Він намагався пояснити, чому страх апокаліпсису був для нього й мільйонів американців нормою дитинства — аж поки не збагнув: сучасна молодь просто не бачила фільмів, які формували ці страхи.

Коли бомба була скрізь: від коміксів до Бонда

У часи Холодної війни кіно та телебачення системно інформували й водночас лякали аудиторію можливістю ядерної катастрофи. Образи ядерних грибів, сирен повітряної тривоги, знаків бомбосховищ і панічних натовпів були повсюдними — навіть у коміксах, музичних кліпах та блокбастерах про Джеймса Бонда. Ці візуальні коди створювали культурне тло, на якому загроза ядерної війни була не теоретичною, а відчутною.

Натомість сьогодні, коли США і Росія все ще тримають на бойовому чергуванні близько 1500 стратегічних боєголовок кожна, більшість людей сприймають ядерну війну як рудимент історії. Проте ця загроза, як нагадує Ніколс, не зникла — зникла тільки її репрезентація в масовій культурі.

Еволюція жаху: від прибульців до радіації

Перші фільми, що висловлювали занепокоєння ядерною зброєю, з’явилися вже в 1950-х роках. Наприкінці стрічки «День, коли Земля зупинилася» (The Day the Earth Stood Still, 1951) прибулець Клаату попереджає людство: або ви погоджуєтеся передати контроль над озброєнням машинам, які знищують агресорів, або вас буде знищено. Глядачам нагадували: людство — над прірвою.

Монстри у фільмах «Вони!» (Them!, 1954) чи перша «Годзілла» (Godzilla, 1954) — це алегорії на наслідки ядерних випробувань. У японській версії «Годзілли» вчений, який створив зброю для знищення монстра, накладає на себе руки, щоб його знання не використали для створення нової суперзброї. У цих фільмах страх був буквально втілений у чудовиськах.

З роками, коли кількість боєголовок зросла з 5000 (у 1956-му) до 70 000 (у 1980-х), кіно ставало похмурішим. У стрічці «На березі» (On the Beach, 1959) не було прибульців чи мутантів — тільки звичайні люди, які знають, що повільно вмирають від радіації після ядерної війни.

Випадковість як кошмар

Після Карибської кризи 1962 року з’являються «Система безпеки» (Fail Safe) і «Доктор Стрейнджлав» (Dr. Strangelove) — обидва фільми вийшли 1964 року. Вони показують не злий умисел, а випадковість як причину катастрофи. У «Системі безпеки» президент США (Генрі Фонда) наказує знищити Нью-Йорк, щоб «врівноважити» випадкове бомбардування Москви американськими літаками через технічну помилку.

Серіали на кшталт «Сутінкової зони» (The Twilight Zone) та «Зоряного шляху» (Star Trek) показували атомну загрозу в алегоріях. Епізод «Притулок» (The Shelter) демонстрував, як швидко сусіди перетворюються на ворогів, дізнавшись про наближення ядерного удару.

У фільмі «Планета мавп» (Planet of the Apes, 1968) фінал став культурним шоком: герой Чарлтона Хестона стоїть перед зруйнованою Статуєю Свободи, усвідомлюючи, що потрапив не на іншу планету, а на спустошену ядерною війною Землю. Його вигук:

«Ви, маніяки! Ви її підірвали! О, будьте ви прокляті! Хай вас усіх до біса!» (“You maniacs! You blew it up! Oh, damn you! God damn you all to hell!”) — став епохальним моментом кіно.

1983: рік, коли Америка побачила кінець світу

Після того як у 1983 році СРСР збив південнокорейський пасажирський літак, а США очолював Рональд Рейган, страх війни досяг апогею. Саме тоді, 20 листопада 1983 року, мільйони американців переглянули «День після» (The Day After) — телефільм про ядерну атаку на Канзас. У день показу його подивилися близько 100 мільйонів людей — понад 60% телеаудиторії.

Після фільму канал ABC організував серйозну дискусію за участі астронома Карла Сагана, письменника і жертви Голокосту Елі Візеля, публіциста Вільяма Баклі-молодшого, колишніх міністрів Генрі Кіссінджера та Роберта Макнамари, а також радника з національної безпеки Брента Скоукрофта. Саган порівняв гонку озброєнь із «кімнатою, залитою бензином, у якій двоє непримиренних ворогів: в одного 9000 сірників, в іншого — 7000. Кожен стурбований тим, хто попереду, хто сильніший».

Того ж місяця фільм «Заповіт» (Testament) показав, як виглядає повільна смерть у передмісті Каліфорнії, яке не було вражене прямим ударом, але потерпає від радіації та голоду. А британський телефільм «Нитки» (Threads, 1985) виявився настільки жорстоким, що автор статті не міг заснути після перегляду. У ньому показано, як головна героїня народжує дитину в покинутому будинку після ядерної війни і перегризає пуповину зубами, а потім змушена міняти секс на дохлих щурів, щоб прогодувати себе та дитину.

Забута загроза: як ядерна тема зникла з екранів

Після підписання ядерного договору між Рейганом і Горбачовим у 1987 році та падіння Берлінського муру в 1989-му ядерна загроза перестала бути темою масової культури. У рімейку «Планети мавп» 2011 року причиною загибелі людства вже була фармацевтична катастрофа, а в новій версії «Дня, коли Земля зупинилася» (2008) — екологічна.

Останній фільм, який спробував повернути тему — «Оппенгеймер» (2023). Та це була біографічна драма, а не попередження. Ядерна загроза згадувалася лише наприкінці — як тінь на майбутнє. Не було ані публічних обговорень, ані панелей експертів у прайм-тайм.

Чому це важливо знати

Відсутність культурної рефлексії ядерної загрози в сучасному світі особливо небезпечна для України, яка живе під постійною загрозою ракетних ударів і ядерного шантажу з боку Росії. Парадокс нашого часу: хоча ядерна зброя нікуди не зникла, її образ у свідомості масової аудиторії майже стерся. Сьогодні, коли Москва знову використовує ядерну риторику, а США та Росія тримають тисячі боєголовок у стані бойової готовності, повернення теми ядерної загрози в культурну повістку — не примха, а стратегічна потреба.

Для України це означає кілька важливих речей:

• потрібно підтримувати міжнародну дискусію про реальну небезпеку застосування ядерної зброї;
• слід створювати або підтримувати фільми, серіали й контент, який нагадує про наслідки ядерної війни;
• важливо тримати тему в інформаційному полі, щоб тиск на Росію за її ядерні погрози не послаблювався.

Ядерна війна — не сюжет старого фільму, а загроза, яка досі реальна. Суспільства, що забувають про це, стають вразливішими — і менш готовими до її запобігання.