Ізраїльсько-іранська «порогова війна» змінює ядерні правила гри

Як пише Phys.org, це принципово новий тип конфлікту, в якому ядерна держава силою стримує супротивника, що перебуває на межі здобуття ядерної зброї.

Авторка статті, експертка з ядерної безпеки Фара Н. Джан, зазначає: така модель конфлікту створює вкрай нестабільну ситуацію. Іран переконаний, що без ядерної зброї не зможе стримати Ізраїль. Але кожна спроба наблизитися до неї лише провокує нові атаки з боку Ізраїлю. Водночас Ізраїль стикається з фундаментальною проблемою: військовими засобами неможливо знищити знання та технологічну експертизу, яку Іран уже накопичив для створення ядерної зброї. Удари можуть лише затримати реалізацію програми, але не ліквідувати її назавжди. Цей парадокс створює замкнене коло — кожна спроба силового стримування лише посилює рішучість Ірану здобути ядерний статус, що своєю чергою провокує нові превентивні удари. Такий цикл неминуче веде до подальшої ескалації конфлікту.

За словами Джан, «жодна зі сторін не може відступити без катастрофічних наслідків»: Ізраїль боїться втратити військове домінування в регіоні, а Іран — ризикує бути поваленим внаслідок ізраїльських ударів. Це створює так звану «пастку зобов’язань» (commitment trap), у якій сторони змушені загострювати конфлікт, не маючи змоги відмовитися від дій.

Прецедент превентивного удару

У Тегерані заявили, що удари по ядерних об’єктах стали «оголошенням війни». 16 червня Іран оголосив про підготовку законопроєкту щодо виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року. Президент Ірану Масуд Пезешкіан пообіцяв, що зруйновані об’єкти «будуть відбудовані». Ізраїль натомість наголосив, що операція «Народ як лев» триватиме «стільки днів, скільки буде потрібно».

Ізраїль виправдовував свої дії твердженням, що Іран може швидко зібрати до 15 ядерних бомб. На відміну від класичного превентивного удару, як у Шестиденній війні 1967 року, йдеться про превентивну війну, яка передбачає атаки не через безпосередню загрозу, а задля усунення можливих ризиків у майбутньому. Такий підхід нагадує напад Японії на Перл-Гарбор 1941 року — і, як зазначає авторка, створює небезпечний прецедент.

Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі застерігав, що удари Ізраїлю можуть лише підштовхнути Іран до створення ядерної зброї. І ця логіка справджується вже зараз.

Початок регіонального конфлікту

Після початкових ізраїльських ударів Іран відповів масованими обстрілами ракетами й дронами — спочатку сотнями 13 червня, а потім хвилями меншою кількістю протягом наступних днів. Станом на ранок 15 червня обидві країни завдавали ударів по енергетичній інфраструктурі, військових базах і цивільних районах. За даними джерела, в Ірані загинули сотні людей, в Ізраїлі — щонайменше 24 особи.

До конфлікту долучилися хусити з Ємену, які обстріляли Тель-Авів балістичними ракетами. Натомість традиційні проксі Ірану — угруповання «Хезболла», «Хамас» і шиїтські формування в Іраку — серйозно ослаблені попередніми ізраїльськими операціями й поки що не беруть активної участі.

Унаслідок цього Іран втратив свою «вісь опору» — традиційну передову систему стримування. Без сильних проксі-сил, здатних загрожувати відплатою, Іран став значно вразливішим до ізраїльських ударів. У такій ситуації ядерна зброя сприймається як єдиний надійний засіб стримування майбутніх атак.

Пастка ескалації та прецедент КНДР

Ця ситуація ілюструє, що відбувається, коли агресію подають як превенцію. Ініціювавши нещодавню ескалацію, Ізраїль тепер стикається з її наслідками. Обіцянка прем’єр-міністра Нетаньягу, що нинішні удари — «ніщо порівняно з тим, що вони відчують у найближчі дні», показує, як швидко удари, подані як превентивні, переростають у тотальну війну.

Іран дедалі більше нагадує Північну Корею. Режим у Пхеньяні, попри десятиліття санкцій і військових погроз, здобув ядерну зброю й став фактично недоторканним для превентивних ударів. Як зазначає Джан, іранські лідери чудово розуміють цей урок. Питання лише в тому, чи встигнуть вони досягти такого ж захищеного статусу до вирішального превентивного удару.

У цьому контексті втрачає актуальність класична теорія взаємного ядерного стримування. Адже Іран не має підтвердженої ядерної зброї — отже, не може повністю стримати ізраїльські дії. А Ізраїль не може покладатися на стримування для запобігання іранській ядерній програмі, бо вона продовжує розвиватися.

Це створює динаміку «використай або втрать»: Ізраїль бачить дедалі вужче вікно можливостей для превентивних дій у міру наближення Ірану до створення зброї; Іран має стимули пришвидшити програму до нових ударів.

Роль США і колапс дипломатії

Реакція президента США Дональда Трампа яскраво демонструє цю динаміку. Спочатку він виступав проти військових дій, надаючи перевагу дипломатії замість «бомбардування Ірану». Але після початку ударів різко змінив позицію, попередивши, що «попереду ще більше. Набагато більше».

Його пост у Truth Social — «Два місяці тому я дав Ірану 60-денний ультиматум для укладення угоди. Вони мали це зробити!» — демонструє, як швидко руйнуються дипломатичні зусилля після початку порогових воєн.

Заплановані ядерні переговори між США та Іраном було скасовано, Тегеран назвав будь-який такий діалог «безглуздим». Це може означати, що вікно дипломатії — яке відкрилося лише на кілька місяців під час другої адміністрації Трампа після закриття під час першої — було навмисно зачинене.

Глобальні наслідки

Міжнародна реакція виявилася вкрай слабкою. Європейські лідери закликали до «максимальної стриманості», але жоден не засудив початкові ізраїльські атаки. Росія та Китай засудили напади, однак не вжили конкретних дій. Рада безпеки ООН видала лише заяви про «стурбованість» щодо «ескалації».

Така нормалізація створює катастрофічний прецедент. Модель порогової війни загрожує зруйнувати десятиліття ядерного управління, заснованого на стримуванні, а не на превенції. Успішні превентивні удари можуть спонукати до подібних дій в інших місцях, підриваючи дипломатичні зусилля з нерозповсюдження. І навпаки, швидка нуклеаризація Ірану може заохотити інші порогові держави, як-от Саудівську Аравію, швидко й таємно здобути ядерний потенціал.

Чому це важливо знати

Для України війна між Ізраїлем та Іраном має кілька безпосередніх наслідків:

Розмивання міжнародних норм: легітимізація атак на ядерні об’єкти створює небезпечний прецедент. Це може бути використано Росією для виправдання ударів по українській інфраструктурі.

Підрив ядерної архітектури: руйнується система стримування, заснована на міжнародному праві. Це відкриває шлях для нової хвилі ядерного озброєння — у тому числі з боку країн, що раніше утримувалися.

Ослаблення системи безпеки ООН: пасивна реакція на ескалацію сигналізує, що навіть ядерні ризики не здатні мобілізувати глобальну спільноту. Це послаблює легітимність ООН — організації, в якій Росія досі зберігає право вето.

Зміна уваги світових гравців: тривалий конфлікт на Близькому Сході може знизити пріоритет України на дипломатичному фронті.

Україна повинна враховувати ці зміни при формуванні безпекової стратегії, активізуючи дипломатію на тлі нової глобальної нестабільності.