Як повідомляє Foreign Policy, 24 червня 2025 року президент США написав у соцмережі Truth Social, що Китай «тепер може продовжувати купувати нафту з Ірану». Ця заява викликала хвилю здогадок: чи справді адміністрація Трампа послабила вторинні санкції на покупців іранської нафти, чи це лише риторичний жест?

Хоча формального указу про зміну санкційного режиму не було, навіть такий натяк може мати глобальні наслідки — для Китаю, Росії, світових нафтових ринків і самого Ірану.

Що таке вторинні санкції і чому вони важливі?

Вторинні санкції — це обмеження, які США накладають не на сам Іран, а на компанії третіх країн (переважно з Китаю чи ОАЕ), що торгують з ним попри ембарго. Головна сила таких санкцій — у їхньому стримувальному ефекті: сама загроза потрапити під обмеження відлякує більшість компаній від співпраці з Іраном.

Однак, як зазначає авторка статті Агата Демаре, на практиці ці санкції застосовуються рідко. Доведення порушень — складний і тривалий процес, який часто не вартий зусиль. Боротьба з нелегальними перевезеннями нагадує гру в наздоганялки: щойно один танкер потрапляє під санкції, його місце займає інший, а «темний флот» продовжує працювати.

Важливо, що неофіційна політика ігнорування таких перевезень існувала ще за адміністрації Байдена. У цьому контексті допис Трампа можна розглядати як публічне визнання де-факто існуючої практики.

Іран: обмежені вигоди

Після ізраїльського удару по іранських об’єктах 13 червня Тегеран різко наростив експорт нафти — обсяги досягли 3,5 мільйона барелів на день, що, ймовірно, є семирічним максимумом. Якщо санкції справді послаблено, Іран зможе продавати нафту без «санкційної знижки» в 8-10%, отримуючи близько $66 за барель замість $60.

За підрахунками Foreign Policy, це може принести додатково $3-4 мільярди на рік — кошти, які режим міг би спрямувати на відновлення ядерної програми чи інші цілі. Однак це лише тимчасовий пластир на глибокі проблеми іранського нафтового сектору.

Десятиліття недоінвестування та відсутність доступу до західних технологій призвели до занепаду галузі. Багато родовищ вичерпуються й потребують постійних інвестицій просто для підтримки поточного видобутку. Без масштабного притоку іноземного капіталу та технологій — які залишаться недоступними без офіційного скасування санкцій — Іран не зможе істотно наростити виробництво.

Досвід ядерної угоди 2015 року показує: західні компанії не поспішають повертатися до Ірану навіть після послаблень, побоюючись чергового розвороту американської політики.

Китай: несподівані ризики

Китай купує понад 90% іранської нафти, але робить це переважно через складні схеми — «перевалку» в портах Омана, Малайзії чи ОАЕ, перевантаження з танкера на танкер у відкритому морі з подальшою зміною документації про походження вантажу.

Державні китайські нафтопереробні гіганти уникають прямої торгівлі з Іраном через санкційні ризики. Натомість іранську нафту купують незалежні малі НПЗ — так звані «незалежні НПЗ» (teapot refiners). Вони придбали спеціальне обладнання для важкої іранської нафти й виживають лише завдяки її низькій ціні.

Парадокс у тому, що легалізація торгівлі може знищити ці підприємства. Якщо державні компанії увійдуть на ринок іранської нафти, вони витіснять «чайників», які забезпечують до чверті внутрішнього китайського ринку паливом. Масове банкрутство цих НПЗ створить дефіцит пального в Китаї — сценарій, якого Пекін навряд чи бажає в умовах економічної нестабільності.

Росія: удар по кремлівських доходах

Для Кремля перспектива війни за участю Ірану мала свої плюси: напруженість на Близькому Сході традиційно підвищує ціни на нафту. Це особливо важливо зараз, коли рублева ціна російської нафти впала до дворічного мінімуму, а нафтогазові доходи бюджету в травні 2025 року скоротилися на 32% порівняно з минулим роком.

Якщо іранська нафта вільно потрапить на і без того перенасичений світовий ринок, ціни можуть впасти ще нижче. Це поглибить економічну кризу в Росії та ускладнить фінансування війни проти України — наслідок, який навряд чи входив у плани Трампа.

Логіка Трампа: дешева нафта понад усе?

Foreign Policy зазначає, що в політиці нинішньої адміністрації США важко знайти послідовність. Але одне пояснення виглядає правдоподібно: Трамп одержимий ідеєю зниження цін на бензин для американських споживачів.

Ця теорія пояснює не лише його сприятливий коментар щодо іранського експорту, але й те, чому американські (та, можливо, ізраїльські) удари не були спрямовані на нафтову інфраструктуру Ірану.

Однак у цієї стратегії є зворотний бік. Якщо світові ціни впадуть нижче від $60 за барель, це завдасть удару по американській сланцевій індустрії. Нафтові компанії США вже, ймовірно, готують аргументи для Білого дому про необхідність повернення до жорсткої санкційної політики.

Чому це важливо для України

Ситуація з іранською нафтою має для України кілька важливих наслідків:

По-перше, будь-яке зміцнення Ірану — союзника Росії у війні — несе потенційні загрози. Додаткові мільярди можуть піти на підтримку проросійських угруповань або розвиток ракетних технологій, які Тегеран постачає Москві.

По-друге, падіння світових цін на нафту вдарить по російській економіці, потенційно послабивши здатність Кремля фінансувати агресію. Це може стати несподіваним позитивним ефектом трампівської політики для України.

По-третє, непередбачуваність рішень Вашингтону створює додаткову невизначеність у світовій політиці. Україні важливо враховувати цю змінну в стратегічному плануванні та дипломатичних зусиллях.

Як влучно підсумовує Foreign Policy:

«Із Трампом ніхто не знає, що буде далі, і все може змінитися через примхи».

Іранським нафтовикам, як і всім іншим гравцям на цьому ринку, залишається лише качати нафту, поки є можливість.