Будинок Артинова на Подолі: як пам’ятку 1809 року знесли під виглядом реставрації
Одноповерховий будинок на вулиці Притисько-Микільській, 5 у Києві — пам’ятка архітектури національного значення, яка нині є одним із корпусів Флорівського жіночого монастиря. Офіційно об’єкт називається «Будинок Артинова І., 1809—11 рр.», і на паперах це класична споруда в стилі класицизму, яка пережила нищівну пожежу Подолу 1811 року. Втім, після ремонтно-реставраційних робіт 2020 року від автентичної будівлі залишився лише фрагмент західної стіни. Про історію пам’ятки розповів проєкт ДІАЗ Стародавній Київ.

Що являла собою оригінальна будівля 1809 року
Будинок звели у 1809 році за зразковим проєктом — практикою, яку російська імперська адміністрація використовувала для масової забудови провінційних міст. Споруда одноповерхова з підвалом, мурована і тинькована. У плані вона прямокутна, наближена до квадрата. Дах — вальмовий, з мансардним приміщенням у горищному просторі. Перекриття підвалу зроблені склепінчастими, першого поверху — пласкими.
Архітектурне вирішення витримано у стилі класицизму. Центральну частину східного фасаду акцентує розкріповка з трьома віконними прорізами, яка завершується трикутним фронтоном. По обидва боки симетрично розташовано по два вікна. Гладку поверхню фриза пластично членують замкові камені й архівольти, а декоративність фасадів доповнюють горизонтальне рустування та модульйони вінцевого карниза.
Як будинок пережив пожежу 1811 року
У липні 1811 року Поділ постраждав від нищівної пожежі, яка знищила майже всі дерев’яні будівлі району — від величезного Подолу вціліли лише близько тридцяти споруд. Мурований будинок Артинова витримав вогонь, хоча і зазнав значних пошкоджень. Наступного року стіни потинькували наново — на цьому першу реставрацію було завершено.
Упродовж ХІХ століття споруда кілька разів міняла власників. У 1867 році право власності набув Флорівський монастир і пристосував будинок під келії. За радянських часів споруду використовували як цивільний житловий будинок — вона неодноразово перепланувалася, а прибудова середини ХІХ століття з північного фасаду була розібрана.
Сам Флорівський монастир — одна з найдавніших жіночих обителей Києва, перша документальна згадка про неї міститься в уставній грамоті 1441 року. Пожежа 1811 року завдала удару не лише дерев’яним будівлям монастиря, а й мурованим, тож наступні десятиліття стали для комплексу періодом масштабного відновлення й нового будівництва.
Що сталося з пам’яткою у 2020 році
Після повернення будівлі монастирю її взяли на баланс КП «Центр по охороні пам’яток», підпорядкований Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. У 2020 році за розпорядженням КМДА були проведені ремонтно-реставраційні роботи вартістю близько 11 мільйонів гривень із міського бюджету. Проєкт розробив інститут «Укрпроектреставрація».
На практиці, за даними пам’яткоохоронних активістів, роботи виявилися фактично новим будівництвом: автентичні конструкції демонтували, і від первісної споруди залишився лише фрагмент західної стіни. Для пам’ятки національного значення таке «оновлення» означає втрату оригінальних матеріалів — того, що робить об’єкт історично автентичним.
Подібна практика — коли під виглядом реставрації фактично зводять новобудову з використанням окремих елементів оригіналу — була зафіксована і на інших київських об’єктах. Це ставить питання про те, наскільки ефективно система охорони пам’яток насправді захищає історичну спадщину, особливо у випадках, коли балансоутримувач пам’ятки й замовник робіт перебувають у підпорядкуванні однієї й тієї ж міської структури.
Чому це важливо знати
Історія будинку Артинова — показовий приклад того, як у Києві трансформується саме поняття «реставрація». Формально пам’ятка залишається у списку охоронюваних об’єктів — з тим самим паспортом, адресою і датою побудови. Фактично ж містяни бачать новобудову, яка лише зовні нагадує оригінал. Для Подолу, який і без того втратив безліч автентичних споруд під час пожежі 1811 року та радянських перебудов, кожна така «реставрація» означає, що історичний шар стає ще тоншим. Уважне документування пам’яток — те, чим займається ДІАЗ та подібні проєкти — залишається чи не єдиним способом зафіксувати, як вони виглядали до втручання.
Раніше ми писали
Як ми розповідали раніше, від пожежі 1811 року Поділ втратив і Київську ратушу — одну з найзначніших споруд давнього міста. Іншим болісним прикладом стала ситуація з муров’яним будинком 1857 року на Софіївській, який знесли заради автоматичної телефонної станції. Про те, як подільський історичний контекст зберігся в інших будинках, ми також писали в матеріалі про будинок на Боричевому Току, 28 — прибутковий будинок, який зберіг сліди трьох епох.

Оглядач київських новин Журналіст, пише про інфраструктуру Києва, транспорт, міське планування, а також висвітлює теми криміналу та корупції.
Усі статті автора →









