За даними видання, ключове завдання Путіна — вбити клин між Трампом і президентом України Володимиром Зеленським, а також їхніми європейськими союзниками. Напередодні західні лідери публічно підтримали ідею припинення вогню та участі Києва в переговорах щодо територій.

Європейські побоювання

Європейські чиновники нервують через формат зустрічі «віч-на-віч», який може дозволити Путіну знову маніпулювати его Трампа. Вони побоюються, що російський лідер зможе змінити фокус із російського вторгнення на великодержавний переділ карти безпеки.

«Всі бояться, що Путін знову зіграє на его Трампа, як це було в минулому. Хто знає, можливо, він прийде з черговою благородною пропозицією або навіть вручить йому якусь державну нагороду», — зазначив один із європейських посадовців.

Кремлівська стратегія

Напередодні зустрічі Путін публічно похвалив адміністрацію Трампа за «досить енергійні та щирі зусилля зупинити бойові дії» та пообіцяв переговори з контролю над стратегічними озброєннями, які створять «довгострокові умови для миру».

Кремль робить ставку на особисту хімію між лідерами.

«Трамп і Путін дуже подобаються один одному. Я впевнений, що ця особиста зустріч змінить перебіг подій. Вона має потенціал досягти багато чого. Вони справді подобаються один одному і добре спілкуються», — зазначив інсайдер із Кремля.

За оцінками московських співрозмовників видання, Путін уже вплинув на Трампа, шо призвело до раптової відмови Білого дому від анонсованих жорстких санкцій. Це сталося після контактів спеціального посланця Стіва Віткоффа з російським президентом. Натомість Кремль отримав запрошення на Аляску.

Тактика психологічного тиску

З часів служби в Дрездені Путін відточував уміння зчитувати вразливості опонентів, кажуть колишні західні посадовці. Джеймс Рубін, колишній прессекретар держсекретаря США, згадав показовий епізод 2000 року. Перед зустріччю з Мадлен Олбрайт Путін без попередження скликав пресконференцію і заявив, що держсекретарка буде «дуже, дуже жорсткою» і «тиснутиме» на нього. Після зустрічі він сказав їй:

«Я зробив це як послугу для вас, бо знаю, що ви любите виглядати жорсткою».

Канцлерка Німеччини Ангела Меркель пізніше описала в мемуарах, як Путін 2007 року в Сочі привів на переговори свою чорну лабрадорку Коні. Вона вважала це навмисною спробою залякування, знаючи про її страх перед собаками.

За словами колишнього російського олігарха Сергія Пугачова, у 2000-х Путін часто дзеркалив позиції співрозмовників:

«Він був як дзеркало. Просто казав кожному те, що той хотів почути».

Прецедент Гельсінкі

2018 року після тривалої розмови в Гельсінкі Трамп виглядав надмірно шанобливим до Путіна. На спільній пресконференції він заявив, що вірить запевненням Москви про відсутність втручання у вибори 2016 року — попри висновки американських спецслужб. Поведінка Трампа настільки шокувала його радницю з питань Росії Фіону Гілл, що вона пізніше зізналася: розглядала можливість симулювати напад, щоб зупинити пресконференцію.

«Коли Трамп вийшов після кількох годин розмови з Путіним, він виглядав невпевненим, і здавалося, що він повністю перебував під впливом Путіна», — згадує аналітикиня Тетяна Становая.

Водночас Джеймс Рубін вважає, що у Вашингтоні зробили висновки:

«Гельсінкі був такою катастрофою для Трампа, що, я думаю, [держсекретар Марко] Рубіо та інші зроблять усе можливе, щоб мінімізувати шанси повторення».

Ознаки вразливості Кремля

Сам факт термінового саміту може свідчити про змушену реакцію Путіна. Він намагається уникнути гірших сценаріїв — від повноцінної військової допомоги США Україні до нових санкцій.

«Єдина хороша новина в тому, що Путін відчуває потребу якось відповісти президенту США, щоб уникнути гіршого розвитку подій — повернення до повної військової допомоги або часткової допомоги чи потенційних санкцій», — каже Рубін.

Зазвичай Путін готується до зустрічей бездоганно — ретельно вивчає матеріали та збирає рекомендації від експертів. Але цього разу часу обмаль, і Кремль працює без чіткого плану. За словами інсайдера, в російській адміністрації панує справжня паніка — йдуть гарячкові спроби підготуватися до саміту в надзвичайно стислі терміни.

Московська рамка переговорів

Путін наполягатиме на так званих кореневих причинах війни: нібито Україна становить загрозу Росії, а довгострокова угода можлива лише за умови різкого скорочення української армії та внутрішніх політичних змін у Києві.

«Він намагатиметься пояснити Трампу, що ми дві великі держави. У нас є ядерна зброя. Ми відповідальні за регіональні конфлікти по всьому світу. Ми не можемо конфліктувати, — зазначає Становая. — Він пояснюватиме йому, що Україна для нас екзистенційне питання. Ми боротимемося стільки, скільки потрібно, і не пошкодуємо для цього жодних сил».

Чим може відповісти Вашингтон

Колишні західні посадовці наполягають: Росія не здатна безкінечно підтримувати наступ, і її можна примусити до поступок.

«Чи то санкції США, чи постачання зброї — Америка має продемонструвати готовність діяти послідовно. Чим довше це триває, тим гіршою стає позиція Росії — не лише в Україні, але й стратегічно щодо інших великих держав»,

— каже Томас Грем із Ради з міжнародних відносин.

Колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт додає:

«Щоразу, коли Трамп готовий до рішучих дій, Путін робить маневр, щоб послабити тиск. Це його звичний сценарій».

Чому це важливо знати

Ризик поганого миру. Кремль нав’язуватиме «мирні» домовленості, де всі поступки робить Україна. Для Києва критично важливо тримати спільну позицію зі США та ЄС — Україна має бути повноцінним учасником переговорів, а не об’єктом угоди між великими державами.

Санкції й зброя як важелі. Російська тактика затягування — від тимчасових перемир’їв до нескінченних переговорів — працює лише без тиску. Постійні санкції, системи ППО, далекобійна зброя та боєприпаси можуть зламати стратегію виснаження, яку використовує Кремль.

Єдність Заходу. Москва намагатиметься посварити Вашингтон, Київ і Європу. Україні та партнерам важливо синхронно озвучувати червоні лінії й механізми контролю за виконанням будь-яких домовленостей.

Комунікація проти маніпуляцій. Путін використовує весь арсенал психологічного впливу — від лестощів до залякування. Чітка позиція, відкриті брифінги, публічні зобов’язання союзників і конкретні наслідки за порушення — найкращий захист від повторення Гельсінкі.