Відновлення символів сталінізму

Автор нагадує, що пам’ятники Сталіну й засновнику ЧК Феліксу Дзержинському нині знову встановлюють у Москві — навіть перед будівлею Служби зовнішньої розвідки. Попри жахливі злочини, чимало росіян демонструють байдужість або навіть симпатію до диктатора.

У травневому репортажі BBC молодий москвич заявив, що Сталін «несправедливо зненавиджений», а молода жінка сказала: «У кожному є і добре, і погане». Літня співрозмовниця підсумувала: «Сталін — це наша історія». На запитання про мільйони жертв вона відповіла словами, що відлунюють фінальну репліку з фільму Біллі Вайлдера «У джазі тільки дівчата»: «Ну, так буває. Ніхто не ідеальний».

Після відкриття архівів у 1990-х здавалося, що виправдовувати сталінізм у Росії буде неможливо. Проте нині відбувається зворотний процес — історія ХХ століття знову переписується.

Книга Зубока: радянський погляд на Холодну війну

Владислав Зубок, народжений у Москві 1958 року, здобув освіту в СРСР і після його розпаду продовжив наукову кар’єру на Заході. Нині він викладає міжнародну історію в Лондонській школі економіки.

Його нова праця The World of the Cold War (544 с., видавництво Pelican, травень 2025) подає події 1945–1991 років крізь призму радянських лідерів. Автор підкреслює роль Москви, Вашингтону та Пекіну, показуючи «танець імперій», у якому долі менших народів відходять на другий план.

Зубок пояснює сучасні кризи тим, що багато рішень Володимира Путіна чи Сі Цзіньпіна відтворюють логіку часів Холодної війни. Навіть у політиці США щодо України він бачить повторення старих парадигм стримування й уникнення прямої конфронтації з Росією.

«Що було б, якби…» і фабрика образи

Найбільш дискусійні сторінки книги — численні контрфактичні сценарії. Зубок припускає: якби США після 1991 року допомогли Росії так само, як Японії чи Західній Німеччині після Другої світової, історія могла б піти іншим шляхом. Він критикує «неоліберальні» реформи 1990-х, підтримку авторитарних кроків Бориса Єльцина та недостатні інвестиції Заходу.

Однак, як підкреслює автор статті Ярослав Куїш, у цих «альтернативних історіях» провина за провали російської демократії перекладається із Кремля на Захід. Це й створює те, що він називає «фабрикою образи» — механізмом формування російських претензій до світу.

Альтернатива Плохія: шанс, а не трагедія

Для порівняння згадується український та американський історик Сергій Плохій (Гарвард), також вихованець СРСР. Він розглядає розпад Союзу як можливість для народів здобути незалежність. У його інтерпретації український референдум 1991 року, де за незалежність проголосувала більшість громадян, включно з російськомовними, був не «катастрофою», а історичним шансом.

Таким чином, якщо у Зубока Холодна війна завершується жалем і ресентиментом, то у Плохія — відкриттям нових перспектив.

Імперська оптика і викривлення

Критики відзначають: у книзі Зубока життя малих націй, опір комунізму та демократичні рухи майже не представлені. Він згадує Андрія Сахарова десятки разів, але не згадує Вацлава Гавела. Це знову підкреслює «центризм» російської історіографії.

Для країн Балтії, України, Південної Кореї чи Тайваню така оптика виглядає неприйнятною, адже саме прагнення цих суспільств до свободи стало вирішальним чинником завершення Холодної війни.

Чому це важливо знати

Для України цей дискурс має прямий вплив. Росія виправдовує свою агресію проти українців саме через наративи «образи» й «зради Заходу». Відновлення пам’ятників Сталіну в Москві символізує повернення до ідеології, яка легітимізує тиранію та імперське мислення.

Книга Зубока показує, як небезпечно інтерпретувати минуле виключно з позицій «імперського центру». Адже саме це живить сучасну кремлівську пропаганду. Українській аудиторії важливо розуміти, що історія може бути інструментом маніпуляції — і що противагою є альтернативні голоси, які бачать у розпаді імперій не трагедію, а шанс на свободу.