Така інтерпретація виглядала дивно, адже держсекретар США Колін Павел тоді ж сказав: «Я теж заглянув у його очі і побачив КДБ». Про це пише Douglas Murray у статті для New York Post.

Минуло майже чверть століття. За цей час змінилося четверо президентів США, але Путін залишився при владі, методично відтворюючи свій перевірений сценарій експансії. У 2008 році він вторгся в Грузію, відірвавши від неї Південну Осетію й Абхазію. У 2022-му повторив цю схему у значно більших масштабах, напавши на Україну.

Ті, хто досі вважає, що амбіції Путіна обмежуються лише Україною, повторюють фатальні помилки минулого — недооцінку системного характеру його агресії.

Путін майстерно грає на два фронти. Перед власним народом він відкрито проголошує відновлення радянської імперії, а перед західними журналістами створює видимість готовності до діалогу та компромісів. Але справжні наміри видають його дії.

Коли президент Трамп ще вірив у можливість швидкого перемир’я, Путін наказав завдати одних з наймасштабніших повітряних ударів по Україні за весь час війни. Це абсолютно божевільно, відреагував Трамп на таку поведінку, хоча в Кремлі його слова знецінили як «емоційні».

Цей епізод яскраво демонструє путінську тактику: говорити одне, а робити протилежне, а західні ілюзії про можливість «домовитися» стають прикриттям для ескалації.

Douglas Murray точно діагностує путінську стратегію: російський диктатор свідомо затягує переговори, продовжуючи масштабну війну, яку сам розв’язав. За три роки він повністю мілітаризував російську економіку, спрямувавши мільярди на виробництво зброї. Це дозволяє Кремлю витримувати затяжний конфлікт навіть ціною економічного виснаження.

На цьому тлі Захід виглядає млявим. Хоча президент США Дональд Трамп вимагає від європейських союзників збільшити оборонні витрати, Німеччина лише зараз, під американським тиском, обіцяє довести свій військовий бюджет до 5% ВВП — удвічі більше за стандарти НАТО. Але коли ці гроші перетворяться на реальну силу, залишається загадкою.

Тим часом Путін дозволяє собі як відверті образи Заходу, так і пропагандистські жести для внутрішньої аудиторії. Цього тижня в московському метро відкрили новий пам’ятник Сталіну — з гіпсовими фризами та статуями дітей і робітників. Це частина кремлівської кампанії з відродження культу кривавого диктатора, який організував масові репресії та знищив мільйони людей.

У сучасній Росії Сталін для багатьох — досі герой, який «врятував країну» у Другій світовій. Путін майстерно експлуатує ці настрої, щоб зміцнити підтримку війни в Україні.

Чому це важливо знати

Для України це чергове підтвердження: Путін не має наміру зупинятись. Переговори з ним не дадуть результатів, оскільки він використовує їх як прикриття для війни. Затягування конфлікту — частина його стратегії. Захід має зрозуміти, що половинчасті заходи й затримки у військовій допомозі Україні лише посилюють позиції Росії. Відродження культу Сталіна всередині РФ — тривожний сигнал: Кремль готовий застосовувати найтемніші сторінки історії для мобілізації населення та виправдання агресії. Україні важливо наполягати на консолідованій міжнародній підтримці та пришвидшенні військової допомоги, щоб протистояти довгостроковим планам Кремля.