Чому Золоті ворота засипали землею?

Золоті ворота — одна з найвідоміших споруд Київської Русі, зведена за часів Ярослава Мудрого в XI столітті. Однак до XVIII століття пам’ятка перебувала в настільки занедбаному стані, що для її ремонту потрібно було частково розібрати конструкцію. Замість проведення реставраційних робіт тогочасна влада обрала інше рішення: Золоті ворота просто засипали землею, щоб зберегти їх від остаточного руйнування.

Такий підхід, хоча й виглядає парадоксально з сучасного погляду, насправді врятував залишки давньоруської споруди від знищення. Саме завдяки цьому засипанню археологи у XX столітті змогли дослідити залишки оригінальних мурів, які лягли в основу сучасної реконструкції Золотих воріт.

Яким був новий в’їзд до Старокиївської фортеці?

Після засипання Золотих воріт місто потребувало нового парадного в’їзду. У 1750-х роках за проектом архітектора Д. Дебоскета в районі перетину сучасних вулиць Володимирської та Ярославового Валу звели муровану браму. Вона була частиною оборонного валу Старокиївської фортеці і слугувала головним пропускним пунктом у цій частині міста.

Архітектурно брама відповідала тогочасним естетичним смакам: споруда декорувалася нішами та пілястрами у стилі бароко і завершувалася широким багатопрофільованим антаблементом. До воріт примикало приміщення кордегардії — варти, яка контролювала вхід до фортеці. Таке поєднання оборонної функції з виразним архітектурним оздобленням було характерним для київського бароко XVIII століття.

Коли і чому браму знесли?

Доля барокової брами виявилася нетривалою. У 1799 році Старокиївська фортеця як оборонний об’єкт була ліквідована — вона втратила своє стратегічне значення. Разом із фортецею зникла і потреба в її брамах та воротах. На початку XIX століття муровану браму розібрали, і сьогодні від неї не збереглося жодних матеріальних слідів.

Цей епізод є яскравим прикладом того, як стрімкі зміни у військових і містобудівних пріоритетах призводили до знищення архітектурних пам’яток. Споруда, яка слугувала лише кілька десятиліть, зникла так само швидко, як і з’явилася — не залишивши по собі нічого, крім архівних описів та поодиноких зображень.

Що нагадує нам про втрачений Київ сьогодні?

Вулиці Володимирська та Ярославів Вал, на перетині яких стояла барокова брама, існують і досі. Сучасний перехожий, прямуючи цим маршрутом до відреставрованих Золотих воріт, навряд чи здогадується, що колись тут височіла інша архітектурна домінанта. Як ми раніше писали, Київ зберігає чимало таких «невидимих» місць — як-от неоготичне училище залізничної колонії, що теж безслідно зникло з міського простору.

Проєкт «Київ, якого немає» збирає та популяризує відомості про втрачені споруди міста — від середньовічних мурів до архітектури XIX–XX століть. Як ми раніше писали, інтерес киян до власної міської спадщини зростає — навіть Київська біржа 1886 року стала відкриттям для багатьох городян.

Чому це важливо знати

Історія барокової брами нагадує, що київський міський простір зазнавав радикальних змін у кожну епоху. Розуміння того, які споруди стояли на місці сучасних вулиць і площ, допомагає глибше усвідомлювати ідентичність міста. У часи, коли українська культурна спадщина перебуває під загрозою, знати і цінувати навіть втрачені пам’ятки — це важливий спосіб зберігати колективну пам’ять.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, прибутковий будинок Севастьянова теж є маловідомою архітектурною перлиною Києва, яка чекає на увагу городян. Також ми розповідали про неоготичне училище залізничної колонії — ще один зниклий зразок оригінальної київської архітектури.