Що є під церквою

Під церквою Успіння Богородиці Пирогощі на Контрактовій площі зберігаються автентичні фундаменти первісного храму, закладеного у 1131 році за часів великого князя київського Мстислава Володимировича. Церква згадується в літературній пам’ятці «Слово о полку Ігоревім».

За даними Зводу пам’яток Києва, фундаменти і рештки стін законсервовано й музеєфіковано. Це найпотужніші фундаменти з усієї давньоруської архітектури — їхня глибина перевищує чотири метри. Матеріали досліджень зберігаються в Музеї історії міста Києва та в Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ».

Велика українська енциклопедія зазначає, що під усією церквою є підвал, який можна використовувати для експонування археологічних залишків. Однак доступу до цих об’єктів у громадськості немає.

Унікальне склепіння та піч

Під час перевірки фахівці виявили мурований купол діаметром близько чотирьох метрів, розташований під сходами храму із західного боку. Спочатку припускали, що це може бути підземна церква або поховальна крипта, адже саме тут стояла дзвіниця, зведена видатним українським архітектором Іваном Григоровичем-Барським у 1752-1770-х роках.

Однак архітектор Анатоль Ізотов пояснив справжнє призначення об’єкта: це склепіння та теплові (жарові) ходи величезної печі, яка обігрівала теплу церкву. Тепла церква була у дзвіниці XIX століття, яку звели після руйнування барокової дзвіниці Григоровича-Барського.

«Григоровичі-Барські тісно пов’язані із цим храмом — батько архітектора був церковним старостою. Можливо вони заклали свій гробівець саме тут? Але ні. Відповідь нам дав архітектор Анатоль Ізотов — то склепіння та теплові (жарові) ходи величезної печі, яка обігрівала теплу церкву. Тепла церква була у дзвіниці 19-го століття, яку звели, зруйнувавши дзвіницю Григоровича-Барського», — пише Роман Маленков.

Історія церкви та музеєфікації

За даними Вікіпедії, церква була закладена у 1131 році великим князем Київським Мстиславом Володимировичем, а завершили будівництво у 1135 році. Храм неодноразово руйнували — під час монголо-татарської навали 1240 року, кримськими татарами 1482 року. У 1811 році церква практично загинула у вогні великої подільської пожежі.

У 1752-1770-х роках реставрацію храму і будівництво дзвіниці в стилістиці українського бароко здійснив Іван Григорович-Барський, батько якого був старостою Пирогощі. У 1935 році за радянської влади церкву висаджено у повітря.

Сучасна церква — це відтворення первісної давньоруської будівлі, зведеної у 1997-1998 роках. Під час будівництва фундаменти і рештки стін законсервували та музеєфікували. На це держава витратила гроші, проте громадськість не має доступу до цих об’єктів.

Позиція настоятеля

Роман Маленков зазначив, що настоятель храму категорично відмовляється показувати народу його спадщину. За його словами, священник заявив, що музею там не буде. Таким чином, пам’ятка археології національного значення залишається недоступною для киян та туристів, попри те що була музеєфікована за державні кошти.

В обліковій картці пам’ятки виявлене склепіння називають частиною давніх фундаментів без детального опису його призначення. Відсутні таблички, підписи, пояснення про історичне значення об’єкта.

Чому це важливо знати

Справа з Пирогощею демонструє проблему доступу громадськості до музеєфікованих об’єктів культурної спадщини, які перебувають під контролем релігійних організацій. Держава витратила мільйони на збереження та консервацію унікальних археологічних знахідок, проте кияни не мають можливості побачити автентичні фундаменти церкви XII століття.

Фундаменти Пирогощі — найпотужніші з усієї давньоруської архітектури. Це важлива частина історії Києва та свідчення високого рівня будівельного мистецтва доби України-Русі. Відсутність доступу до таких об’єктів позбавляє киян та дослідників можливості вивчати власну історію.