Провал у Стамбулі: США на узбіччі переговорів

Україна, прагнучи задовольнити бажання адміністрації Трампа досягти врегулювання, направила делегацію високого рівня на чолі з міністром оборони. Росія натомість прислала лише дипломатів низького рангу.

За винятком відкриття дверей для нового обміну полоненими, зустріч не принесла жодних проривів. Кремль представив незмінні вже три роки умови капітуляції України: визнання російського панування над чотирма частково окупованими областями та окупованим Кримом, передача РФ додаткових територій, нейтралітет України та фактична демілітаризація її збройних сил.

Найбільш промовистою була відсутність США на переговорах — явне свідчення того, що Вашингтон усунутий від основної ролі в процесі. Це разюче контрастує з високими очікуваннями, які супроводжували початкові зустрічі в травні, коли президент США Дональд Трамп заявляв про готовність прибути до Стамбула, якщо там з’явиться й Володимир Путін.

Від ріелтора до головного переговорника: феномен Віткоффа

Стів Віткофф — людина, чиє піднесення до рівня високої дипломатії стало однією з найбільших несподіванок другої адміністрації Трампа, пише FP. До листопада 2024 року він стояв далеко поза межами зовнішньополітичного процесу. Народжений у Бронксі, випускник університету Гофстра, Віткофф почав кар’єру як юрист, але згодом переключився на нерухомість, де й заробив свої мільярди.

Часто співпрацюючи з Леном Блаватником — вихідцем із СРСР, який розбагатів у посткомуністичній Росії — Віткофф накопичив величезний портфель нерухомості в США. Хоча його компанія мала деякі міжнародні інвестиції в Лондоні, вони становили незначну частину бізнесу. Відсутність серйозного міжнародного досвіду кардинально відрізняла його від інших бізнес-лідерів, яких Трамп залучав до реалізації зовнішньої політики.

Найважливіше — Віткофф був особистим другом Трампа протягом чотирьох десятиліть, партнером по гольфу та людиною, яка підтримувала його в найскладніші моменти після подій 6 січня 2021 року та під час судових процесів 2024 року.

12 листопада 2024 року Трамп доручив Віткоффу першу спробу в міжнародних відносинах — призначив спеціальним представником на Близькому Сході. Спочатку, працюючи в тандемі з досвідченим дипломатом Бреттом МакГерком, Віткофф досяг певного успіху — домовився про короткострокове припинення вогню між Ізраїлем і угрупованням «Хамас» за кілька днів до інавгурації Трампа.

Цей успіх зміцнив репутацію Віткоффа й призвів до драматичного розширення його повноважень — йому доручили прямі переговори з Росією та Іраном. Така концентрація відповідальності за численні високі ставки в руках однієї людини рідко траплялася в історії дипломатії, хіба що за часів таких легенд, як Клеменс фон Меттерніх чи Генрі Кіссінджер.

Катастрофічні помилки: як Віткофф грає на руку Кремлю

На відміну від підходу до Близького Сходу, в переговорах з Росією Віткофф діяв як людина-оркестр. Він уникав суттєвої взаємодії з посольством США в Москві чи Державним департаментом у Вашингтоні. Ще більш контроверсійно — він відмовився від використання американського перекладача чи стенографіста на зустрічах із Путіним, покладаючись виключно на кремлівського перекладача. Це позбавило його нюансованого розуміння оригінальної мови Путіна — безпрецедентне рішення, широко розкритиковане професіоналами.

Протягом перших місяців переговорів Віткофф не мав жодних контактів з українською стороною. Враховуючи його майже повне незнайомство з Росією, Україною та їхньою довгою й гіркою історією, рішення діяти на самоті означало, що він прибув до Кремля без розуміння легітимних червоних ліній України та без контексту для оцінки заяв і сигналів Путіна.

Публічні односторонні поступки

На відміну від досвідчених переговорників, які говорять туманно й працюють тихо, Віткофф регулярно коментував стан переговорів, часто роблячи категоричні заяви про «значний прогрес», який зазвичай не матеріалізувався. Його дипломатію підривала схильність ставати на бік російського наративу та публічно робити односторонні поступки Росії без жодних доказів взаємності з російського боку.

