Народжений у 1808 році в Кентербері, Англія, Айзекс виріс у суспільстві, де антисемітизм існував у різних формах: від грубих стереотипів до витонченої дискримінації. Як зазначає Ровнер, прагнення вирватися із маргіналізованого стану штовхнуло його шукати долю на околицях Британської імперії.

На острові Святої Єлени, де він навчався в дядька, Айзекс познайомився із канадським капітаном Джеймсом Сондерсом Кінгом (James Saunders King), який запросив його до Південної Африки. Під час експедиції їхнє судно зазнало аварії біля Порт-Наталу (сучасний Дурбан), де Айзекса й інших моряків урятували зулуси.

Айзекс здобув прихильність легендарного вождя Шаки (Shaka Zulu), який оцінив його здібності й призначив вождем (із земельним наділом). Участь Айзекса у зулуських військових кампаніях, де він навіть зазнав поранення, забезпечила йому повагу серед місцевого населення. Для зулусів його єврейське походження не мало значення, що, за словами Ровнера, контрастувало з расизмом британського суспільства того часу.

Повернувшись до Англії, Айзекс написав багатотомні мемуари “Travels and Adventures in Eastern Africa”, де ідеалізував Шаку. Саме його опис сприяв формуванню романтизованого образу зулуського вождя в англомовній літературі, зокрема у творчості Генрі Райдера Хаггарда (H. Rider Haggard).

Друга частина життя Айзекса була суперечливішою. Працюючи агентом британського уряду в Західній Африці, він уклав принаймні дев’ять договорів із місцевими правителями щодо припинення работоргівлі. Однак, здобувши багатство, купив острів Матаконг біля узбережжя Гвінеї, модернізував порт, створив приватну армію й утримував рабів.

Ровнер наголошує, що Айзекс був винятком серед єврейських учасників работоргівлі: він займався цим після офіційної заборони рабства у Британській імперії 1833 року. Його діяльність відображала передусім жорстоку боротьбу за виживання на колоніальній периферії, а не особливості єврейської ідентичності.

В Африці Айзекс мав стосунки з жінками змішаного походження — Мері Енн Лайтборн (Mary Ann Lightbourn) і Ганною Гейс (Hannah Hayes). Саме вплив Гейс, як припускає Ровнер, міг підштовхнути його до активної участі у работоргівлі, подібно до сюжету «Макбета» Шекспіра.

Попри моральне падіння, Айзекс зберіг зв’язок із юдаїзмом до кінця життя. У 1872 році його поховали на старому єврейському цвинтарі в Кентербері поряд із матір’ю.

Чому це важливо знати:

Історія Натанаїла Айзекса розкриває складність вибору на колоніальних околицях імперії. Вона демонструє, як пошук можливостей і боротьба з дискримінацією могли призводити до моральної деградації. Біографія Айзекса також спростовує стереотипи про участь євреїв у колоніалізмі, акцентуючи на індивідуальних мотиваціях, контексті антисемітизму та викликах виживання на межі цивілізацій.