Що зображено на листівці і де саме це було

Садиба на Маріїнсько-Благовіщенській, 75 (нині вулиця Саксаганського, 75) — це садиба Маріїнської громади сестер-жалібниць. Її засновано 1878 року при дамському комітеті Київського управління Російського товариства Червоного Хреста, а головним завданням громади була підготовка й утримання професійних сестер-жалібниць. Спочатку громада містилася при Олександрівській міській лікарні, потім винаймала приміщення в районі сучасних Великої Васильківської та Жилянської.

У 1881 році громада придбала ділянку на Маріїнсько-Благовіщенській завдяки пожертві підприємця й благодійника Миколи Терещенка. У 1882–1883 роках тут за проєктами архітекторів Володимира Ніколаєва та Володимира Сичугова звели два дерев’яні будинки: один — для самої громади, другий — під амбулаторію, аптеку та лікарню на 12 ліжок. Саме цей ранній комплекс, найімовірніше, зображений на листівці — з одноповерховими корпусами, огорожею садиби та невеликою баштою з годинником і знаком Червоного Хреста. Обидва ранні будинки не збереглися до нашого часу.

Чим займалася громада сестер-жалібниць

При громаді з 1880 року діяла безкоштовна амбулаторія, а в садибі працювали лікарня, амбулаторія й аптека. Паралельно тут діяла система підготовки сестер-жалібниць: курс навчання включав анатомію, терапію, фармакологію, гігієну та інші медичні дисципліни й тривав, за історичними описами, близько двох років. Фактично в садибі на Маріїнсько-Благовіщенській формувався професійний корпус середнього медичного персоналу Києва, а не просто діяв благодійний притулок.

Масштаб громади швидко зростав: від приблизно 15 сестер на початку до 118 сестер напередодні Першої світової війни. Сестри-жалібниці громади відіграли значну роль у допомозі пораненим під час війни.

Як з’явився монументальний корпус Рикова 1913 року

На початку XX століття старі невеликі дерев’яні корпуси вже не відповідали масштабам громади. У 1913 році на Маріїнсько-Благовіщенській, 75 за проєктом архітектора Валеріана Рикова звели нову лікарню — вже муровану, у стилізованих формах неоренесансу. Центральний ризаліт нового корпусу прикрасили коринфськими колонами й антаблементом, а над ним встановили чотири алегоричні жіночі скульптури — Милосердя, Любов, Медицину і Життя, автором яких став скульптор Федір Балавенський.

Отже, послідовність історії садиби виглядає так: 1882–1883 роки — рання дерев’яна лікарня, амбулаторія й будинок громади, саме той період фіксує стара листівка; початок XX століття — час, коли зроблено сам знімок; 1913 рік — новий монументальний корпус Рикова, який зберігся до наших днів.

Що сталося з громадою після 1917 року

У фондах Центрального державного історичного архіву України зберігається окремий фонд №1157 — «Київська Маріїнська община сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста» з хронологічними межами 1878–1918 років. Фонд містить 635 справ: циркуляри про допомогу постраждалим від епідемій, документи про мобілізацію медичних працівників, правила для сестер милосердя, особові справи, послужні списки, свідоцтва, екзаменаційні листи, розрахункові книжки сестер, списки лікарів і попечительської ради та алфавітні покажчики сестер за 1907 і 1915 роки.

Після зміни влади комплекс продовжував використовуватися медичними установами: на історичних матеріалах він фігурує як Інститут клінічної медицини. Будівля на Саксаганського, 75 міцно пов’язана з іменем видатного лікаря Миколи Стражеска, через що в київській пам’яті її часто називали «клінікою Стражеска».

Чому це важливо знати

Історія садиби на Саксаганського, 75 — приклад того, як одна адреса зберігає кілька шарів київської медичної та архітектурної історії: від скромних дерев’яних корпусів 1880-х років до монументального неоренесансного будинку Рикова 1913 року і подальшої радянської історії медичного закладу. Стара листівка дозволяє побачити той етап, який зазвичай залишається поза кадром — забудову, що передувала знайомому киянам будинку з алегоричними скульптурами на фасаді.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, садиба Бродських на Хрещатику також не збереглася до наших днів, попри архітектурну цінність. Також ми розповідали про те, як особняк на Виноградному провулку пережив пожежу і п’ять власників за свою історію.