Поки Вашингтон втягується в чергову близькосхідну кризу, Пекін спокійно нарощує вплив там, де це має для нього справжнє значення. За даними Foreign Policy, китайське керівництво не поспішає глибоко втручатися в іранський конфлікт, натомість використовує ситуацію для посилення домінування в Азії.

Реакція Китаю: засудження без втручання

Китай очікувано засудив американські авіаудари по Ірану, як і тиждень тому — дії Ізраїлю. Пекін висловив підтримку «справжньому припиненню вогню» між сторонами, але його реальна допомога Тегерану залишається малоймовірною.

Попри регулярні дипломатичні та військові контакти, Іран для Китаю — партнер другого плану. Справжні пріоритети лежать ближче до дому: Камбоджа, М’янма та інші сусіди в Південно-Східній Азії, де Пекін змагається з Вашингтоном за регіональну першість.

Нафтова дипломатія Ормузької протоки

Конфлікт породив несподівані дипломатичні ініціативи. Держсекретар США Марко Рубіо публічно попросив Пекін вплинути на Тегеран, щоб той не блокував Ормузьку протоку. Для Китаю це питання життєво важливе: через протоку проходить близько 50% китайського нафтового імпорту, включно з іранською нафтою.

Президент США Дональд Трамп, оголосивши про перемир’я в понеділок, заявив, що для нього «велика честь» сприяти продовженню поставок іранської нафти до Китаю. Він також висловив надію, що Пекін купуватиме «багато» американської нафти.

Стратегія «купленого десятиліття»

Для Пекіну це не перший досвід використання близькосхідних конфліктів на свою користь. Класичний приклад — вторгнення США в Ірак 2003 року. До 11 вересня 2001 року адміністрація Буша-молодшого була зосереджена на китайському виклику, особливо після інциденту з американським літаком-розвідником у Хайнані (у квітні 2001 року американський розвідувальний літак EP-3 зіткнувся з китайським винищувачем і здійснив вимушену посадку на китайському острові, що спричинило серйозну дипломатичну кризу).

Як розповідали Foreign Policy китайські стратеги в 2010-х роках, війна з терором «купила Китаю десятиліття» — час, коли Вашингтон витрачав увагу та ресурси на Близький Схід і Афганістан замість Азії. Це також створило структурний дисбаланс: американські інституції накопичили потужну експертизу з Близького Сходу, але залишилися слабкими щодо Китаю.

Тайвань як головний фронт протистояння

Поки Вашингтон зосереджений на Ірані, Китай активізує тиск на головному для себе напрямку — тайванському. МЗС КНР різко відреагувало на заяву президента Тайваню Лай Цінде, який у неділю під час виступу перед виборцями сказав, що «Тайвань, звісно, є країною».

У Пекіні назвали його промови «брехливими, ворожими та провокаційними». Очікується нова демонстрація сили — Китай уже наростив військову присутність у повітряному та морському просторі острова з початку року.

Економічні маневри: від облігацій до фальшивих продажів

У внутрішній політиці Китай також шукає креативні рішення для подолання економічних викликів. Пекін став першим містом, яке використало спеціальні облігації не лише для інфраструктурних проєктів, а й для загального фінансування бюджету. Це пов’язано з обвалом ринку нерухомості, який позбавив місцеву владу традиційних доходів від продажу землі.

Водночас, за даними Reuters, у Китаї з’явилася дивна практика експорту нових автомобілів під виглядом «вживаних». Це спрощує отримання експортних ліцензій і дозволяє подвоїти статистику ВВП — продаж враховується двічі. Схема відображає кризу перевиробництва в секторі електромобілів, де компанії ведуть запеклу цінову війну, часто продаючи собі у збиток.

Чому це важливо для України

Стратегічний поворот США до Азії створює для України подвійний виклик. Відволікання американських ресурсів на Іран чи Ізраїль може послабити підтримку Києва в критичний момент війни з Росією. Водночас посилення Китаю як глобального гравця означає фундаментальний зсув геополітичної рівноваги.

Якщо Вашингтон застрягне в близькосхідних конфліктах, Пекін матиме вільні руки для зміни правил гри в Індо-Тихоокеанському регіоні — від Тайваню до союзницьких зв’язків з Японією, Південною Кореєю та Австралією. Це неминуче вплине на глобальну коаліцію підтримки України та здатність Заходу протистояти авторитарним режимам.