Це робить ідеї Левіна сучасним продовженням традиції, представленої грузинським філософом Мерабом Мамардашвілі та засновником антропософії Рудольфом Штайнером. Представники цих різних епох і шкіл дійшли спільного висновку: форми розуму існують у певному абстрактному просторі, а фізичні (мозок) або душевні структури потрібні лише як інструмент доступу.

Що відкрив Майкл Левін: Біологічні інтерфейси до «Платонічного простору»

Біолог з Університету Тафтса Майкл Левін стверджує, що фізичні об’єкти — від клітинних мереж до мозку — не створюють складність, а лише «підключаються» до неї. Він називає це концепцією «платонічного простору», де існують усі можливі форми поведінки та розуму.

Левін пояснює це так:

«Всі фізичні речі є інтерфейсами до цих патернів. Ти будуєш інтерфейс. Деякі з цих патернів прийдуть через цей інтерфейс, залежно від того, що ти будуєш».

• (Джерело: Michael Levin: Hidden Reality of Alien Intelligence & Biological Life | Lex Fridman Podcast #486)

За його теорією, свідомість не виникає з нейронів; мозок працює як антена, що «ловить сигнал». Наприклад, Левін демонструє, як клітини плоских червів (планарій) зберігають «пам’ять» про форму тіла і відтворюють оригінальний організм, ілюструючи, що план існує поза самим матеріалом.

Що писав Мамардашвілі: Як виростити «Душевний орган»

Грузинський філософ Мераб Мамардашвілі (1930–1990) у «Лекціях про Пруста» (1982–1984) розвивав ідею, що для відчуття справжньої, глибинної реальності (Істина, Краса) людині потрібен особливий «душевний орган», який треба виростити через культуру та внутрішню роботу.

Він пояснював це через мистецтво та філософію:

«Символ змушує нас бачити у творах органи нашої життя, тобто щось таке, всередині чого справді виробляється життя — так само, як печінка виробляє жовч. Але твір є орган якогось іншого життя, не того, яке виробляється само собою…»

• (Джерело: Мераб Мамардашвілі. Лекції про Пруста. — М.: Ad Marginem, 1995)

Для Мамардашвілі, більшість людей відчувають лише імітації почуттів, бо їхній душевний апарат не «налаштований» на сприйняття глибини, яка існує постійно.

Погляд Рудольфа Штайнера: «Душевні органи чуттів»

Концепція набутих внутрішніх приймачів має потужний прецедент в антропософії, засновником якої був Рудольф Штайнер (1861–1925).

Штайнер стверджував, що людина має можливість розвинути в собі «душевні органи чуттів» для сприйняття «духовних світів» — тобто нефізичної реальності. Ці органи не є вродженими, а формуються через спеціальну езотеричну дисципліну (медитацію, внутрішні вправи).

Штайнер писав про вихід за межі звичайного чуттєвого сприйняття:

«Якщо хтось задовольниться тим, що світ пізнається виключно через фізичні органи чуття… то для нього не існує ніякого пізнання вищого світу. Ті, хто прагнуть такого пізнання, мусять розвинути в собі вищі органи почуттів [душевні органи чуттів]».

• (Джерело: Рудольф Штайнер. Як досягти пізнання вищих світів. – Див. розділи про внутрішній розвиток).

Таким чином, Штайнер теоретично обґрунтував необхідність спеціальної внутрішньої структури для доступу до вищих пластів реальності за багато десятиліть до Мамардашвілі та Левіна.

Порівняння підходів

Усі три підходи об’єднані анти-редукціоністською позицією. Вони стверджують: доступ до розуму чи істини залежить не тільки від зовнішнього світу, а й від внутрішнього «приймача».

Чому це важливо знати

Якщо ця спільна ідея правильна, вона дає нове розуміння того, що таке мислення та відчуття. Вона означає, що різні люди буквально живуть у різних реальностях, залежно від того, які «інтерфейси» чи «органи» вони розвинули.

• Левін використовує це як наукову програму для перепрограмування тіла та регенерації.
• Мамардашвілі та Штайнер дають інструкції для перепрограмування себе, пропонуючи шляхи для свідомого розширення власного сприйняття і доступу до глибинної, справжньої реальності.