Президент Дональд Трамп, свідомо чи мимоволі, реалізує стратегію, що разюче нагадує підхід Рональда Рейгана до СРСР у 1980-х — пише Fox News. Сьогоднішній Іран — ослаблений економічно, ізольований дипломатично, дестабілізований зсередини. Але, як і в пізньому СРСР, його керівництво бряцає зброєю й веде подвійну гру на міжнародній арені.

Облога Ірану з усіх флангів — за сценарієм NSDD 75

Авторка матеріалу, іранська аналітикиня Назі Моїнян, порівнює поточну стратегію адміністрації Трампа з директивою NSDD 75, ухваленою Рейганом у 1983 році. Вона передбачала:

1. Блокування й відкат експансії противника;
2. Посилення внутрішнього тиску;
3. Переговори лише з позиції сили.

Саме так, вважає Моїнян, діє Трамп щодо Ірану:

• Він відновив санкції, скасовані адміністрацією Байдена;
• Посилив підтримку Ізраїлю й делегував йому право на стримування Тегерана;
• Розширив міжнародну коаліцію через Авраамові угоди;
• Заявив, що США будуть вести прямі переговори лише на вигідних умовах.

Тегеран слабшає — але нападає

На тлі цього тиску Іран виглядає як «пізньорадянська імперія», за висловом експерта Каріма Саджадпура:

«Ідеологічно й економічно збанкрутілий, режим тримається лише на репресіях».

Попри це, духовне керівництво Ірану досі намагається впливати на регіон — через Хезболлу, ХАМАС, кібератаки й навіть замахи на Заході. Але, як наголошує Моїнян, їхні ресурси виснажуються: «проксі-сили або розбиті, або в агонії», валюта падає, населення виходить на протести.

Переговори в Омані: «говорити» чи «вести переговори»?

У суботу, як повідомляється, спецпосланець США Стів Віткофф має зустрітись із іранськими представниками в Омані. Але навіть термінологія — «переговори» чи просто «контакти» — стала предметом гри з боку Тегерана. Це нагадує риторику Кремля 1980-х: заявляти про готовність до діалогу, але затягувати будь-які рішення.

Трамп проти Рейгана — різні мови, спільна логіка

Моїнян підкреслює, що стиль обох президентів різниться. Рейган говорив про моральну боротьбу зі «злом», Трамп — про вигідні угоди й втрату американського впливу. Проте обидва бачили в авторитарних режимах конструкції, що можуть обвалитися під зовнішнім і внутрішнім тиском.

«Якщо Москва не змогла встояти, Тегерану теж не слід переоцінювати свої можливості», — йдеться у висновку.

Чому це важливо знати

Адміністрація Трампа, всупереч заявам про «угоди», веде масштабну кампанію тиску на Іран. Вона не обмежується санкціями, а охоплює дипломатію, розвідку, силову присутність у регіоні й делегування повноважень союзникам. Як і в епоху Рейгана, мета — зламати режим через стратегічну облогу. Історія вчить: саме така тактика свого часу призвела до падіння СРСР. Чи повториться сценарій з Іраном — залежить не лише від Вашингтона, а й від стійкості самого Тегерана.