У першому томі, що вийшов нещодавно у видавництві De Gruyter, зібрано 75 біографічних нарисів про діячів, які формували різні течії націонал-соціалістичного мислення — не лише в Німеччині, але й у Норвегії, Хорватії, Румунії. Серед них — класичні фігури на зразок Альфреда Розенберга, Готфріда Федера, Дітріха Еккарта, а також менш очікувані постаті: пропагандистка Лені Ріфеншталь, авіаконструктори Хейнкель і Мессершмітт, або ж лікарка ГЕРДА ВЕЙАНД, яка працювала у концтаборі Равенсбрюк.

Редактор видання, історик Жюльєн Райтценштайн, уже у вступі чітко відмежовується від традиційної тези про єдність нацистської ідеології:

«Не існувало єдиної націонал-соціалістичної ідеології. Партія не створила жодної оригінальної світоглядної системи — всі її ідеї вже існували до 1919 року в тій чи іншій формі.»

Центральною для NSDAP залишалася програма з 25 пунктів (1920), яку 1925 року було поновлено як «незмінну». Але навіть у ній, як визнавав доктор Ульріх фон Гассельбах у дисертації 1931 року, був «внутрішній розлад» і багато нечіткості. Тим паче, Mein Kampf Гітлера — із майже 220 тисячами слів — також не становив системної теорії, а радше відображав особисті афекти й пропагандистські суперечності.

Соціалісти без марксизму?

Одна з найгарячіших тем у сучасній Німеччині — наскільки «лівим» був нацизм. Автор нагадує: попри риторику «соціалізму», Гітлер не був комуністом. Ідея «національного соціалізму» суттєво відрізнялася від марксистського підходу — замість класової боротьби вона підкреслювала «єдність нації», сформовану в окопах Першої світової.

Британський історик Тобі Такер, аналізуючи постать Йозефа Геббельса, визнає антикапіталістичні нотки, але заперечує його «соціалізм» у марксистському сенсі. Проте Келлергофф підкреслює:

«Це правильне твердження — але лише за умови, якщо приймати сучасне визначення соціалізму як повністю марксистського. А це історично неточно.»

Іншими словами, нацизм був соціалістичним у «військово-етнічному» сенсі, де головною була не економічна рівність, а «спільність крові та долі».

Інституційне наповнення — попереду

У наступних томах збірки буде приділено увагу інституційним формам ідеології, зокрема аналізу Грегора Штрассера — ідеолога «лівого» крила NSDAP. Різні автори, як-от Річард Овері (про Германа Герінга) чи Гайке Гьортемакер (про Єву Браун), вже в першому томі демонструють, наскільки суперечливим і багатоаспектним був «ідеологічний коктейль» нацизму.

Зрештою, підсумовує Келлергофф, у науці не існує однієї правди, лише дедалі точніші пояснення. Дискусії — це не ознака слабкості досліджень, а навпаки — спосіб точніше відтворити складність ідеологічних процесів, які у ХХ столітті зруйнували мільйони людських життів.

Чому це важливо знати

Дослідження ідеологічного спектра нацизму — важливий крок для розуміння, як тоталітарні рухи можуть використовувати суперечливі, навіть «соціалістичні» ідеї для побудови авторитарної влади. Це особливо актуально в сучасному контексті, коли праворадикальні сили намагаються змінити історичні наративи, заперечуючи очевидне. Розуміння багатоголосності нацистської ідеології допомагає ідентифікувати подібні маніпуляції сьогодні.