Поки увага світу прикута до загрози вторгнення Китаю на Тайвань, у Пекіні розглядають куди амбітніший і вигідніший сценарій — наступ на Сибір, пише The Hill.

Після витоку російських розвідданих та на тлі внутрішніх обговорень у КНР дедалі чіткіше проявляється стратегічний розворот на північ. Цей сценарій може докорінно змінити баланс сил у світі вже до 2027 року.

Причини — ресурсний голод Китаю, занепад Росії та висока вартість війни за Тайвань. У порівнянні з нею Сибір — легша, менш ризикована й стратегічно вигідніша здобич.

Тайвань: престиж за ціною катастрофи

Захоплення Тайваню — питання національної гордості для Пекіна й особисто Сі Цзіньпіна. Але повномасштабна операція через 160-кілометрову протоку проти добре озброєної й підтриманої союзниками країни — це логістичний та економічний жах.

Комплексне моделювання війни 2023 року, проведене Центром стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), показало: китайське вторгнення, ймовірно, зазнає поразки за величезну ціну для всіх сторін. За прогнозами, у триденному конфлікті Китай зазнає руйнівних втрат: понад 10 000 військових убитими, 155 бойових літаків і 138 великих кораблів.

Економічні наслідки були б катастрофічними. Аналіз Bloomberg Economics 2024 року оцінив світові втрати від війни за Тайвань приблизно в $10 трильйонів — це 10% глобального ВВП. Домінування Тайваню у виробництві напівпровідників означає, що будь-які збої паралізують світові ланцюги постачання, включно з власним технологічним сектором Китаю.

Сибір: скарбниця без охорони

На відміну від Тайваню, Сибір пропонує спокусливий приз із меншими безпосередніми ризиками. Її величезні запаси нафти, газу, золота, діамантів, рідкісноземельних металів і прісної води критично важливі для ресурсоголодної економіки Китаю.

Водна криза Піднебесної

Північні провінції Китаю потерпають від катастрофічної нестачі води. Парадокс: Північнокитайська рівнина, яка годує та забезпечує роботою 20% населення країни, має доступ лише до 5% китайських водних ресурсів.

Тим часом за кордоном, у сибірському Байкалі, зберігається 20% усієї незамороженої прісної води планети. Для Пекіна це не просто статистика — це можливість кардинально змінити долю своїх північних регіонів. Вода з Байкалу могла б перетворити засушливі землі на квітучі провінції.

Ресурси для зростання

У китайських елітах дедалі гучніше звучить думка: Росія вже не та наддержава, що колись. Вона більше не здатна ні ефективно розпоряджатися, ні надійно захищати сибірські скарби.

А ці скарби — саме те, чого потребує китайська економіка для стрибка вперед. Сибірські ресурси можуть:

• забезпечити амбітні цілі зростання ВВП
• вгамувати енергетичний голод (Китай імпортує нафти більше за будь-яку країну світу)
• дати доступ до рідкісноземельних металів — ключа до панування в зелених технологіях та військовій сфері майбутнього

Цифри говорять самі за себе: у 2023 році Китай наростив видобуток рідкісноземельних елементів до 240 000 тонн. Але навіть це не покриває апетити Піднебесної — попит стабільно випереджає власні можливості.

Військовий дисбаланс: коли Давид став Голіафом

Чим слабшає хватка Росії, тим привабливішим стає Сибір для Китаю. Документ, що потрапив у витік з ФСБ Росії, розкриває панічні страхи Кремля: китайці повільно, але невпинно проникають на Далекий Схід — демографічно та економічно.

Війна в Україні остаточно оголила східний фланг Росії. Москва перекинула найбоєздатніші частини з Сибіру на захід, залишивши 6 мільйонів квадратних миль території практично без захисту. 30 мільйонів росіян, які там живуть, опинилися в ролі заручників геополітичної гри, де їхня країна вже програє.

Розвідка та історичні претензії

За даними The New York Times, китайська розвідка різко активізувалася на російському Далекому Сході. Вербування вчених, полювання за військовими технологіями — це лише вершина айсберга.

Найцікавіше — в деталях. На офіційних китайських картах Владивосток дедалі частіше фігурує як «Хайшенвей» — його стара китайська назва. Це не помилка картографів. Це нагадування про «Нерівноправні договори» XIX століття, коли Російська імперія відібрала в ослабленої династії Цін величезні території.

Пекін грає в довгу гру: спочатку пробуджує історичну пам’ять, потім — історичні претензії.

Крихка оборона Сходу

Східний кордон Росії тріщить по швах. Інститут вивчення війни інформує: темпи втрат техніки та людей катастрофічні. Радянські запаси танків і БМП тануть як сніг навесні. До кінця 2025 року склади спорожніють остаточно.

Реальність на місцях ще гірша. Свідки розповідають про гарнізони-привиди: досвідчені військові — на фронті в Україні, залишилися строковики з іржавими автоматами та технікою часів Брежнєва.

А по той бік кордону — армія XXI століття. Китайські військові не просто численні, вони технологічно перевершують росіян на покоління. Гіперзвукові ракети проти радянських «Градів». Винищувачі п’ятого покоління проти МіГів із музею. Кібервійська, здатні паралізувати системи управління, проти паперових карт.

Росія відстала на покоління. І наздогнати вже не встигне.

2027: точка неповернення

Китай готується до війни — це не таємниця. Компартія вливає трильйони в армію з чіткою метою: бути готовими до великої війни до 2027 року. Але що, якщо Тайвань виявиться занадто міцним горішком?

Навряд чи Пекін просто розпустить свою супер-армію по казармах. Потужну військову машину, створену для завоювань, потрібно буде кудись спрямувати. І Сибір — ідеальна мішень для «тренування».

Сценарій уже написаний — Росією, зазначено в публікації.

«Обмежена спеціальна операція для захисту економічних інтересів та доступу до життєво важливих ресурсів».

Звучить знайомо? Кремль сам дав Китаю готовий шаблон і виправдання. Іронія долі: російська агресія в Україні буде інструкцією для китайської агресії проти самої Росії.

Чому це важливо знати

Для України це більше ніж геополітичний аналіз — це вікно можливостей. Той самий режим, що кидає сотні тисяч на загибель заради так званих «історичних земель», може незабаром сам стати історією. Уявіть обличчя кремлівських пропагандистів, коли доведеться пояснювати, як «велика Росія» програла Сибір, поки «збирала землі» в Україні.

Китайський сценарій оголює головну правду: Росія — колос на глиняних ногах. Вона фізично не може воювати на два фронти. Кожен танк, відправлений в Україну, — це мінус один танк з території на схід від Уралу. Кожен «вагнерівець» у Бахмуті — це порожнє місце в сибірському гарнізоні.

Для Заходу це має стати холодним душем. Підтримувати Україну — це не благодійність. Це інвестиція в те, щоб російська агресія захлинулася тут і зараз.