Хто збудував будинок і чому це було складно

Автором проєкту став відомий київський архітектор Йосип Зекцер у співпраці з Дмитром Торовим. Замовником виступив купець першої гільдії Берко Волькович Мороз — заможний торговець деревиною. Саме за іменем першого власника будівля й отримала свою назву.

Ділянка під будівництво була вкрай незручною: неправильна форма в плані, розташування на розі двох вулиць, кожна з яких мала значний ухил. Для тогочасної інженерії це був серйозний виклик. Однак Зекцер знайшов елегантне рішення: складне планування передбачало невеликі внутрішні подвір’я, з трьох боків оточені об’ємом будинку, які сполучалися з вулицею і між собою через систему проїздів.

Семиповерхова будівля в еклектичних формах з елементами французького бароко стала одним із найвищих будинків Києва на той час. Наріжна частина з декоративним завершенням перетворилася на помітний міський акцент, який вирізняв перехрестя Володимирської та Льва Толстого.

Що приховував будинок усередині

За зовнішньою стриманістю фасаду ховався справжній скарб. У головному вестибюлі вражали майстерно виконані ковані деталі, жіноча статуя із ліхтарем у руках та кесонова стеля. Квартири проєктувалися для заможних наймачів — просторі, з вишуканим оздобленням. Найкраще збереглася квартира №8, де й досі є автентична ліпнина, паркет, оригінальні двері та кутова піч із чавунними дверцятами з орнаментами.

Будинок був оснащений за останнім словом тогочасної техніки: ліфти американської фірми Otis, сантехніка англійської компанії Pope, телефонний зв’язок. Для Києва початку XX століття це був надзвичайний рівень комфорту.

Чому в будинку не було квартири №13

Попри технічну досконалість, мешканці будинку залишалися людьми своєї епохи — доволі забобонними. Міська легенда свідчить, що через страх перед «чортовою дюжиною» у будинку тривалий час була відсутня квартира №13. Замість неї використовували номер 12-б. Лише згодом історичну нумерацію відновили.

Цей факт яскраво ілюструє побут заможного Києва початку минулого століття: навіть у технологічно передовому будинку забобони диктували правила повсякденного життя.

Від купецької розкоші до «професорського будинку»

До революції будинок відвідували відомі діячі культури: поет Максим Рильський, актор Амвросій Бучма, художник Василь Касіян. А під час газифікації міста тут побував навіть Микита Хрущов.

У радянський період будинок передали науковцям, і він отримав неофіційну назву «професорський будинок». Тут мешкали академіки та викладачі: хімік Анатолій Бабко, мовознавець Іван Білодід, ботаніки Микола Гришко та Дмитро Зеров, математик Йосип Штокало. На першому поверсі довгий час працював гастроном, відомий серед киян як «Морозівський».

Варто зазначити, що будинок іноді помилково називають «будинком Морозова» на московський манер. Однак купець Берко Мороз не мав жодного стосунку до знаменитих російських мануфактурників Морозових — навіть не був їхнім однофамільцем.

Чому ця будівля важлива для Києва сьогодні

Будинок Мороза має статус пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення з 1982 року. Це один із небагатьох прибуткових будинків початку XX століття, який пережив революцію, дві світові війни та радянську перебудову міста, зберігши свою структуру.

Сьогодні ця споруда — живий приклад того, як київські архітектори понад сто років тому вміли поєднувати інженерний розрахунок із складними особливостями міського ландшафту. У місті, де сучасна архітектура часто ігнорує історичний контекст, будинок Мороза залишається зразком продуманого підходу до забудови.

Раніше ми писали

Ми розповідали про те, як чверть Подолу перетворилася на руїну через безсистемну забудову та нехтування історичною спадщиною. Також писали, що Київ планує зробити архітектурні пам’ятки доступними для маломобільних людей, враховуючи потреби інклюзивності під час реставрації історичних будівель.