Яйце, відоме під назвою «Львівська писанка», було знайдене у 2013 році під час ремонтних робіт у старій частині міста. Робітники натрапили на залишки колодязя, який після великої пожежі у Львові 1527 року був перетворений на вигрібну яму. Саме в ньому, під шаром деревного вугілля та серед уламків кераміки, шкіри, дерева й металу, археологи натрапили на майже неушкоджену писанку. Втрати поверхні становили лише 2 квадратних сантиметри — надзвичайно мало для такого тендітного артефакту.

«Це найстаріше відоме оздоблене великоднє яйце у світі», — зазначають археологи.

Особливість знахідки полягає не лише у віці, а й у техніці її виготовлення. Писанка створена восково-резистивним методом: на шкаралупу наноситься візерунок воском, потім яйце фарбують, а віск знімають, відкриваючи світлі лінії на темному тлі. Для львівської писанки було використано качине яйце, що також робить її унікальною — зазвичай такі прикраси створюють на курячих яйцях.

Дослідники наголошують, що традиція декорування яєць в Україні має тисячолітню історію. Так, в країні знайдено керамічні писанки XII століття, а деякі вчені виводять її корені ще з неолітичної культури Кукутень-Трипілля, де яйце символізувало родючість і відродження природи. У християнстві цей символ набув нового значення — порожня шкаралупа яйця стала образом гробу Христового.

У сучасній Україні писанка — це не просто декоративний елемент, а важливий елемент нематеріальної культурної спадщини. У 2024 році ЮНЕСКО включило українське мистецтво розпису писанок до списку нематеріальної спадщини людства.

Сьогодні Львівська писанка зберігається в Музеї писанки в Коломиї, що є центром збереження цієї глибокої культурної традиції.

Чому це важливо знати

Знахідка у Львові не лише зміщує межі нашого уявлення про історію великодньої символіки, а й підкреслює глибокі корені української культурної ідентичності. У час війни та боротьби за свою незалежність подібні відкриття набувають особливого значення: вони демонструють тисячолітню спадкоємність традицій, яка пережила імперії, катастрофи і колоніальні наративи. Водночас визнання ЮНЕСКО підтверджує, що українська культура — це частина світової спадщини, яку необхідно берегти і примножувати.