Обіцянки, які не працюють

У статті «Велика перебудова» (The Great Realignment), опублікованій у журналі The Atlantic, Енн Епплбаум детально аналізує парадокс американської політики. Попри гучні заяви та обіцянки, реальність виглядає зовсім інакше.

У квітні Трамп написав у своїй соцмережі Truth Social: “Володимир, ЗУПИНИСЬ!” Але російський президент не припинив наступ на сході України. У травні український президент закликав до безумовного припинення вогню, але Росія продовжила атакувати українських цивільних з повітря. Під час передвиборчої кампанії Трамп неодноразово обіцяв завершити війну «за один день», але війна не закінчилася.

Натомість російське вторгнення не просто триває — воно прискорюється. Щовечора російські війська б’ють по українських житлових будинках, заводах, інфраструктурі та людях, використовуючи дедалі більше дронів і ракет. За словами головнокомандувача ЗСУ, Росія готує новий літній наступ, зосередивши 695 000 військових уздовж лінії фронту.

Криваві втрати без результату

Російські солдати продовжують гинути та отримувати поранення з надзвичайною інтенсивністю — від 35 000 до 45 000 щомісяця. Щотижня українські дрони знищують російської техніки на мільярди доларів. Російська економіка страждає від високої інфляції та прямує до рецесії.

Але Володимир Путін не шукає припинення вогню і не хоче вести переговори. Чому? Епплбаум дає чітку відповідь: він вірить, що може перемогти. І завдяки діям уряду США, він досі думає, що зможе завоювати всю Україну.

Зброя, що залишилася на складах

Найбільш тривожним сигналом стало рішення США про призупинення постачання зброї. Саме цього тижня, посеред найжорстокішої кампанії повітряних бомбардувань з початку війни, адміністрація Трампа підтвердила: велика партія озброєння, вже профінансована адміністрацією Байдена, не буде відправлена в Україну.

Ця зброя — артилерійські снаряди, ракети, реактивні системи та, найважливіше, перехоплювачі для систем ППО Patriot — частково вже перебуває в Польщі. Саме ці боєприпаси критично необхідні українцям для захисту цивільних від ракетних атак.

Трамп натякав, що постачатиме Україні більше боєприпасів Patriot, які є американським продуктом. «Ми подивимось, чи зможемо щось надати», — сказав він після зустрічі з Володимиром Зеленським минулого тижня. Але між тим, що він каже, і тим, що насправді робить його адміністрація, — прірва.

Представники Пентагону пояснюють цю різку зміну недостатністю американських запасів. Це пояснення критикують як колишні чиновники адміністрації Байдена, так і незалежні політичні аналітики. Але правдиве це чи ні — для росіян немає значення. Вони вже інтерпретували цю зміну як чіткий сигнал про завершення американської підтримки України.

«Чим менше зброї постачається в Україну, тим ближче кінець спеціальної військової операції»,

— заявив журналістам речник Кремля Дмитро Пєсков. Щоб було зрозуміло: під «кінцем спеціальної військової операції» він має на увазі капітуляцію України.

Санкції, які тихо зникають

Паралельно з припиненням військової допомоги США фактично знімають санкції з Росії. Жодної офіційної заяви про це не було. Але підтримка санкцій вимагає постійних змін та коригувань, оскільки російські компанії змінюють постачальників і тактику для отримання заборонених товарів.

Під час адміністрації Байдена чиновники уважно відстежували ці зміни та неодноразово вводили нові санкції для протидії обхідним схемам. Як повідомляє The New York Times, адміністрація Трампа припинила відстежувати ці зміни та взагалі перестала вводити нові санкції.

Це дозволяє «новим фіктивним компаніям переказувати кошти та критично важливі компоненти до Росії, включаючи комп’ютерні чипи та військове обладнання».

Інформаційна капітуляція

Окрім фактичної підтримки Росії у військовій та економічній сферах, США радикально змінюють свою позицію і на інформаційному фронті — там, де битва за правду не менш важлива, ніж битва за території. За адміністрації Байдена Центр глобальної взаємодії Державного департаменту (GEC) регулярно викривав російські дезінформаційні операції по всьому світу — оприлюднював інформацію про оманливі вебсайти чи кампанії, які таємно керувалися російськими операторами в Латинській Америці та Африці, а також у Європі.

Призначенці Трампа не просто розформували цей центр — вони безпідставно та дивно звинуватили його в тому, що він якимось чином завдає шкоди американським консерваторам, навіть у тому, що він «активно замовчував та цензурував голоси американців», хоча GEC не проводив жодних операцій усередині США.

