Оболонські «ромашки»: таємниці циліндричних веж на Оболонській площі
Дві незвичні монолітні вежі на Оболонській площі — будинки № 2 та 2-А — досі привертають увагу киян і туристів своїми циліндричними формами та напівкруглими балконами. Збудовані ще в радянські часи, вони стали унікальними архітектурними експериментами, які так і не отримали продовження через складність і високу вартість будівництва, повідомляє спільнота «Мій Оболонь».

Чому Оболонь стала майданчиком для експериментів?
У 1977 році в тодішньому Мінському районі завершили будівництво зразково-показового 2-го мікрорайону. Поруч із новими панельними будинками, дитсадками, школою та модерністським Універсамом №3 тут вирішили звести дві незвичні вежі — на 17 і 22 поверхи. Будівництво велося за передовою на той час технологією: методом ковзної опалубки. Готові перекриття підіймали знизу вгору вздовж монолітного каркаса за допомогою домкратів, а між ними монтували залізобетонні панелі. Такий підхід дозволяв зводити будівлі нестандартних форм, недосяжних для звичайного панельного домобудування.
Що особливого в 17-поверховій «ромашці»?
Будинок на Оболонській площі, 2, зведений у 1981 році, став першим монолітним житловим будинком у Києві. Саме завдяки незвичному зовнішньому вигляду місцеві мешканці охрестили його «ромашкою», «кукурудзою» і навіть «будинком без вікон».
Останнє прізвисько — не перебільшення: у будинку справді немає класичних вікон. Їх замінюють великі вітрини на всю стіну між кімнатами та балконами. Сходи розташовані в центрі будівлі та оточені квартирами з усіх боків. Для вентиляції та димовидалення архітектори передбачили вертикальну шахту з великою металевою «короною» на даху — ще одна деталь, що робить будівлю несхожою на жодну іншу в місті. На кожному з 17 поверхів розміщено по 6 квартир.
Чим відрізняється 22-поверховий сусід?
Другу вежу — будинок 2-А на тій самій площі — добудували значно пізніше, у 1990 році. Вона також має циліндричну форму і напівкруглі балкони, але відрізняється від «ромашки» у ключових деталях. По-перше, тут уже встановлені звичайні двостулкові вікна. По-друге, незадимлювані сходи винесено в бічну частину будівлі та провітрювано через отвори у фасадних панелях — інше планувальне рішення порівняно з центральною шахтою сусіднього будинку.
На момент введення в експлуатацію ця 22-поверхова вежа висотою 75 метрів — приблизно як 27-поверхова стандартна будівля — була найвищим житловим будинком Києва. У ній розміщено 120 квартир, по 6 на кожному поверсі, усі з нестандартними багатокутними плануваннями.
Чому таких будинків більше не будували?
Незважаючи на архітектурну сміливість і технологічну інноваційність, експериментальні проєкти вирішили не тиражувати. Головна причина — складність будівництва та висока вартість порівняно зі стандартними панельними серіями. Масштабування таких рішень у межах планової радянської економіки виявилося нерентабельним.
Саме тому оболонські вежі залишилися в єдиному екземплярі й сьогодні є унікальними архітектурними спорудами Києва. Як ми раніше писали, Оболонь загалом вирізняється серед київських районів нетривіальними містобудівними рішеннями радянської доби, які й нині визначають обличчя кварталу. За даними видання my-obolon.kiev.ua, будинки досі перебувають у житловому фонді та залишаються впізнаваними символами Оболоні.
Чому це важливо знати
Оболонські циліндричні вежі — не просто житлові будинки, а частина архітектурної спадщини Києва. Розуміння їхньої історії та унікальності допомагає формувати обґрунтовану позицію щодо збереження нестандартних радянських споруд. У контексті сучасних дискусій про реновацію та знесення застарілого житлового фонду такі знання особливо актуальні для мешканців міста.
Раніше ми писали
Як ми раніше писали, прибутковий будинок на Шовковичній, 19 — ще одна маловідома пам’ятка київської неоготики. Також ми розповідали про будинок Зейделів на Хрещатику — зниклу перлину дореволюційного Києва.
Віталій Гринчук — журналіст і медіаменеджер із семирічним досвідом у медіагалузі. Має гуманітарну освіту, яка формує його підхід до роботи з текстом, контекстом і аудиторією. За роки практики пройшов шлях від журналіста до управлінця — поєднує редакційне мислення з розумінням медіапроцесів зсередини.
Усі статті автора →









