Внаслідок короткої, але надзвичайно руйнівної війни з Ізраїлем, під час якої Сполучені Штати безпосередньо втрутилися в конфлікт, Іран зазнав катастрофічних втрат: було знищено або серйозно пошкоджено ядерні об’єкти, виведено з ладу системи ППО та ракетні арсенали, загинули ключові військові командири та вчені-ядерники. На тлі цих подій Китай перетворюється на потенційного постачальника передових озброєнь для Тегерана.

Росія, попри роки військово-технічної співпраці, виявилася неспроможною задовольнити більшість іранських запитів на озброєння. Причини — війна в Україні, виробничі обмеження та пріоритети власної армії. Як пояснює російський аналітик Володимир Сажин:

«Масштаби військово-технічного співробітництва між двома країнами обмежені. Протягом останніх десятиліть для них характерні злети й падіння. Часто іранські вимоги до Росії були надто високими, а Москва або не могла, або не хотіла їх виконувати».

Китай, на відміну від Росії, залишився осторонь великих конфліктів, водночас підтримуючи економічні зв’язки як з Іраном, так і з його противниками. За словами професора Шанхайського інституту близькосхідних досліджень Хонґди Фана, нинішня ситуація створює сприятливе підґрунтя для поглиблення співпраці:

«Зміцнення можливостей протиповітряної оборони, безумовно, є нагальним пріоритетом для Ірану на даний момент», а «Китай справді досяг помітного прогресу в таких сферах, як розробка винищувачів, привертаючи глобальну увагу».

У травні Пакистан — близький союзник Китаю — продемонстрував ефективність китайських винищувачів J-10C під час короткочасного, але інтенсивного зіткнення з Індією, збивши кілька індійських літаків, включаючи французькі Rafale.

Однак співпраця між Пекіном і Тегераном має свої складнощі. Фан зазначає:

«Важливо відзначити, що на відміну від Ісламабада, деякі особи, які приймають рішення в Тегерані, часто бачать Іран одним із центрів світу. Менталітет великої держави не є рідкістю в сучасному Ірані, що певною мірою впливає на розвиток його зовнішніх відносин». Водночас він вважає: «Особисто я вважаю, що якщо Тегеран продемонструє достатню готовність і довіру до Китаю, Пекін не відмовиться від співпраці з Іраном у військових сферах, таких як озброєння».

Newsweek звернувся за коментарями до посольства Китаю в США та іранської місії в ООН. Китайська сторона офіційно заперечила повідомлення про передачу систем ППО Ірану, заявивши:

«Китай ніколи не експортує зброю країнам, які перебувають у стані війни, і підтримує суворий контроль над експортом товарів подвійного призначення».

У відповідь на запитання про можливу передачу Ірану винищувачів J-10C речник Міноборони Китаю зазначив:

«Китай завжди дотримувався обережного та відповідального підходу до військового експорту і готовий ділитися досягненнями розвитку свого обладнання з дружніми країнами».

Речник посольства КНР у США Лю Пенюй підкреслив прихильність Пекіна збалансованому підходу до Близького Сходу:

«Ситуація на Близькому Сході залишається складною та чутливою. Китай завжди був прихильником сприяння мирним переговорам і послаблення напруженості, і ця позиція завжди була чіткою. Китай ніколи не шукав будь-яких корисливих інтересів на Близькому Сході. Він не прагне сфер впливу і не бере участі в геополітичному суперництві».

Іран залишається важливим постачальником нафти для Китаю — близько півмільйона барелів на місяць, хоча це значно менше, ніж поставки з Росії чи Саудівської Аравії. Для Ірану ж, який перебуває під санкціями США, китайський ринок є життєво важливим джерелом валютних надходжень. Тегеран також бере участь в ініціативі «Один пояс — один шлях» і є членом таких міжнародних організацій, як БРІКС і Шанхайська організація співробітництва.

Проте жодна з цих структур не є військовим альянсом. На відміну від пакту Росії з КНДР, який передбачає взаємну оборону, угоди Ірану з Китаєм і Росією не містять зобов’язань щодо військової допомоги.

Показовою стала позиція Путіна під час останньої війни між Іраном та Ізраїлем: Кремль обмежився заявами засудження, залишаючись, за словами Сажина, «нейтральним».

Це, на думку експертів, може стати «останньою краплею» для Тегерана. Алі Ваез з Crisis Group пояснює:

«Глибоке розчарування Ірану реакцією Росії на війну минулого місяця, а також ознаки того, що “їхня зброя також виявилася не в змозі протистояти західним технологіям”, дедалі більше роблять Китай набагато привабливішим варіантом для Ірану».

Однак у Китаю є свої вимоги.

«Проблема Китаю з Іраном полягає в тому, що він занадто багато створює проблем», — зазначає Ваез. — «Китай має значні економічні інтереси в державах Перської затоки і не хоче, щоб Іран проводив політику, яка може призвести до ескалації напруженості в цьому регіоні».

«Якщо поведінка Ірану зміниться, зменшивши ризики для Китаю, — додає він, — тоді Пекін, імовірно, стане більш схильним до поглиблення своїх військових зв’язків з Тегераном».

Іранський аналітик Аліреза Тагавінія висловлює скептицизм щодо можливостей глибокої співпраці:

«Іран не повинен багато очікувати від цих країн, тому що вони також мають власні національні інтереси та відносини із Заходом та Ізраїлем».

«Наприклад, Китай має сотні мільярдів доларів торговельних відносин зі Сполученими Штатами щороку, а Росія також усвідомлює, що 30 відсотків населення Ізраїлю має російське походження, і, безумовно, в конфлікті між Іраном та Ізраїлем Путін не хотів би, щоб Ізраїль був знищений Іраном», — додає він.

Водночас Тагавінія визнає:

«У багатьох питаннях Іран звертається до Китаю та Росії не через власний вибір чи інтерес, а з необхідності, тому що не має іншого варіанту».

Додатковим ускладненням є зміна політичного курсу в самому Ірані. Якщо покійний президент Ебрагім Раїсі був прихильником зміцнення зв’язків зі Сходом, то його наступник-реформіст Масуд Пезешкіан продовжує наполягати на перезавантаженні відносин зі США та Європою, навіть попри нинішню напруженість.

«Я мушу сказати, що Іран має багато спільних інтересів з Росією та Китаєм, але в багатьох випадках прозахідні уряди Ірану не виявляли до них великого інтересу», — зазначає Тагавінія.

Підсумовуючи, він наголошує:

«Співпраця Ірану з Росією та Китаєм має тривати, але ми не повинні очікувати стовідсоткових стратегічних відносин з ними, тому що регіональні суперники Ірану також важливі для Росії та Китаю».

Чому це важливо знати

Глобальний військовий ринок і дипломатичні альянси трансформуються під впливом нових конфліктів. Переорієнтація Ірану з Росії на Китай у пошуках озброєнь демонструє зниження реальних можливостей Москви підтримувати навіть давніх партнерів. Це важливий сигнал для України: Росія дедалі більше залежить від власних обмежених ресурсів і втрачає здатність впливати на міжнародні процеси через постачання зброї.

Водночас посилення військово-технічної співпраці між Пекіном і Тегераном може загострити напруження в регіоні Перської затоки та змінити баланс сил на Близькому Сході. Україна має уважно відстежувати формування цих нових альянсів, адже зростання ролі Китаю в регіоні може опосередковано впливати на його позицію щодо російсько-української війни та глобальну геополітичну динаміку.