У своєму першому бойовому випробуванні проти західної зброї китайські системи показали високу ефективність, що викликало інтерес у військових колах і тривогу в деяких столицях. Про це пише France24.

Китайські винищувачі проти французьких Rafale

Операція «Сіндур», розпочата Індією 7 травня у відповідь на теракт 22 квітня в індійській частині Кашміру, стала справжнім випробуванням для китайського озброєння в реальних бойових умовах. Уперше в історії китайські винищувачі зіткнулися з провідними західними аналогами в повітряному бою.

Міністр закордонних справ Пакистану Ісхак Дар заявив у парламенті, що пакистанські винищувачі J-10C збили три індійські літаки Rafale французького виробництва. Для багатоцільового винищувача Chengdu J-10 «Могутній дракон» це став перший повноцінний бойовий дебют.

Новина про успіх китайської техніки настільки вразила Пекін, що делегація китайського посольства на чолі з послом прибула до МЗС Пакистану вже о 4-й ранку 7 травня — у перші години конфлікту. «Як дружня держава, вони висловили велику радість», — зазначив Дар, коментуючи реакцію китайської сторони.

Індійська влада утрималась від коментарів щодо втрати літаків. Однак аналіз, проведений експертами Washington Post на основі підтверджених фотографій з місця падіння, засвідчив, що уламки «відповідають щонайменше двом винищувачам французького виробництва, якими користуються індійські ВПС — Rafale та Mirage 2000».

Китай перемагає на рівні сприйняття

«Це велика перемога Китаю в сенсі сприйняття», — підкреслила Карлотта Рінаудо, експертка з Міжнародної дослідницької групи з безпеки у Вероні (ITSS Verona). За її оцінкою, успіх китайських J-10 радикально змінює глобальне уявлення про китайське озброєння.

«Для країни, яка теоретично не вела жодної війни з конфлікту з В’єтнамом 1979 року, для країни, зброя якої не має такого глобального визнання, як, скажімо, французька чи американська — це величезна перемога з точки зору сприйняття», — зазначила Рінаудо.

Результати повітряних боїв змусили переглянути усталені переконання. «Ми завжди вважали, що китайська зброя подібна до інших китайських товарів — дешева, але низькоякісна. Проте це вже не так», — наголосила експертка. Тепер стає очевидним, що китайські системи озброєння можуть не лише конкурувати із західними аналогами, але й перевершувати їх у певних аспектах.

Юн Сан, директорка програми з питань Китаю у вашингтонському Stimson Center, виокремила два головні уроки цього конфлікту: «По-перше, індійські системи озброєння виявилися не настільки ефективними, як багато хто очікував. По-друге, індійські стратегічні наміри можуть бути амбітнішими, ніж прогнозувалося раніше».

Вразливі місця: HQ-9 не витримала, а S-400 — так

Попри вражаючі результати винищувачів J-10, конфлікт виявив суттєві слабкості інших складових китайського оборонного арсеналу Пакистану. Найпомітнішою стала неефективність зенітно-ракетного комплексу HQ-9 — китайського аналога російської системи С-300.

Під час конфлікту HQ-9 не зміг виявити та перехопити французькі крилаті ракети SCALP, які Індія успішно використовувала для далеких високоточних ударів. Ці ракети змогли подолати пакистанську систему протиповітряної оборони та вразити визначені цілі в глибині території.

«У цьому протистоянні обидві сторони виявили як свої сильні, так і слабкі сторони, — зазначає експертка Карлотта Рінаудо. — Безперечно, система ППО стала вразливим місцем Пакистану».

Натомість російська система протиповітряної оборони С-400 «Тріумф», яку Індія придбала попри загрозу американських санкцій, продемонструвала високу ефективність. За оцінками військових аналітиків, С-400 успішно виявляла та перехоплювала пакистанські повітряні цілі на дальніх підступах, забезпечуючи надійне прикриття повітряного простору Індії.

Цей контраст між ефективністю різних систем протиповітряної оборони наголошує на нерівномірності технологічного розвитку китайського військово-промислового комплексу, де окремі успіхи поєднуються із суттєвими недоліками.

Перша дронова війна між ядерними державами

Травневе протистояння між Індією та Пакистаном відзначилося ще одним історичним прецедентом — першим повномасштабним застосуванням ударних безпілотників у конфлікті між двома ядерними державами.

Індійські військові вперше масово розгорнули ізраїльські дрони-камікадзе Harop, які показали вражаючу ефективність проти пакистанських радарних систем. Ці безпілотники, здатні самостійно знаходити та атакувати випромінюючі радіоелектронні цілі, методично виводили з ладу ключові елементи пакистанської системи раннього виявлення.

Результат цієї тактики виявився руйнівним для оборони Пакистану. «”Це як удар, що осліплює систему, — пояснює експертка Карлотта Рінаудо. — Коли радар виведено з ладу, він не фіксує ні ракети, ні літаки, що проникають у повітряний простір Пакистану. Це нанесло серйозного удару по репутації пакистанських військових».

Нейтралізація радарів створила «сліпі зони» в системі протиповітряної оборони Пакистану, які індійські військові використали для наступних ударів. Літаки та ракети змогли проникнути через ділянки, де системи виявлення були виведені з ладу, та вразити об’єкти, що раніше вважалися добре захищеними.

