За словами експерта, російська економіка вже опинилася на межі фінансової кризи, що змушує Кремль переглянути свої плани.

Скорочення термінів: від 50 до 10 днів

Видання нагадує, що 29 липня президент США Дональд Трамп скоротив попередній 50-денний термін, який він надав Кремлю 14 липня, до лише десяти днів — до 8 серпня 2025 року. Ультиматум стосується припинення війни проти України. У разі ігнорування США запровадять вторинні санкції, які торкнуться країн, що продовжують торгувати з Росією.

«Коли президент на кшталт Трампа висуває ультиматум і стверджує, що запровадить економічні заходи, якщо Росія не виявить жодних ознак готовності до припинення вогню, він цілком здатний реалізувати свої погрози», — підкреслює Рафф.

Економічний тиск як головна зброя

Пітер Рафф попереджає, що посилення економічних санкцій може довести Росію до «точки зламу», коли її витрати значно перевищуватимуть доходи. За його словами, це вже відбувається згідно з поточними прогнозами.

«Росія не має доступу до міжнародних фінансових ринків. Китай не виявив бажання підтримувати її фінансово. Випуск внутрішніх облігацій значною мірою провалився. Вона витрачає більше, ніж отримує», — пояснює експерт.

Рафф наголошує на складності макроекономічної головоломки, з якою стикнувся Путін:

«Є два рішення: підвищити податки або скоротити витрати. Але 40% державних витрат Росії йде на оборону. Це означає, що на Путіна чекають справді складні та болісні рішення».

Еволюція стратегії Трампа: від дипломатії до тиску

За словами Раффа, у перші шість місяців президентства Дональд Трамп випробував кілька дипломатичних сценаріїв. Спершу він намагався досягти поетапного припинення вогню — почати з морського та енергетичного секторів, сподіваючись, що це створить імпульс для повного завершення війни.

Паралельно адміністрація Трампа працювала над «term sheets» — рамковими документами, які мали окреслити принципи майбутнього політичного врегулювання.

Кульмінацією цих зусиль стали травневі переговори під егідою Туреччини. Росія та Україна мали обговорити гуманітарні питання — долю військовополонених та повернення викрадених російськими військовими українських дітей. Однак жодна з цих ініціатив не привела до прориву.

Коли жодна з цих ініціатив не привела до тривалого припинення вогню або політичного врегулювання, Трамп змінив тактику. Тепер його стратегія включає два компоненти:

— військовий: дозвіл на прямі продажі американської зброї союзникам по НАТО, які підтримують Україну;

— економічний: погроза вторинними санкціями, які вдарять по російському бюджету та здатності фінансувати війну.

«План Трампа спочатку полягав у тому, щоб надати перевагу дипломатії та спробувати досягти угоди. Тепер він намагається вплинути на стратегічні розрахунки Росії, яка, очевидно, поки не виявила справжнього бажання вести переговори», — пояснює експерт.

Зміна балансу: як Зеленський обійшов Путіна в очах Трампа

Рафф описує цікаву динаміку у відносинах між трьома лідерами:

«Якби мені довелося зобразити це графічно, я б сказав, що криві популярності перетнулися».

Спочатку у Володимира Зеленського були досить теплі відносини з Дональдом Трампом, перш ніж вони різко погіршилися під час зустрічі в Овальному кабінеті. Опинившись у глухому куті, Київ вирішив підтримати американські пропозиції, що дозволило Трампу підштовхнути Україну до позиції, сприятливої для припинення вогню. Неодноразово приймаючи американську стратегію, Зеленський поступово відновив певний простір для маневру.

Водночас відносини між Трампом і Путіним спочатку складалися досить добре. Трамп знав, що для вирішення конфлікту йому потрібно працювати через Росію. Він мав певну повагу до російської сили та хотів перевірити, чи можуть особисті відносини дати результати. Однак Путін обмежився люб’язними словами, не підкріплюючи їх конкретними діями, що підірвало його довіру в очах Трампа.

Ключовим моментом став травень, коли під час візиту Трампа до країн Перської затоки на перший план вийшло турецьке посередництво.

«Зеленський погодився, заявивши, що поїде до Туреччини, але Путін так і не з’явився. Приблизно в цей момент траєкторії перетнулися: позиція Зеленського зміцніла, а позиція Путіна послабилася», — зазначає Рафф.

