Про це пише Foreign Policy, посилаючись на аналіз іранського політолога Араша Азізі, наукового співробітника Бостонського університету.

За словами Азізі, війна пришвидшує не революцію, а трансформацію — Іран перестане бути ідеологічною ісламською державою й стане авторитарною, прагматичною державою на кшталт сусідніх арабських режимів. Роль духовенства зменшиться, натомість влада зосередиться в руках генералів і технократів.

Крах ісламської утопії Хаменеї

Верховний лідер Алі Хаменеї мріяв про дві речі: перетворити Іран на суспільство, де люди добровільно живуть за ісламськими законами, та очолити світовий антиамериканський і антиізраїльський фронт. Обидві мрії провалилися.

Реальність виявилася протилежною. Сьогоднішній Іран — одне з найменш релігійних суспільств мусульманського світу. Попри формальну заборону, мільйони жінок ходять без хіджабу, а влада фактично припинила серйозно контролювати це правило. Тегеран нічим не нагадує взірцеве ісламське місто — радше навпаки.

На зовнішньому фронті колапс ще драматичніший. «Вісь спротиву» — мережа проіранських міліцій, що контролювала чотири арабські столиці — розвалилася під ударами Ізраїлю та після падіння режиму Асада в Сирії. Це знищило не лише ідеологічний проєкт Хаменеї, але й оборонну доктрину Ірану. Без буферу союзників Ізраїль зміг перенести війну безпосередньо на іранську територію.

Прийдешній перехід: від мулл до генералів

На тлі цих поразок еліти Ірану вже давно дистанціюються від Хаменеї, якому 86 років. Боротьба за наступництво вже почалася, і більшість фракцій належать до так званих прагматиків — колишніх союзників експрезидента Рафсанджані та його послідовника Хассана Рухані. Вони вірять у модернізацію через економічний розвиток, а не через релігійну чистоту.

Після обрання реформіста Масуда Пезешкіана президентом і відсторонення ультраконсерватора Саїда Джалілі, важелі влади опинилися в руках поміркованих сил. Навіть парламент і судова гілка очолюються нерадикальними фігурами, а Корпус вартових ісламської революції більше не підтримує догматиків.

Саудівський приклад і примирення

Прагматики орієнтуються на модель Саудівської Аравії — швидкі соціальні реформи й дипломатичні маневри. Від 2023 року триває активне зближення з Ер-Ріядом, а також — спроби нормалізації відносин з Єгиптом і Бахрейном.

Навіть на тлі війни з Ізраїлем прагматики готуються до «нового курсу»: дати Заходу й Ізраїлю гарантії, відмовитися від ідеї «вічної ворожнечі», обмежити ядерну програму й зберегти державу.

Сценарії можуть бути різними:
– Хасан Рухані повертається як неформальний лідер;
– владу перебирає військова хунта на чолі з Мохаммадом Багером Галібафом або Алі Шамхані;
– відбувається символічна «деволюція» влади — подібно до ролі Рафсанджані у війні 1980–1988 років.

Повернення до Ірану національного, а не ісламського

На зміну риториці «священної війни» приходить ностальгія за державниками, як-от принц Аббас Мірза, який свого часу уклав непопулярний мир з Росією, але зберіг суверенітет країни. Тепер багато іранців хочуть лідера, здатного втримати Іран, навіть ціною компромісів.

«Ми жнемо те, що посіяли», — заявила Фаєзе Хашемі, донька Рафсанджані, публічно звинувативши Хаменеї в руйнівній війні.

Чому це важливо знати

Для України трансформація Ірану — стратегічний сигнал. Слабкість радикальних режимів і прагнення до поміркованої автократії свідчать про зростання ролі економіки, прагматизму й дипломатії в регіоні. Якщо Іран справді відмовиться від антизахідної та антиізраїльської доктрини, це змінить баланс сил на Близькому Сході — потенційно послабивши коаліцію з РФ.