде Росія після війни: режим може впасти з непередбачуваними наслідками, а може й вистояти, знову готовий до агресії. І те, і те небезпечно, а ризики погано вивчені.

Що можна зробити до 2030 року

• Думати про післявоєнну безпеку вже зараз, а не домовлятися поспіхом під тиском, що зазвичай дає хиткий результат.
• Прописувати все чітко. Дослідження RAND показують, чому перемир’я й мирні угоди зазвичай провалюються: розмиті ролі й обов’язки, якими можна маніпулювати; відсутність механізмів відповідальності, через що порушення минають безкарно; ігнорування глибинних причин конфлікту; і надто жорсткі умови, які неможливо змінити, коли стає очевидно, що вони не працюють.

Що з цього випливає

Автори ще раз наголошують: їхні 12 історій — свідомо провокативна версія лише одного з безлічі можливих майбутніх. Вони не стверджують, що Британія приречена програти. Сенс у тому, щоб показати, скільки складних проблем потрібно вирішувати вже зараз.

Жодна з них не має простого рішення, тим паче за обмежених бюджетів. І з жодною не впорається сама лише держава. Головний урок — не чекліст «що купити до війни». Треба змінити саму машину державного управління і те, як вона співпрацює з бізнесом і суспільством.

Підготовка до великих потрясінь — війни, пандемії, стихійного лиха — це справа всього суспільства. А найкращий спосіб уникнути війни, на думку авторів, — показати противнику, що до найгіршого готуються серйозно і без зволікань.

Чому це важливо знати

Багато з того, що для Британії поки що лише сценарій, Україна вже пережила наяву. Кібератака на супутникову мережу Viasat перед вторгненням і удари по лікарнях згадані в самій доповіді. А блекаути й боротьба з масовими дешевими дронами для українців теж давно не теорія. Недарма автори пишуть, що досвід України може дати британській армії чимало уроків. А сам документ показує, що найбільші вразливості сучасної країни часто ховаються не на фронті, а у дрібному постачальнику речовини для ракетного палива, в кабелі на дні моря чи в лікарняній базі даних.

Раніше ми писали

• Чому дата-центри та підводні кабелі можуть стати останньою лінією оборони від ШІ
• Підводна війна: як Росія і Китай змагаються за контроль над морськими глибинами
• Російські диверсанти у Європі – нова реальність гібридної війни