Ця тактика «електронного засліплення» вказує на зростаючу роль безпілотних систем у сучасних конфліктах та демонструє вразливість традиційних систем ППО до нових асиметричних загроз. Для військових стратегів усього світу цей досвід стає важливим уроком щодо необхідності комплексного захисту радіолокаційних систем у майбутніх конфліктах.

Геополітичні наслідки: дипломатія Китаю не витримала випробування

Незважаючи на надання Пакистану передового озброєння, Китай виявився неспроможним відіграти роль дипломатичного миротворця під час ескалації конфлікту. Критичний момент настав, коли Індія завдала удару по авіабазі Нур-Хан у Равалпінді — стратегічному військовому об’єкту, розташованому неподалік штаб-квартири Управління стратегічного планування Пакистану, що відповідає за ядерний арсенал країни.

Цей удар по об’єкту, який розташований лише за кілька кілометрів від центру управління ядерними силами, викликав побоювання щодо можливого переростання конфлікту в ядерне протистояння. Проте Пекін, попри свої економічні та військові зв’язки з регіоном, не зміг вплинути на деескалацію.

«Я не думаю, що китайці взагалі могли виступити посередниками, оскільки індійці не прийняли б китайського посередництва, — пояснила Юн Сан, директорка програми з питань Китаю у вашингтонському Stimson Center. — Це демонстрація посередницької сили, яку мають США щодо обох сторін, тоді як у випадку з Китаєм його не сприймають як нейтральну сторону — Пекін майже повністю став на бік Пакистану».

Парадоксально, але зрештою саме США, навіть під керівництвом Дональда Трампа, змогли використати свій дипломатичний вплив, щоб повернути обидві сторони за стіл переговорів і запобігти подальшій ескалації. Ця ситуація яскраво продемонструвала, що військово-технічна підтримка не завжди трансформується в дипломатичний вплив — урок, який, імовірно, змусить Пекін переосмислити свою регіональну стратегію.

Пильний погляд Тайваню

Тайвань із підвищеною увагою стежить за результатами індо-пакистанського конфлікту, особливо за бойовими характеристиками китайських винищувачів J-10, які регулярно здійснюють патрулювання Тайванської протоки як елемент тиску Пекіну.

Однак Юн Сан, директорка програми з питань Китаю в Stimson Center, застерігає від прямих аналогій між двома потенційними театрами воєнних дій. «Аналізувати ситуацію для Тайваню — це як порівнювати яблука з апельсинами, — зазначає експертка. — Між Індією та Пакистаном відбувалися переважно повітряні бої із залученням військово-повітряних сил. Але для Тайваню військовий сценарій базується насамперед на діях військово-морських сил: американських ВМС, морській піхоті та сухопутних військах для проведення амфібійних операцій».

За її оцінкою, у потенційному конфлікті навколо Тайваню повітряні сили, безумовно, відіграватимуть свою роль, але вони не будуть головним фактором, як це було в протистоянні над Кашміром. Морський компонент, протикорабельні системи, берегова оборона та можливості десантних операцій виходять на перший план.

Тайванські військові аналітики вивчають досвід індійсько-пакистанського конфлікту передусім через призму протидії китайським літакам у разі повітряної блокади, проте основні елементи стратегії оборони острова спираються на протидію масштабній морській операції. Тому, хоч успіхи J-10 і викликають занепокоєння, вони не змінюють фундаментально оборонну стратегію Тайпея.

Чому це важливо знати

Травневе збройне протистояння між Індією та Пакистаном 2025 року стало довгоочікуваним «бойовим хрещенням» новітніх зразків китайського озброєння. Вперше за багато десятиліть китайські системи зіткнулися в реальному бою з провідними західними аналогами — і результати виявилися неоднозначними.

Безперечний успіх винищувачів J-10C у повітряних боях проти індійських Rafale суттєво підвищив статус китайської авіаційної промисловості. Для багатьох країн Глобального Півдня, які шукають альтернативу західному або російському озброєнню, цей конфлікт став переконливою демонстрацією можливостей китайської техніки. Особливо привабливим залишається поєднання конкурентоспроможних характеристик із суттєво нижчою ціною порівняно із західними аналогами.

Водночас конфлікт виявив критичні слабкості — зокрема, вразливість китайських систем протиповітряної оборони HQ-9 проти сучасних крилатих ракет та засобів радіоелектронної боротьби. Це ставить під сумнів ефективність інтегрованих систем ППО китайського виробництва в умовах високотехнологічного конфлікту.

Не менш важливим уроком стала обмеженість впливу Китаю як миротворця навіть у регіоні, де його військові технології активно використовуються. Попри значні інвестиції в Пакистан, Пекін не зміг стримати ескалацію — що демонструє розрив між зростаючою військовою потужністю та обмеженим дипломатичним впливом.

Для України ці висновки мають особливе значення в контексті оцінки загроз, пов’язаних із потенційним надходженням китайських систем озброєння до Росії. Вразливості китайських систем ППО та радіоелектронної боротьби можуть підказати нові напрямки розвитку асиметричних стратегій.

У ширшому геополітичному контексті «бойовий тест» китайської зброї змінює оцінку військового балансу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, особливо в потенційних точках напруги, як-от Тайванська протока та Південно-Китайське море, де протистояння з американськими системами озброєння стає все більш імовірним.