Лідери AfD критикують «Содом», але живуть у «Гоморрі» — Вайдель і Хрупалла подвоїли собі зарплати
Лідери німецької партії AfD Аліса Вайдель і Тіно Хрупалла збільшили собі надбавки вдвічі — до 12 000 євро, попри гасла про боротьбу з «корумпованою елітою».
Лідери парламентської фракції ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (AfD) Аліса Вайдель та Тіно Хрупалла подвоїли собі функціональні надбавки, довівши щомісячний дохід до 29 000 євро. Про це пише видання WELT, підкреслюючи разючий контраст між популістською риторикою партії та реальними апетитами її керівництва.
Швейцарське життя за німецький рахунок
Життя у Швейцарії дороге — дуже дороге. Можливо, саме тому лідерка фракції AfD у Бундестазі Аліса Вайдель, яка мешкає з партнеркою та дітьми в Швейцарії, посприяла подвоєнню зарплати для керівництва фракції, іронізує головний редактор WELT am Sonntag Жак Шустер.
29 000 євро щомісяця — новий стандарт «народної партії»
До цього часу Вайдель і Хрупалла, як усі депутати Бундестагу, отримували:
- базову зарплату 11 800 євро на місяць
- неоподатковану компенсацію близько 5300 євро на офісні витрати та співробітників
- функціональну надбавку 6000 євро як керівники фракції
Тепер фракція AfD ухвалила рішення збільшити цю надбавку до 12 000 євро. Загальний щомісячний дохід лідерів зріс приблизно до 29 000 євро.
«Якщо знайдеться хоч один виборець AfD, який за останні роки отримав таке стрімке підвищення зарплати, нехай дасть про себе знати!» — пише Шустер.
Для порівняння: голова фракції ХДС/ХСС Єнс Шпан отримує функціональну надбавку лише 1800 євро. СДПН не розголошує розмір доплат своїм лідерам, але експерти впевнені — вони значно менші за виплати в AfD.
Парадокс очевидний: партія, яка позиціонує себе як борець із «розбещеною політичною елітою» та захисник «простих німців», демонструє непомірні апетити своїх лідерів.
Шустер підсумовує гостро:
«Поки Вайдель і Хрупалла старанно малюють Федеративну Республіку та її партії як суцільний Содом, самі вони водночас влаштовуються якнайзручніше в Гоморрі».
Чому це важливо
Цей випадок розкриває типову для популістських рухів дворушність: публічна критика «системи» поєднується з приватним користуванням її привілеями. Для України, яка веде боротьбу за прозорість влади та протидію популізму, такі приклади є повчальними. Вони демонструють, як політики, що обіцяють «відновити справедливість», насправді використовують протестні настрої для власного збагачення.
