11 квітня 2025 року у Лондоні було винесено вирок Дмитру Овсяннікову, колишньому “губернатору” окупованого Севастополя і заступнику міністра промисловості та торгівлі Росії. За рішенням суду Саутворка він проведе 40 місяців у в’язниці за порушення санкційного законодавства та відмивання грошей, пише BBC.

Це перший прецедент у Великій Британії, коли особу засуджено за обхід санкцій, запроваджених після незаконної анексії Криму у 2014 році.

Суть справи: схеми через сім’ю та банківські рахунки

Прокурори довели, що:

• Овсянніков відкрив рахунок у британському банку, куди отримував десятки тисяч фунтів стерлінгів від дружини та брата.
• У період з лютого 2023 до січня 2024 року він виконав щонайменше 6 епізодів обходу санкцій.
• Додатково він фігурує у двох епізодах відмивання грошей.
• Брат, Олексій Овсянніков, оплатив навчання дітей у Британії та намагався надати йому автомобіль Mercedes-Benz вартістю £54,500.

Попри це, брат отримав лише 15 місяців умовно, а дружина — була виправдана, хоча й перерахувала понад £76,000 чоловікові.

Політичний контекст: Путін, ЄС і британська санкційна незалежність

Овсянніков обіймав посаду “губернатора” окупованого Севастополя у 2017–2019 роках. Саме за це його включили до санкційного списку ЄС (2017). Хоча в 2022 році Європейський суд ці санкції анулював, у Великій Британії вони залишились чинними відповідно до “Russian Regulations 2019”, ухвалених після Brexit.

«Він знав, що перебуває під санкціями з 2017 року — але свідомо це проігнорував», — заявив прокурор Юліус Капон з Королівської прокуратури.

Подвійне громадянство, подвійна відповідальність

Хоча всі троє — російські громадяни, брати Овсяннікови мають також британські паспорти завдяки батькові, народженому в Англії. Сам Дмитро переїхав до Великої Британії в лютому 2023 року, після того як був звільнений із російського уряду і виключений з партії “Єдина Росія” (2020).

Чому це важливо знати

Цей вирок став першим успішним застосуванням британського санкційного права у кримінальній площині проти високопоставленого російського діяча. Він демонструє:

• Готовність Лондона реально карати порушення режиму санкцій, а не лише обмежуватись деклараціями.
• Правову автономію Великої Британії після Brexit — навіть якщо ЄС знімає санкції, Британія зберігає свої.
• Важливість контролю фінансових потоків навіть у «побутових» транзакціях — родина стала інструментом обходу міжнародного права.

На тлі війни в Україні цей кейс наочно показує, що санкції — це не символічні жести, а механізми, які працюють.