Нова ера близькосхідної політики

Драматичні події останніх років — від ескалації конфлікту між Іраном та Ізраїлем до геополітичного переосмислення американської стратегії — лише прискорили процес, який розпочався задовго до цього. Близький Схід поступово відходить від епохи революційних ідеологій і транснаціональних збройних рухів. На зміну приходить модель сильної суверенної держави, орієнтованої на економічний розвиток, стабільність і територіальну цілісність.

Трамп, технології та нове бачення регіону

Під час травневого візиту до регіону Дональд Трамп продемонстрував кардинальну зміну пріоритетів американської політики. Якщо раніше відносини США з Близьким Сходом визначалися питаннями нафти й безпеки, то тепер у центрі уваги — цифрова економіка, штучний інтелект та технологічна інфраструктура.

Символічними кроками стали нормалізація відносин з новою владою в Дамаску та зняття санкцій із Сирії. Але справжнім досягненням візиту став портфель технологічних угод, які засвідчили амбіції країн Перської затоки трансформувати не лише власні економіки, але й увесь регіон.

У своїй промові в Ер-Ріяді 13 травня Трамп провів чітку лінію між «економічним злетом країн Затоки» та «економічним колапсом Ірану». Цей контраст викликав бурхливі дискусії навіть усередині самого Ірану, де представники різних політичних сил почали говорити про необхідність нормалізації відносин зі США та можливість «саудівського шляху розвитку».

Кінець епохи ідеологічних рухів

Ще до трагічних подій 7 жовтня 2023 року, коли атака угруповання «Хамас» на Ізраїль спровокувала масштабну війну, регіон уже демонстрував ознаки глибокої трансформації. Іранська «Вісь опору» — найпотужніша коаліція недержавних збройних акторів — сьогодні фактично зруйнована. Замість підтримки ідеологічно споріднених збройних груп у сусідніх країнах, регіональні держави дедалі більше зосереджуються на міждержавних відносинах та внутрішньому розвитку.

Історичний контекст: від 1967-го до сьогодні

Ера домінування недержавних акторів розпочалася після поразки арабських армій у Шестиденній війні 1967 року. Організація визволення Палестини (ОВП) трансформувалася з єгипетського проєкту в транснаціональний партизанський рух. Каїрська угода 1969 року між Ясіром Арафатом і ліванським урядом створила прецедент — узаконила присутність збройних угруповань на території суверенної держави.

Цей приклад швидко наслідували інші: від «Братів-мусульман» до режиму Каддафі в Лівії, від баасистських режимів в Іраку та Сирії до іранських проксі після революції 1979 року. Результат виявився катастрофічним — багато арабських країн перетворилися на failed states, позбавлені реального суверенітету над власними територіями.

Арабська весна та її наслідки

Арабська весна, що почалася з демократичних сподівань, парадоксально прискорила фрагментацію регіону. Повалення авторитарних режимів відкрило простір для втручання регіональних держав — Ірану, Саудівської Аравії, Туреччини, ОАЕ. Вершиною цієї кризи став феномен угруповання «Ісламська держава», яке в 2015 році контролювало значні території Іраку та Сирії, символізуючи повний колапс державних інститутів.

Новий регіональний порядок

З 2011 року традиційні центри арабського світу — Каїр, Дамаск, Багдад, Бейрут — втратили свій вплив. Лідерство перейшло до монархій Перської затоки. Особливо показовою є трансформація Саудівської Аравії під керівництвом кронпринца Мухаммеда бін Салмана. Ер-Ріяд відмовився від десятиліть підтримки транснаціонального ісламізму на користь внутрішньої модернізації та регіональної стабільності.

Серія дипломатичних проривів змінила обличчя регіону:

• Саудівська Аравія нормалізувала відносини з Іраном, Туреччиною та Катаром
• ОАЕ та Туреччина припинили деструктивне суперництво
• Авраамські угоди відкрили шлях до нормалізації відносин між Ізраїлем та арабськими країнами
• Робітнича партія Курдистану (РПК) оголосила про складання зброї

Трансформація ключових країн

Сирія: Новий уряд Ахмеда аль-Шараа демонструє прагматичний підхід — замість експорту революції, фокус на відбудові країни. Символічно, що його перший офіційний візит був до Ер-Ріяда, а не до Мекки.

Палестина: Після катастрофічних наслідків атаки 7 жовтня підтримка «Хамасу» впала до історичного мінімуму. Палестинці прагнуть власної держави, а не руйнування сусідніх.

Ліван: Після важких втрат угруповання «Хезболла» у війні з Ізраїлем новий уряд поступово відновлює державний суверенітет.

Ірак: Багдад намагається збалансувати відносини між арабським світом та Іраном, обмежуючи вплив проіранських збройних формувань.

Іран: Навіть у цитаделі революційного ісламізму відбуваються зміни. 86-річний аятола Хаменеї, ослаблений поразками «Осі опору», змушений готувати транзит влади. Перемога реформіста Масуда Пезешкіана на президентських виборах засвідчила прагнення іранців до нормалізації відносин зі світом.

«Дух Дена Сяопіна» на Близькому Сході

Автори проводять влучну паралель з китайським лідером, який після візиту на південь Китаю в 1992 році сказав: «Мені байдуже, чорна кішка чи біла — головне, щоб ловила мишей». Цей прагматизм, відмова від ідеологічних догм на користь економічного розвитку, стає новою філософією близькосхідних лідерів.

Замість нескінченних ідеологічних конфліктів — фокус на ефективних державних інститутах, якісних публічних послугах, стабільних міждержавних відносинах та економічному процвітанні.

Виклики та перспективи

Звісно, проблеми залишаються. Ізраїльська окупація палестинських територій блокує повну регіональну інтеграцію. Громадянські війни тривають у Лівії, Судані та Ємені. Але траєкторія регіональної політики зрозуміла — від хаосу збройних угруповань до порядку суверенних держав.

Чому це важливо для України

Для України трансформація Близького Сходу відкриває нові геополітичні можливості:

1. Ослаблення іранського фактора: Занепад «Осі опору» та внутрішні проблеми Ірану послаблюють його здатність підтримувати Росію, зокрема постачаннями дронів та ракет.
2. Нові партнерства: Країни Перської Затоки, зацікавлені в технологічній модернізації, можуть стати важливими партнерами України в обороні, енергетиці та цифрових технологіях.
3. Глобальний тренд: «Кінець ідеологій» — це не лише близькосхідний феномен. Перемога прагматизму над революційним екстремізмом може мати позитивні наслідки для всього пострадянського простору.
4. Дипломатичні можливості: Україна, яка відстоює свою незалежність у протистоянні з імперською Росією, має унікальний шанс побудувати глибокі зв’язки з близькосхідними країнами. Український досвід боротьби за справжній суверенітет резонує з їхнім прагненням вирватися з пастки «проксі-воєн» та побудувати сильні національні держави. Це створює природну основу для партнерства між Києвом та новими регіональними лідерами — від Ер-Ріяду до Абу-Дабі.

Близький Схід довго був синонімом нестабільності та конфліктів. Сьогодні, коли зброя поступово замовкає, регіон має шанс написати нову главу своєї історії — історію розвитку, а не руйнування.