Як пише Foreign Policy, колишній рівень військової допомоги, який забезпечував Вашингтон за часів Джо Байдена, більше не гарантований. Однак, попри хвилю песимізму в Європі, журналіст із Берліну Пол Гокенос уважає, що перемога все ще можлива — хоча й вимагатиме радикального перегляду стратегій.

Україна давно перестала бути лише жертвою агресії — тепер вона диктує правила гри. «Операція Павутина» стала яскравим доказом: українські дрони вдарили по 41 російському військовому літаку, знищивши щонайменше десять. Це не випадковість — це результат системної роботи.

Чорноморський флот Росії практично перестав існувати як бойова сила. Флагман «Москва» на дні, решта кораблів тікає до Новоросійська. Україна не просто захищається — вона руйнує російські плани швидше, ніж Кремль встигає їх коригувати.

Тепер головне питання: чи зможе це продовжуватися без американських мільярдів? Трамп дав зрозуміти — масштабної допомоги, як за Байдена, не буде. Але Європа це прекрасно розуміє.

Мінімальна допомога, максимальний контроль

Трамп не збирається кидати Україну напризволяще — але й годувати мільярдами теж не планує. Замість грошей — технології. Найважливіша з них — супутникова розвідка.

Українські «Нептуни», що потопили «Москву», удари по Криму, точні влучання в російські склади — за всім цим стоять американські супутники. Координати від американської розвідки лежать в основі більшості українських ударів далекого радіусу дії, пише New York Times.

Це те, що Україна не може замінити нічим. Без американських «очей» у космосі ЗСУ сліпнуть. Трамп це знає — і саме тому торгується. У березні він на тиждень «вимкнув» доступ до розвідки, щоб показати Зеленському, хто тут головний. Урок засвоєно.

Вашингтон зберігає контроль над війною мінімальними зусиллями. Супутники вже літають, додаткових витрат немає. А вплив — максимальний. Ідеальна угода для Трампа: залишитися в грі, ні за що не сплачуючи.

Європа виходить з тіні Америки

10 травня на Майдані Незалежності у столиці України стався момент істини. Туск, Мерц, Макрон, Стармер — лідери найпотужніших європейських держав прилетіли до Києва не на світську зустріч. Вони оголосили про народження нової Європи — тієї, що більше не чекатиме дозволу з Вашингтону.

«Коаліція охочих» — так назвали альянс, який замінить американське лідерство у військовій підтримці України. За рік до цього Європа витрачала на оборону €218 млрд. Сьогодні — €326 млрд. До 2027-го планують ще €100 млрд зверху.

Але справжній прорив — програма European Readiness 2030. €800 млрд за п’ять років на європейську оборону. Це не просто цифри — це заява про стратегічну автономію від США.

Мерц діє найрадикальніше. Щойно ставши канцлером, він створив €500-мільярдний фонд для німецької оборони. Британія з Норвегією додають £450 млн прямо Україні.

Європейці нарешті зрозуміли: Путін загрожує не лише Україні, а всій європейській цивілізації. Тепер вони готові платити за власну безпеку.

Європейські гроші працюватимуть ефективніше

Математика проста: щоб замінити американську допомогу, Європі треба подвоїти витрати. США з 2022 року дали Україні на $66,9 млрд зброї та понад $50 млрд фінансової допомоги. Здається багато? Насправді — ні.

Секрет у тому, куди йдуть ці гроші. 90% американської «допомоги» залишається в США — оплачує роботу Boeing, Lockheed Martin та інших гігантів оборонпрому. До України доходить лише готова зброя, часто застаріла.

Європа може грати розумніше. Замість годування американських корпорацій — прямі закупівлі. Україні потрібні Patriot? Купуйте у виробника. HIMARS та ATACMS? Трамп сам каже — «купуйте американське». Для нього це ідеальна угода: продати зброю без політичних зобов’язань.

Але найцікавіше — альтернативи. Південна Корея виробляє артилерію кращу за американську. Ізраїльські системи ППО довели ефективність під обстрілами. А Європа нарешті може інвестувати у власний військпром замість субсидування чужого.

Результат: більше зброї за менші гроші. І без політичного шантажу з Вашингтону.

Україна стала зброярнею Європи

Поки західні оборонні гіганти роками узгоджують технічні завдання, українські інженери створюють зброю під звуки сирен. Результат: 40% озброєння ЗСУ — власного виробництва. Швидше, дешевше, ефективніше за будь-які західні аналоги.

Факт, який шокує Європу: Україна випускає більше гаубиць і артсистем, ніж усі країни ЄС разом узяті. Не тому, що має кращі заводи — тому що має війну. Кожен день на фронті — це урок для конструкторів. Не працює? Переробляємо. Працює? Масово виробляємо.

Ракети «Пекло» — яскравий приклад. Від ідеї до серійного виробництва — місяці, а не роки. Західним корпораціям потрібні десятиліття на таке.

Європа це помітила. Данія першою почала купувати зброю прямо в Україні. Тепер до неї приєдналися Швеція, Канада, Норвегія, Ісландія — €1,3 млрд на українські дрони, артилерію та ПТРК.

Найсмачніше: €830 млн із цих грошей — конфісковані російські активи. Путін фінансує зброю проти власної армії. Це не просто справедливість — це поезія.

Мораль, витривалість і відсутність страху

Тактика терору, якою Росія намагається зламати українське суспільство — систематичні ракетні удари по містах — не працює. Українці втомлені, але не зломлені. Тим часом, саме в Росії падає моральний дух: втрати на фронті, зростання протестного настрою, економічна ізоляція.

Гокенос акцентує: українське суспільство — це головна перевага України. Його впертість, дисципліна і здатність до інновацій — те, що тримає фронт.

Чому це важливо знати

Для української аудиторії, яка з тривогою спостерігає за рішеннями США, ця аналітика показує: навіть без масштабної підтримки з боку Вашингтону, перемога залишається реальною. Європа поступово бере на себе роль головного союзника, а Україна стає не лише форпостом, а й виробничим хабом оборонного потенціалу Заходу.

Посилення оборонної автономії Європи — стратегічно вигідне для України, оскільки зменшує залежність від політичної волі Трампа. А збереження доступу до супутникової розвідки США — хоч і мінімальна, але життєво необхідна підтримка.

Україна вже не грає в обороні — вона диктує правила гри. Від «Нептунів», що топлять флагмани, до дронів, що палять аеродроми за сотні кілометрів від кордону. Український ВПК перетворився на конвеєр інновацій, який працює під звуки війни.

Усі інструменти для перемоги в Україні є. Питання в іншому: чи вистачить у Європи політичної волі залишатися союзником? І чи продовжить Київ випереджати ворога у темпах розвитку?

Якщо так — Путін програв. Якщо ні — програємо всі.