Водночас скорочення фінансування USAID та інших програм різко зменшило підтримку деяких незалежних медіа та російських опозиційних ЗМІ. Заплановані скорочення «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» (Radio Free Europe/Radio Liberty), якщо їх не зупинять суди, знищать одне з небагатьох зовнішніх джерел інформації, яке доносить до росіян реальні новини про війну.

Якщо всі ці зміни стануть постійними, США більше не матимуть жодних інструментів для комунікації з російською громадськістю чи протидії російській пропаганді — ні всередині Росії, ні в усьому світі.

Кремлівські наративи з Білого дому

Всередині Сполучених Штатів російську пропаганду найгучніше та найефективніше просувають призначенці американського президента. Стів Віткофф, девелопер нерухомості, який став головним переговорником Трампа з Росією, попри відсутність знань з російської історії чи політики, регулярно повторює хибні російські тези та пропаганду.

Він повторив погляд Путіна, який, можливо, почув від самого російського президента, що

«Україна — це просто фальшива країна, що вони просто зліпили докупи в цій своєрідній мозаїці ці регіони».

Віткофф також, схоже, погоджується з Путіним, що українські території, які проголосували за незалежність від Москви в 1991 році, є якимось чином «російськими».

Приймаючи спірні твердження як факти, Віткофф також допомагає Путіну продовжувати його війну. Щоб утримати росіян на своєму боці, створити розкол серед союзників України і, можливо, навіть посіяти сумніви всередині самої України, Путіну потрібно зображати українську справу як безнадійну, а українські «вимоги» — як необґрунтовані. Йому потрібно приховувати найосновніші факти про цю війну: що саме він її розв’язав, що на його сумлінні — сотні тисяч загиблих у цій безглуздій бійні, і що його справжня мета незмінна — повністю знищити Україну як державу та націю. Віткофф фактично стає співучасником цієї брехні, допомагаючи їй поширюватися — і в Росії, і в США, і в Європі.

Система стимулів для агресора

Складіть усе це разом, і ви отримаєте щось більше, ніж просто тенденцію. Це набір стимулів, які допомагають переконати Путіна продовжувати боротьбу. Санкції зникають, зброя зменшується, контрпропаганду стає важче почути. Усе це заохочуватиме Путіна йти далі — не просто намагатися перемогти Україну, а розділити Європу, смертельно пошкодити НАТО та зменшити силу й вплив Сполучених Штатів у всьому світі.

Європа, Канада та більшість решти демократичного світу продовжуватимуть підтримувати Україну. Як писала Епплбаум раніше, українці продовжуватимуть інновації, створювати нові види автоматизованої зброї, нові дрони, нове програмне забезпечення. Вони продовжуватимуть боротися, тому що альтернатива — це кінець їхньої цивілізації, їхньої мови і, для багатьох із них, їхнього життя.

Шанс на перемогу все ще є

Українці все ще можуть перемогти. Кардинальна зміна американського курсу могла б прискорити цю перемогу. США мають усі інструменти: посилити санкційний тиск на Росію, відновити постачання критично важливих боєприпасів, підтримати Україну в боротьбі за правду на інформаційному фронті.

Адміністрація має реальну владу припинити щоденні обстріли, ракетний терор і атаки смертоносних роїв дронів. Вона могла б зупинити безглузді смерті, проти яких, за словами самого Трампа, він нібито виступає. Але замість дій, що наближають мир, Вашингтон обирає кроки, які лише подовжують кровопролиття.

«Обираючи підтримку Росії, США гарантують продовження війни. Лише підтримуючи Україну, є надія на мир», — підсумовує Епплбаум.

Чому це важливо знати

Сигнали з Вашингтону не просто впливають на перебіг війни — вони визначають її майбутнє. Кожне рішення про скорочення допомоги, послаблення санкцій чи згортання інформаційного опору має наслідки, що виходять далеко за межі України.

Путін уважно спостерігає і робить висновки. Якщо найпотужніша демократія світу фактично переходить на його бік, це не лише послаблює Україну — це руйнує всю архітектуру міжнародної безпеки, побудовану після Другої світової війни.

Ставки надзвичайно високі. Йдеться не просто про долю однієї країни, а про майбутнє демократичного світу, про те, чи діятимуть надалі принципи міжнародного права, чи переможе право сили. І поки адміністрація Трампа робить вибір на користь агресора, ціна цього вибору вимірюється людськими життями — щодня, щогодини, щохвилини.