Файли Епштейна: коли змова обертається проти змовника

У другому терміні Дональд Трамп опинився в центрі скандалу, який загрожує розколом усередині його власного електорату. Йдеться про так звані «файли Епштейна» — документи, що нібито містять імена впливових клієнтів фінансиста Джеффрі Епштейна, який помер у в’язниці 2019 року за обставин, що й досі викликають сумніви.

Попри багаторічну присутність цієї теми в дискурсі правих теоретиків змови, Трамп відмовився оприлюднювати файли, що спричинило гнів у частини MAGA-спільноти. Дійшло до того, що він публічно назвав своїх прихильників «дурними» й «нерозумними». Зрештою, щоб уникнути законодавчих ініціатив з боку демократів, спікер Палати представників Майк Джонсон достроково відправив Конгрес на літні канікули.

Річард Гофстедтер і анатомія параноїдального мислення

Цей епізод, як зазначає історик і публіцист Foreign Policy Джуліан Зеліцер (Julian E. Zelizer), не є аномалією — це прояв глибоко вкоріненої тенденції. Ще в листопаді 1964 року американський історик Річард Гофстедтер (Richard Hofstadter) опублікував у журналі Harper’s есе «Параноїдальний стиль в американській політиці» (The Paranoid Style in American Politics), у якому описав основні риси цієї ідеологічної установки: гіперболізація, підозрілість і віра в усеохопні змови.

Гофстедтер розкрив ключові риси параноїдального мислення. У такій картині світу ворог постає як «досконала модель злоби, свого роду аморальний надлюдина — зловісний, всюдисущий, могутній, жорстокий, чуттєвий, що любить розкіш». Цей фантомний супротивник нібито «контролює пресу» й має «необмежені кошти».

Для параноїдального мислителя не існує напівтонів — кожна політична подія перетворюється на апокаліптичну битву між добром і злом, де будь-який компроміс означає капітуляцію. «Він завжди стоїть на барикадах цивілізації. Він постійно живе в поворотний момент», — влучно характеризував цей тип свідомості історик.

Від маккартизму до QAnon: еволюція правого екстремізму

Автор згадує приклади з історії: антимасонські рухи XIX століття, кампанії проти католиків, і головне — еру маккартизму, коли сенатор Джозеф Маккарті розгорнув масштабну кампанію проти «комуністичної змови» в США. Праві ЗМІ, рух «Джон Бірч Сосайєті» і автори на кшталт Джона Стормера та Філліс Шлефлі (жінки-активістки консервативного руху) поширювали страхи щодо «таємних нью-йоркських лялькарів», які буцімто маніпулюють Республіканською партією.

Ще у 1963 році адміністрація Джона Кеннеді, занепокоєна зростанням радикального правого впливу, доручила раднику Маєру Фельдману дослідити це явище. Його звіт підтвердив: крайні праві не є маргіналами, а потужною силою з мільйонними бюджетами, підтримкою бізнесу, зв’язками в армії та впливом на мейнстрімну республіканську політику.

«Радикальні праві становлять грізну силу в американському житті сьогодні», — писав Фельдман, додаючи, що вони «політично успішніші, ніж загально усвідомлюється».

Згідно з дослідженням біографа Вільяма Баклі Сема Таненгауза, навіть такі стовпи консерватизму, як засновник National Review, перебували в неоднозначному контакті з радикалами.

Трамп: від майстра змов до їхньої жертви

На цьому тлі прихід Трампа до влади став поворотним моментом. Починаючи з руху «біртерів» (які ставили під сумнів місце народження Барака Обами), Трамп послідовно легітимізував змовницьке мислення: «глибинна держава», Сорос, QAnon, «Піццагейт», фальсифікації на виборах 2020-го. Він навіть приймав у своєму клубі Мар-а-Лаго прихильника теорії змови про підпільну мережу педофілів у піцерії.

На відміну від колишніх республіканських президентів, як-от Двайт Ейзенхауер, які намагалися дистанціюватися від радикалів, Трамп навпаки їх підтримував. Його дії під час пандемії COVID-19 лише посилили цю тенденцію: від заперечення статистики до просування псевдонаукових теорій.

На думку Зеліцера, параноїдальний стиль знову став головним способом організації політичного мислення в США. Ба більше, сам Трамп — попри свою майстерність у маніпулюванні змовницькими наративами — тепер ризикує стати жертвою цього ж стилю. Адже параноїдальна логіка не терпить сумнівів: якщо ти не з системою, значить, ти — її частина.

Тож, намагаючись придушити скандал із «файлами Епштейна», Трамп сам потрапив у лещата стилю, який раніше служив йому зброєю. І як наслідок — змушений вдаватися до ще агресивніших змовницьких риторик, зокрема звинувачення Обами в «державній зраді» у 2016 році.

Чому це важливо знати

Для України, яка бореться з російською гібридною війною і дезінформацією, досвід США з поширенням параноїдального мислення в політиці є критично важливим. Американський приклад показує, як змовницькі наративи можуть не лише дестабілізувати державу, але й підірвати її здатність до консолідованої відповіді на зовнішні виклики. Якщо провідна демократія світу дозволяє параноїдальному стилю проникнути в саму серцевину влади, це відкриває двері для маніпуляцій, які можуть бути використані й проти України. Пильність до таких практик, критичне мислення і підтримка незалежних інституцій — це не лише внутрішня справа США, а й питання глобальної безпеки.