Йдеться про обмін територіями, заборону вступу України до НАТО та альтернативні гарантії безпеки, повідомляє The Business Standard з посиланням на джерела, обізнані з позицією Москви.

Financial Times зазначає, що Кремль не пішов на жодні поступки й нав’язав свою логіку переговорів — спочатку «всеосяжна угода», потім припинення вогню. Така позиція зближує підхід Вашингтона з вимогами Москви.

Що пропонує Москва

Територіальні обміни

Росія готова повернути невеликі території в Сумській та Харківській областях (близько 440 квадратних кілометрів) в обмін на повний вихід України з Донецької та Луганської областей. У Херсонській і Запорізькій областях пропонується заморозити лінію фронту. Україна контролює приблизно 6600 квадратних кілометрів Донбасу й відкидає такі умови.

Крим і санкції

Москва вимагає формального визнання російського суверенітету над Кримом та зняття принаймні частини західних санкцій. Україна та європейські союзники категорично проти визнання анексії півострова.

НАТО та безпекові гарантії

Україна має відмовитися від вступу до НАТО. Натомість обговорюються альтернативні гарантії безпеки — можливо, аналог статті 5 Північноатлантичного договору, але поза межами Альянсу.

Мовне питання та церква

Кремль вимагає надання російській мові офіційного статусу в Україні та забезпечення вільної діяльності Російської православної церкви. Водночас СБУ звинувачує пов’язані з Москвою релігійні структури в поширенні російської пропаганди та підтримці агресії проти України.

Позиція Трампа та реакція України

У розмові з Шоном Генніті на Fox News Трамп заявив:

«Я думаю, ми досить близькі до угоди. Україна має погодитися на це. Можливо, вони скажуть “ні”».

Президент США підтвердив, що обговорював з Путіним передачу територій і гарантії безпеки для України.

Володимир Зеленський планує зустріч із Трампом у Вашингтоні в понеділок для обговорення можливого врегулювання. Українська позиція залишається незмінною — жодних територіальних поступок і жодних рішень без участі України.

Європейський контекст

Європейські лідери обговорюють альтернативні моделі безпекових гарантій для України поза межами НАТО. Розглядається варіант, схожий на статтю 5 Альянсу — колективна оборона без постійного розміщення іноземних військ на українській території. Проте механізм негайного реагування та автоматичної військової допомоги у випадку нового нападу Росії досі не опрацьовано.

Аналітичні оцінки

Financial Times оцінює підсумки Анкориджа як тактичну перемогу Путіна. Російський диктатор уникнув будь-яких поступок щодо припинення вогню й натомість нав’язав свій порядок денний — спершу обговорення «корінних причин» війни на російських умовах, а вже потім можливе перемир’я.

Російська політологиня Тетяна Становая називає це особистою перемогою Путіна — він переконав Трампа відмовитися від вимоги негайного припинення вогню на користь «комплексної угоди». Втім, експертка зазначає: стратегічних цілей Кремль не досяг, тому війна продовжиться.

За оцінкою Станової, для Путіна ця війна екзистенційна — він не бачить альтернативи перемозі. Водночас російський диктатор зацікавлений завершити конфлікт, адже війна виснажує ресурси й залишається найгіршим способом досягти його головної мети — нової угоди із Заходом про архітектуру безпеки, де Росія матиме право вето на розширення НАТО.

Чому це важливо знати

Озвучені в Анкориджі вимоги Путіна відтворюють його червневий ультиматум — Україна має поступитися територіями, відмовитися від НАТО й погодитися на «замороження» конфлікту без надійних гарантій від повторної агресії. Прийняття таких умов легітимізувало б захоплення чужих земель і створило б небезпечний прецедент силової зміни кордонів у Європі.

Навіть обговорювана модель «статті 5 поза НАТО» без чіткого механізму автоматичного військового реагування залишить Україну вразливою. Це створює загрозу тліючого конфлікту з періодичними загостреннями, постійного тиску Москви на внутрішню політику України через мовні та релігійні важелі, розколу в українському суспільстві та блокування руху до ЄС і НАТО.

Головне зараз — зберегти єдність України та міжнародних партнерів довкола принципу «нічого про Україну без України». Необхідно нарощувати оборонний потенціал, утримувати санкційний тиск на Росію та наполягати на юридично обов’язкових гарантіях безпеки з автоматичним механізмом військової допомоги. Без цих складових будь-яка угода стане лише передишкою на умовах Кремля, а не реальним шляхом до стабільного миру.