Тіньовий архітектор української політики

Автори матеріалу наголошують, що президент дедалі менше втручається в питання війни в Україні, делегуючи ключові рішення чиновникам середньої ланки. Показовий приклад: призупинення постачання озброєння Україні ініціював не сам Трамп і навіть не міністр оборони Піт Геґсет, а маловідомий заступник міністра оборони з питань політики Елбридж Колбі.

За даними NBC, саме Колбі — кар’єрний вашингтонський інсайдер — давно виступає за скорочення американських зобов’язань в Україні та перенаправлення зброї й ресурсів до Тихоокеанського регіону для стримування Китаю.

«Хто керує американською зовнішньою та оборонною політикою? Це точно не президент, принаймні не в більшості питань», — іронізує The Atlantic.

Провал переговорів з Путіним

Поки російські атаки на українські міста посилюються, адміністрація Трампа демонструє вражаючу суперечливість. Попри обіцянки завершити війну за один день, президент визнав після телефонної розмови з Володимиром Путіним 3 липня:

«Я не досяг з ним сьогодні жодного прогресу», — заявив Трамп журналістам перед посадкою на борт Air Force One.

Раніше президент визнав, що досягнення миру виявилося «складнішим, ніж люди могли б собі уявити», і фактично відсторонився від цього питання.

Північнокорейська загроза зростає

На тлі американського безладу з’являються тривожні новини з іншого фронту. За даними CNN, які посилаються на українську розвідку, Північна Корея готується відправити до 30 000 додаткових солдатів для підтримки російської агресії. Це доповнить щонайменше 10 000 північнокорейських військових, які вже воюють на європейському театрі бойових дій протягом останніх дев’яти місяців.

Хаос замість стратегії

Паралельно у Вашингтоні розгортається ще одна драма: раптова ревізія AUKUS — стратегічного безпекового пакту між США, Великою Британією та Австралією 2021 року. Це рішення застало зненацька американських дипломатів та їхніх колег у Канберрі й Лондоні. І знову ініціатива походила не від президента чи міністра оборони, а від того ж Колбі, який діяв самостійно.

The Atlantic проводить невтішну паралель: адміністрація Трампа функціонує як типовий авторитарний режим. Лідер особисто контролює одну-дві великі теми (у випадку Трампа — це тарифи та жорстка імміграційна політика), а все інше «спускається вниз» до функціонерів, які просувають власні інтереси або намагаються просто не потрапити під гарячу руку.

«У такій системі ніхто насправді не керує, окрім Трампа — а це означає, що в більшість днів і щодо багатьох питань не керує взагалі ніхто», — підсумовує видання.

Від Ірану до Гази: політика відволікання

Навіть американський удар по іранських ядерних об’єктах — одна з найважливіших військових операцій США за останні роки — швидко втратила інтерес президента. Трамп заявив, що ядерна програма Ірану «знищена», хоча інші частини американських оборонних та розвідувальних структур не змогли це підтвердити.

Не отримавши бажаних політичних дивідендів (американська громадськість не схвалила удару), президент переключився на Сектор Гази. Він оголосив про «хороші шанси» укласти угоду з угрупованням «Хамас» щодо звільнення заручників — «можливо, наступного тижня».

«Це і є зовнішня політика в епоху Трампа: оголосити угоди, відкласти їх реалізацію на тиждень-два і сподіватися, що вони якось відбудуться. Якщо ні — рухатися далі й заявляти про успіх незалежно від реальних результатів», — характеризує підхід президента The Atlantic.

Чому це важливо знати

Стаття завершується похмурим висновком: на відміну від першого терміну Трампа, коли вакуум заповнювали кар’єрні професіонали, тепер більшість компетентних фахівців або звільнені, або замінені на недосвідчених лоялістів. Це створює небезпечну ситуацію, коли доленосні рішення ухвалюються в тіні людьми без належної кваліфікації та політичної відповідальності.

«Решта найпотужніших країн світу очолюється дорослими людьми та професіоналами. Деякі з них є ворогами Сполучених Штатів і досить небезпечними», — попереджає видання.

Для України цей хаос у Вашингтоні створює критичні ризики. Підтримка може припинитися будь-якої миті через рішення маловідомого чиновника, а не в результаті стратегічного вибору. Київ опиняється заручником не американської політики, а її відсутності — коли доля військової допомоги залежить від особистих поглядів таких фігур, як Елбридж Колбі.

«Американцям залишається лише сподіватися, що заступник міністра – Колбі – та жменька інших людей, які намагаються керувати, знають, що роблять», — підсумовує The Atlantic.