Повільний наступ і великі втрати

Експерт визнає, що росіяни мають перевагу в Україні та просуваються вперед, сподіваючись, що в якийсь момент фронт обвалиться або західна підтримка зникне. Проте темпи просування залишаються мізерними.

«Темп просування залишається відносно повільним — близько 25 км² на день. Такими темпами їм теоретично знадобилися б роки, щоб захопити весь Донбас, і десятиліття, щоб захопити всю Україну», — підраховує Рафф.

При цьому Росія зазнала десятків тисяч втрат у військовослужбовцях з початку літніх наступів — і це вбиті, а не просто поранені солдати. Економічні проблеми посилюють труднощі: дуже високі процентні ставки, які душать фінансування та кредитування; основні сектори, такі як вугільна промисловість або постачальники електроенергії, на межі банкрутства; демографічні проблеми та зростаюча залежність від Китаю.

«Росія, попри всю пропаганду, веде війну вибору. І як така, вона повинна постійно виправдовувати свої втрати, свої зусилля, свої страждання, тому це не так просто»,

— наголошує експерт, протиставляючи це екзистенційній війні України за виживання.

Війна за чужий рахунок: роль Китаю та КНДР

Рафф підкреслює, що Росія не веде цю війну самотужки.

«На деяких ділянках фронту 50-60% використовуваної артилерії тепер північнокорейського походження. Китайська оборонна промисловість постачає мікроелектроніку та верстати, що є необхідним для російських військових зусиль», — розповідає він.

Північнокорейські солдати воювали в Курській області, і ходять чутки, що вони також можуть бути незабаром розгорнуті в окупованих регіонах України.

«Я не думаю, що росіяни змогли б підтримувати цей рівень наступальних операцій без підтримки Ірану, Північної Кореї та Китаю в ключові моменти», — переконаний експерт.

«Флот-привид» і нафтовий капкан

Щодо нещодавнього рішення ЄС знизити дозволену ціну на російську нафту до 47,6 доларів за барель (з попередніх 60 доларів), Рафф висловлює стриманий оптимізм. Він нагадує, що росіяни створили «тіньовий флот» для обходу санкцій.

«Якщо знизити стелю, це має супроводжуватися репресіями проти флоту-привиду, страховиків і потенційно навіть клієнтів цієї російської нафти. Інакше це буде захід, який привітають на папері, але який не матиме реального ефекту», — попереджає він.

Роль США та Європи в новій стратегії

Рафф проводить паралель з Близьким Сходом, де Ізраїль вів війну проти Ірану без прямої підтримки США, а Америка втрутилася пізніше, надавши можливості, яких не було в Ізраїлю, зокрема для удару по ядерних об’єктах у Фордо.

«Паралель з Європою, на мій погляд, така: США не будуть на передовій. Іншими словами, Європа — як Ізраїль у попередньому випадку — повинна взяти на себе цю роль. У цьому випадку Україна має бути вістрям списа за підтримки Європи, тоді як США можуть втрутитися на підтримку, надаючи можливості, яких самі європейці не мають», — пояснює експерт.

Він наводить приклад систем ППО: хоча існує франко-італійська система SAMP/T із перехоплювачем Aster, її виробництво залишається недостатнім за обсягом і занадто повільним за термінами, що робить Patriot центральним обладнанням.

Чому це важливо знати

Позиція Дональда Трампа щодо Росії стає дедалі жорсткішою, і це відкриває вікно можливостей для України. Експерт підкреслює, що Трамп намагається зрозуміти мінімальні вимоги Москви для припинення війни, але поки що безуспішно. Тепер він змінює стратегічні розрахунки Путіна через посилення тиску — особливо через європейців.

Для України це означає нові можливості: посилення власної оборонної промисловості, нові контракти з НАТО і США, а також тиск на Росію через вторинні санкції на треті країни. Водночас Київ має зберегти темп співпраці з союзниками, демонструвати внутрішню стійкість і продовжувати дипломатичні ініціативи.

Якщо ультиматум до 8 серпня матиме реальні наслідки, Росія може втратити не лише економічну опору, а й підтримку міжнародних посередників. Рішення Трампа — попри його попередню неоднозначність — можуть стати каталізатором нових умов для миру з більшими гарантіями для України. Як зазначає Рафф:

«Я не знаю, чи це спрацює, але я сподіваюся, що так, бо це жахлива війна, і Україна вже надзвичайно постраждала».