У статті від 8 серпня 2025 року зазначається, що обидві провідні політичні сили США погоджуються: епоха, коли Америка була «глобальним поліцейським» після Другої світової та Холодної воєн, завершена. Молодше покоління стратегів і в Республіканській, і в Демократичній партіях бачить у центрі нової стратегії реалізм, «стриманість» та пріоритизацію внутрішніх інтересів у багатополярному світі.

Спільний знаменник: стриманість

Як республіканці, так і демократи визнають необхідність драматичного скорочення глобальних амбіцій США. Обидві сторони сходяться на тому, що Вашингтон перенапружений і повинен зменшити свою участь, особливо в Європі та на Близькому Сході. Цей консенсус виник із спільного досвіду останніх десятиліть — катастрофічної війни в Іраку та економічно руйнівного «китайського шоку», який підірвав позиції американських робітників через несправедливу торгівлю.

Республіканці: від гегемонії до прагматизму

Серед ключових республіканських фігур — Елбрідж Колбі, заступник міністра оборони з питань політики, який наполегливо просуває зменшення військової присутності США на Близькому Сході та вимагає від союзників у Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні взяти на себе більше обов’язків.

«Ми не можемо більше робити в десять разів більше, ніж німці, і ми повинні бути готові проявити з ними жорсткість. Мають бути наслідки»,

— заявив Колбі в червні 2024 року. І при цьому зазначив: «Сполучені Штати не мають достатньо військових сил для всього».

Його однодумець Ден Колдуелл, ветеран війни в Іраку, який був старшим радником міністра оборони Піта Геґсета, нещодавно опублікував роботу, де стверджує, що Вашингтон може драматично скоротити свою глобальну військову присутність без втрати американської потуги.

«Одна з головних невдач американської зовнішньої політики останніх 30 років — це прагнення до ліберальної гегемонії, до першості, — каже Колдуелл. — Я вважаю, що спроби стати глобальним ліберальним гегемоном насправді роблять нас слабшими та менш захищеними в довгостроковій перспективі».

Віцепрезидент Джей Ді Венс та держсекретар Марко Рубіо також виступають за зменшення ролі США в Європі й на Близькому Сході. Венс колись заявив:

«Мене не дуже хвилює, що станеться з Україною, так чи інакше», а Рубіо на слуханнях щодо затвердження назвав повоєнний міжнародний порядок «зброєю, яку тепер використовують проти нас».

Демократи: переосмислення без капітуляції

На демократичному боці молодші мислителі, як-от Міра Рапп-Гупер та Ребекка Лісснер (колишня заступниця радника з національної безпеки віцепрезидентки Камали Гарріс), також відкидають ідею американської «першості» чи гегемонії. Вони нещодавно опублікували статтю у Foreign Affairs, де заявили, що до кінця президентства Трампа «старий порядок буде непоправно зруйнований».

«Ми перебуваємо в ситуації чистого аркуша, ймовірно, схожій на ту, що склалася наприкінці Другої світової війни, — каже Лісснер. — Навіть попри руйнування, яке він [Трамп] завдає міжнародній системі та апарату національної безпеки — це не те, що я б обрала, але існує можливість перетворити це на творче руйнування, коли все завершиться».

Рапп-Гупер додає:

«Ми не збираємося віддавати мантію реалізму жодній конкретній політичній партії. Я б заперечувала ідею, що інша сторона повинна мати монополію на визнання того, що нам потрібно встановлювати як пріоритети в зовнішній політиці».

Китайське питання: розбіжності залишаються

Хоча Дональд Трамп декларує «Америка понад усе» та заявляє «я керую країною та світом», його другий термін супроводжується суперечливими кроками: від обмежених ударів по Ірану в рамках допомоги Ізраїлю в «12-денній війні» до торговельної війни з Китаєм та спроб домовленостей із Пекіном.

Адміністрація Трампа, схоже, обирає більш стриманий підхід до Китаю, ніж її попередники, зосереджуючись переважно на торгівлі, а не на військовій загрозі Тайваню з боку Китаю. У липні адміністрація не дозволила президенту Тайваню Лай Чінде зупинитися в Нью-Йорку та Далласі по дорозі до Латинської Америки — помітний контраст із більш яструбиною політикою Байдена.

«Ми погоджуємося, що Китай є найважливішим стратегічним викликом, з яким сьогодні стикаються Сполучені Штати, — каже Лісснер. — Але, на мою думку, ми розходимося в питанні, наскільки події в Росії та Україні впливають на ситуацію в Індо-Тихоокеанському регіоні».

Чому це важливо знати

Для України зміна зовнішньополітичної доктрини США означає можливе скорочення американської присутності в Європі та зростання вимог до союзників щодо власної обороноздатності. Прогресивні демократи на чолі з конгресменом Ро Ханною разом із республіканськими опонентами інтервенційної політики вже підтримують резолюції про заборону президенту атакувати Іран без згоди Конгресу, наголошуючи: «Американці втомилися від нескінченних воєн на Близькому Сході».

У випадку посилення «реалізму» нам доведеться активніше вибудовувати власні коаліції та шукати нові інструменти впливу на Вашингтон, щоб зберегти обсяг допомоги та політичну підтримку. Як зазначає експерт Метт Дасс:

«Проблема почалася не з Трампа. Трамп — це вияв глибокого розкладу в нашій політичній системі. Він не його причина, а наслідок».