Історія повторюється

War Plan Red нагадує: гранітна міцність повоєнної трансатлантичної спільноти — це міф. Насправді цей союз набагато молодший і крихкіший, ніж прийнято вважати. Історія рясніє прикладами відвертого суперництва між союзниками. Ейзенхауер погрожував обвалити британський фунт під час Суецької кризи 1956 року. Америка протидіяла французьким спробам утримати контроль у В’єтнамі та Алжирі. Занепад європейської могутності супроводжувався не стільки дружбою «Заходу», скільки відкритою конкуренцією за вплив.

Коли президент США Дональд Трамп озвучує імперські амбіції щодо Канади, Гренландії та Панамського каналу, він — можливо, несвідомо — повторює історичні прецеденти. Його заява, що «ЄС був створений, щоб нашкодити Сполученим Штатам», відображає давню американську підозрілість до європейських союзів.

Два недавні саміти яскраво продемонстрували новий баланс сил. Зустріч НАТО влітку перетворилася на те, що британський журналіст Мартін Кеттл влучно назвав «організованим приниженням перед Дональдом Трампом». А саміт на Алясці 15 серпня 2025 року став апофеозом дисбалансу: Трамп приймав Путіна з червоною доріжкою та військовим парадом, і вони вдвох обговорювали долю Європи — без жодного європейського лідера за столом переговорів.

Доктрина America Everywhere

Нова американська адміністрація відкрито втручається у внутрішню політику Європи. На Мюнхенській конференції з безпеки віцепрезидент Дж. Д. Венс шокував присутніх заявою: «Загроза, яка мене найбільше турбує щодо Європи, — це не Росія, не Китай, не будь-який інший зовнішній актор. Мене турбує загроза зсередини».

Від слів Вашингтон швидко перейшов до дій. Венс публічно підтримав німецьку ультраправу партію AfD і зустрівся з її лідером напередодні виборів. Реакція канцлера Фрідріха Мерца була жорсткою: «Втручання з Вашингтону були не менш драматичними та обурливими, ніж втручання, які ми бачили з Москви».

Польща отримала ще відвертіший ультиматум. Міністр внутрішньої безпеки США Крісті Ноем прямо пов’язала американську військову присутність з результатами виборів: «Він має стати наступним президентом Польщі. Ви мене розумієте? Польща продовжуватиме мати американську присутність тут, військову присутність». Тиск спрацював — проамериканський кандидат Кароль Навроцький переміг і був інавгурований.

Парадокс очевидний: адміністрація Трампа-Венса проголошує гасло America First, але практикує America Everywhere. Це не ізоляціонізм, а агресивний експорт ідеології. Вашингтон відкрито підтримує європейські партії з подібним нативістським світоглядом і карає тих, хто не вписується в цю картину світу.

Розбіжності глибші, ніж здається

Автор статті у The Atlantic Нік Клегг — колишній віцепрем’єр-міністр Великої Британії та людина, яка все життя працювала над трансатлантичним партнерством — визнає фундаментальну істину: Америка та Європа приречені бути різними через географію.

США виграли географічну лотерею. Молода нація розміром із континент, захищена двома океанами, з поступливими сусідами на півночі й півдні. Жодного вторгнення на власну територію за всю історію. Натомість Європа — це клаптикова ковдра з десятків націй, етносів і мов, стиснутих на невеликому просторі. Росія — під боком, війна — в серці континенту, мігранти — через Середземне море з Африки.

Ця географічна нерівність перетворилася на економічну прірву. Коли Клегг був віцепрем’єром, ВВП Європи та США були приблизно однаковими. Сьогодні американська економіка в півтора рази більша.

Технологічна еліта Кремнієвої долини вже не приховує зневаги. Вони називають Європу «мертвим» місцем — начебто пів мільярда людей і століття наукових відкриттів можна списати як туристичну атракцію. Для них Європа — це вже не партнер, а музей під відкритим небом.

Різне бачення загроз

Найяскравіше новий розкол демонструє ставлення Вашингтону до Москви. Протягом Холодної війни спільний фронт проти Росії цементував трансатлантичний альянс. Це була аксіома, яка не потребувала доказів. Тепер Трамп розгортає червону доріжку перед Путіним і демонструє йому більше поваги, ніж багатьом європейським союзникам.

Саміт на Алясці став символом нової реальності. Путін усміхався, сідаючи з Трампом у президентський лімузин. Російські дипломати тріумфували:

«Три роки говорили про ізоляцію Росії, а сьогодні побачили червону доріжку для російського президента в Сполучених Штатах».

Тим часом європейські лідери залишилися за дверима.

Послання Америки до Європи кристально чітке: справляйтеся самі. Раніше американські гарантії безпеки були наріжним каменем європейської оборони. Тепер європейським лідерам доводиться буквально оточувати Трампа натовпом і благати про найелементарніше — щоб США хоча б якось долучилися до гарантій безпеки України. Без військ на землі, просто політичні гарантії. І навіть це стало предметом торгу.

Коли фундамент, на якому стояла будівля трансатлантичної безпеки, перетворюється на пісок — час визнати, що старої архітектури більше не існує.

Чому це важливо знати

War Plan Red доводить: союз США і Європи — не історична закономірність, а тимчасовий баланс, який може змінюватися. Сьогоднішня політика Трампа і Венса нагадує, що підтримка Заходу для України не гарантована.

Європі доведеться взяти на себе більше відповідальності за власну безпеку та будувати незалежну оборонну архітектуру. Україні варто готуватися до того, що трансатлантична єдність стає дедалі крихкішою. Це визначатиме і перспективи війни, і політику після неї. Можливо, минулі 80 років американського трансатлантичного лідерства виявляться винятком, а не правилом.