Упродовж останніх тижнів, коли у США зросла увага до скандалу навколо матеріалів, пов’язаних із Джеффрі Епштейном, Дональд Трамп знову активно говорить про «російський, російський, російський фейк і багато інших фейків», як заявив він в інтерв’ю Newsmax. У цю риторику вписалися й представники його адміністрації: директорка національної розвідки Талсі Ґаббард оприлюднила нові документи, які, за її словами, «проливають нове світло» на цю справу, а генеральна прокурорка Пем Бонді запустила розслідування щодо ймовірних порушень з боку посадовців часів Барака Обами під час вивчення російського втручання у вибори 2016 року.

Але що ж насправді означає «російський фейк»?

Як зазначає The Atlantic, ця фраза не має чіткого визначення — Трамп постійно змінює її зміст залежно від політичного контексту. Втім, найважливіше те, що вона не відповідає дійсності.

Факти, які не можна заперечити

Розвідувальне співтовариство США дійшло висновку, що Росія активно втручалася у вибори 2016 року з метою допомогти Трампу. Цей висновок підтверджено й звітом республіканського Сенату. Спецпрокурор Роберт Мюллер у своєму звіті написав:

«Російський уряд втручався у президентські вибори 2016 року масштабно й систематично».

Цей висновок підтверджують такі факти:

• Дональд Трамп-молодший, Джаред Кушнер і Пол Манафорт (колишній радник Януковича) зустрічалися в Trump Tower з представниками Росії, очікуючи отримати «компромат» на Гілларі Клінтон. Стів Беннон — сам Стів Беннон! — назвав цю зустріч «зрадницькою».
• Співробітник кампанії Трампа хвалився австралійському дипломату, що Росія допомагає їхній кампанії, а потім брехав агентам ФБР про свої російські контакти.
• Сам Трамп публічно закликав Росію зламати пошту Клінтон у липні 2016 року — жартома, як він пізніше стверджував — і саме того дня російські агенти спробували це зробити, за даними Міністерства юстиції.
• Хакери, яких уряд США вважає пов’язаними з Росією, здобули електронні листи демократів і оприлюднили їх. Роджер Стоун, друг Трампа, очевидно, був попереджений про деякі з них.
• Facebook і Twitter (нині X) підтвердили наявність підозрілої російської активності на своїх платформах.

Як Трамп створював «фейк» про фейк

Незважаючи на всі ці підтвердження, Трамп із весни 2017 року послідовно просуває тезу про «фейк». Він змінював інтерпретації: від безпідставних звинувачень у прослуховуванні адміністрацією Обами до заяв про «полювання на відьом». Часто він загально використовував термін «фейк» для будь-яких звинувачень щодо участі Росії у виборах 2016 року. Він навіть подав до суду на Пулітцерівський комітет за нагородження журналістів, які розслідували зв’язки між його кампанією та Росією (справа триває).

Його стратегії сприяло те, що частина найбільш екстравагантних гіпотез дійсно виявилася перебільшеною або неправдивою. Картер Пейдж, радник кампанії Трампа, був дещо ексцентричним персонажем, але не зрадником, як дехто припускав, і тим більше не ключем до розкриття великої змови. Трамп, ймовірно, не спілкувався з російським банком через таємничий сервер. Він майже напевно не був давнім агентом російської розвідки. Так зване досьє Стіла було сповнене неправди. Рішення BuzzFeed опублікувати його було серйозною помилкою, яка спотворила дискусію про зв’язки кампанії Трампа з Росією.

Чому розслідування Мюллера не дало результату

Розслідування Мюллера також завершилося з великим розчаруванням.

По-перше, очікування від його звіту були роздуті надто завзятими критиками Трампа, які чекали на шокуючі нові одкровення; одкровення справді були шокуючими, але до моменту публікації звіту Мюллера більшість із них уже просочилася в пресу.

По-друге, дебати про зв’язки Трампа з Росією зосередилися на «змові», яка не є конкретним злочином. Це породило семантичну суперечку, в якій Трамп наполягав, що не міг вступити в змову, оскільки йому не пред’явили звинувачення в цьому.

По-третє, генеральний прокурор Білл Барр спотворив висновки Мюллера.