Ці поступки включали:

• відмову США від членства України в НАТО
• глибоке скорочення американської допомоги Україні
• заяви про те, що Україна повинна визнати територіальні завоювання Росії

Шокуюче інтерв’ю Такеру Карлсону

Найповніше розкриття поглядів Віткоффа на Росію, Україну та війну відбулося під час стріму 21 березня з одіозним антиукраїнським коментатором Такером Карлсоном. Інтерв’ю виявило шокуючий брак знань Віткоффа про Україну, Путіна та природу російського режиму.

Віткофф оптимістично заявив, що «ми недалекі від… 30-денного припинення вогню», навіть коли Росія продовжувала масований військовий наступ і бомбардувала цивільні цілі в українських містах.

Більше того, Віткофф захищав Путіна як «непоганого хлопця» та «люб’язного» і «великого» лідера. Посланець був байдужий або не знав про відповідальність Путіна за понад 10 000 смертей українських цивільних, переміщення до 10 мільйонів людей, безкарність російських солдатів і найманців, які вчиняли масові страти українських цивільних і військовополонених, та воєнний злочин щодо викрадення українських дітей, задокументований в ордері на арешт Путіна, виданому Міжнародним кримінальним судом (МКС).

Ще більш неймовірно, що Віткофф некритично повторював російські тези про війну:

• «Війна не повинна була статися. Вона була спровокована. Це не обов’язково означає, що її спровокували росіяни»
• Регіони, окуповані Росією (назви яких він не зміг згадати), були «російськомовними», натякаючи, що це маркер лояльності до Москви та легітимна основа для російської анексії

Насправді більше українців втекло з окупованого Донбасу в Україну з 2014 року, ніж тих, хто залишився жити під російським правлінням. Російськомовні українці та мешканці сходу України були активно представлені в українських бойових силах. Опитування з моменту російського вторгнення 2014 року послідовно показують, що українці з російськомовних східних і південних регіонів рішуче відкидають ідею анексії чи об’єднання з Росією.

Віткофф, схоже, приймав за чисту монету псевдореферендуми, які Росія провела на окупованих територіях. Ці так звані «голосування» відбувалися під дулами автоматів, в умовах воєнного стану та повної цензури. Вони грубо порушували Женевські конвенції, проводилися без жодних незалежних спостерігачів, а люди «голосували» під страхом арешту, тортур чи розстрілу.

Наслідки: підрив довіри до США та посилення Європи

З приходом Трампа до влади США різко змінили курс: із союзника України перетворилися на «нейтрального арбітра». Але Віткофф пішов далі — його заяви, трактування війни та повторення кремлівських тез фактично зблизили американську позицію з російською. Союзники по НАТО забили на сполох. Європа зрозуміла: на Вашингтон більше не можна покладатися — і почала нарощувати власну підтримку України.

Віткофф узявся одразу за три надскладні досьє: Росія-Україна, Ізраїль-«Хамас», Іран. Кожне з них — виклик навіть для досвідченого дипломата. Але замість обережної роботи він роздавав гучні обіцянки швидких проривів. Результат за пів року? Провал на всіх фронтах. Переговори щодо України — в глухому куті. Перемир’я між Ізраїлем і «Хамасом» — розвалилося. А в Ірані ситуація змінилася настільки швидко, що його зусилля втратили сенс.

Чому це важливо знати

Попри тотальний провал, Віткофф навряд чи втратить свій вплив. Трампу він потрібен для іміджу «великого миротворця» — людини, яка нібито залучає Америку до світових справ. Це дозволяє йому лавірувати між двома крилами своєї партії: традиційними республіканцями, які вимагають активної зовнішньої політики, та радикалами MAGA, які хочуть ізолювати США від світу.

Гірше те, що після відставки радника з нацбезпеки Майкла Волца заговорили про можливе призначення Віткоффа на цю посаду. Це було б катастрофою. Людина, яка йде на поступки агресору, саботує власну дипломатію, ігнорує експертів і має лише поверхневе уявлення про міжнародні відносини, не може очолювати Раду національної безпеки США.

Історія з Віткоффом доводить просту істину: професійних дипломатів, розвідників та експертів — тих, кого Трамп презирливо називає «глибинною державою» — не замінити друзями-аматорами. Особисті зв’язки з президентом не компенсують брак знань і досвіду, коли йдеться про долю країн і безпеку мільйонів людей.