Президент України Володимир Зеленський уперше відкрито визнав, що українські війська здійснюють операції на території Росії, зокрема в Бєлгородській та Курській областях, — пише BBC News.

Офіційне визнання: “Війна має повернутися туди, звідки прийшла”

У своєму вечірньому відеозверненні 7 квітня 2025 року президент України Володимир Зеленський прямо підтвердив, що українські війська діють на території Бєлгородської області РФ:

«Ми продовжуємо активні дії у прикордонних районах на ворожій території, і це абсолютно справедливо — війна має повернутися туди, звідки прийшла», — заявив він.

Також президент згадав Курську область Росії, де українські сили досі утримують невелику територію після масштабного наступу минулого року. Більшість цих позицій, однак, Москва вже повернула під свій контроль.

За словами Зеленського, головна мета таких дій — захист прикордонних Сумської та Харківської областей, а також зменшення тиску на інших ділянках фронту, зокрема на Донеччині.

Згадка про конкретні підрозділи та ситуацію на фронті

У зверненні Зеленський повідомив, що був поінформований Головнокомандувачем Збройних Сил України генералом Олександром Сирським щодо ситуації на фронті, включаючи присутність українських підрозділів у Курській та Бєлгородській областях Росії.

Президент подякував кільком частинам ЗСУ, зокрема 225-му штурмовому полку, який, за його словами, зараз діє в Бєлгородській області:

«Молодці, хлопці! Я пишаюсь кожним, хто воює за Україну!»

Це перше пряме і повне підтвердження присутності українських військових у Бєлгородській області від голови держави.

Що відомо про ситуацію в Бєлгороді та Курську

Ще 18 березня Зеленський обережно натякнув на присутність українських військ у Бєлгороді, заявивши на питання журналістів:

«Там триває операція».

Це було після заяви Міноборони Росії про нібито невдалу спробу українських військових прорватися до західної частини Бєлгородської області. Москва тоді повідомила, що атака була відбита, а спроби наступу в районах сіл Демидівка і Прилісся нібито зірвані.

Проте російські воєнні блогери повідомляли про бої безпосередньо в Демидівці, що розташована лише за 2 км від кордону з Україною.

21 березня американський аналітичний центр Institute for the Study of War (ISW) підтвердив активність українських військ у регіоні, зазначивши:

«Українські війська нещодавно просунулись у Бєлгородській області. Російські мілблогери стверджують, що українські сили закріплюються на околицях Демидівки та Прилісся».

Однак ISW наголосив, що ці повідомлення залишаються непідтвердженими.

Упродовж останніх двох днів російські джерела стверджували, що українські війська почали відхід із району Демидівки, хоча незалежного підтвердження цим заявам наразі немає.

Різниця масштабів: Бєлгород проти Курська

Українська операція в Бєлгородській області, як зазначає BBC, має значно менші масштаби, ніж попередній наступ на Курщині, під час якого ЗСУ навіть захопили кілька сіл і місто Суджа — районний центр у Курській області.

Відомо, що такі вторгнення змусили Москву перекидати сили з Донецької області, де російські війська просуваються повільно, але стабільно.

Воєнна стратегія чи символічний тиск?

Аналітики з України та Заходу поділяються в оцінках ефективності подібних операцій. Дехто вказує на високі втрати серед українських військ, а також проблеми з постачанням зброї, що ставить під сумнів стратегічну доцільність дій на території РФ.

Попри це, подібні дії можуть мати політичну цінність у майбутніх мирних переговорах. Київ, на думку оглядачів, потенційно може використати контроль над частинами російської території як аргумент для обміну на окуповані Росією райони України.

Чому це важливо знати

Офіційне підтвердження присутності українських військ на території Росії — важливий етап у веденні повномасштабної війни. Це демонструє готовність Києва не лише оборонятись, а й переходити до тактичних наступів за межами власної території. Такий крок має як військові, так і політичні наслідки: він змушує Росію розосереджувати ресурси, водночас підсилюючи позиції України у можливих перемовинах. Водночас він відкриває дискусію про межу між обороною і ризикованою ескалацією, з огляду на обмежені запаси зброї та людських ресурсів.