По-четверте, Мюллер не рекомендував висувати звинувачення проти Трампа, оскільки інструкції Міністерства юстиції забороняють звинувачувати чинного президента. Парадокс ситуації полягав у тому, що хоча спецпрокурор фактично представив переконливі докази провини, формально він не міг висунути звинувачення. Трамп негайно скористався цією юридичною колізією, оголосивши відсутність звинувачень своїм повним виправданням.

Використання Трампом помилувань могло спонукати деяких його союзників — включно зі Стоуном і Манафортом — не співпрацювати з прокурорами або співпрацювати лише частково, позбавивши таким чином громадськість можливості отримати повний звіт. Це була своєрідна легалізована перешкода правосуддю.

«Російський фейк» як стратегія дезінформації

Багато експертів вказували, що твердження Трампа про фейк — це нісенітниця.

У 2017 році PolitiFact назвав це брехнею року. У 2018 році видання The Washington Post написало: «”Російський фейк” Трампа виявляється реальним».

У 2019 році звіт генерального інспектора Міністерства юстиції дійшов висновку, що захист «російським фейком» сам по собі є фейком і дуже успішним, спрямованим на заспокоєння прихильників Трампа, які інакше могли б бути стурбовані поведінкою президента.

Проте ідея, що все це було химерою, закріпилася навіть у деяких колах мейнстрімної преси, де всю справу тепер трактують як дивну колективну одержимість, яка минула. Показовий приклад — журналіст Бен Сміт, який свого часу ухвалив рішення опублікувати досьє Стіла. Тепер він обережно, використовуючи розмиті формулювання, стверджує, що «до Трампа в ретроспективі ставилися несправедливо».

Нові спроби реанімувати міф

Тим часом команда Трампа продовжує вигадувати нові версії історії про «фейк». Останню хвилю звинувачень очолюють директор ЦРУ Джон Реткліф, відомий політизацією розвідувальної інформації (він сам любить використовувати термін «розвідка як зброя»), та Талсі Ґаббард, яка роками транслює кремлівські наративи. Минулого місяця Реткліф заявив, що в 2016 році троє керівників американської розвідки нібито «маніпулювали даними та примушували кар’єрних співробітників мовчати — і все це, щоб знищити Трампа». Однак, як з’ясував журналіст The Atlantic Шейн Гарріс, жодних доказів щодо цих звинувачень Реткліф не надав. Ґаббард теж оприлюднила пакет документів, які мали б підтвердити ці твердження, але вони не містять нічого, що доводило б висунуті звинувачення.

Останніми днями союзники MAGA висунули нове сенсаційне звинувачення: нібито електронні листи доводять, що Гілларі Клінтон особисто схвалила план дискредитації Трампа через фальшиві звинувачення у змові з Росією. Однак раніше розслідування повністю спростувало цю версію.

Спеціальний прокурор Джон Дарем, якого Барр призначив ще під час першого президентства Трампа саме для пошуку політичних махінацій у «російській справі», дійшов несподіваного висновку. Листи про Клінтон, які мали стати «переломним доказом», виявилися, найімовірніше, російською підробкою. Як написала The New York Times: «Спеціальний прокурор Джон Г. Дарем доклав величезних зусиль, щоб довести автентичність кількох електронних листів, але врешті-решт дійшов протилежного висновку».

Іронія висновків Дарема вражає: нарешті знайшовся справжній російський фейк. Але замість того, щоб визнати російську дезінформацію та протидіяти їй, команда Трампа фактично підіграє Кремлю, використовуючи підробки для обману американців і просування власних політичних інтересів.

Чому це важливо знати

Для української аудиторії, яка веде війну проти Росії, розуміння того, як Москва впливає на політичні процеси в США, має ключове значення. Підрив довіри до розслідувань щодо втручання Росії у вибори — це частина ширшої стратегії інформаційної війни, яка дозволяє Кремлю маніпулювати глобальним наративом.

Поширення міфу про «російський фейк» у США послаблює здатність Заходу ефективно протидіяти гібридним загрозам, включно з пропагандою, кібератаками та впливом на вибори. Для України це означає меншу рішучість союзників у запровадженні санкцій, фінансуванні оборони або підтримці прозорих розслідувань.

Політична риторика Трампа й близьких до нього осіб, яка заперечує факти російського втручання, є небезпечною не лише для демократії США, але й для безпеки країн, що протистоять агресії Росії. Розуміння цих процесів допомагає українцям краще орієнтуватися в складній геополітичній реальності та ефективніше протидіяти російській дезінформації на всіх фронтах.