Від городища Кия до міста Ярослава: три етапи зростання фортеці

Перше укріплене городище на Старокиївській горі, де сьогодні стоїть Музей історії України, виникло після V століття. Воно займало лише 1,5–2 гектари — невеликий майданчик на вершині пагорба, захищений природним рельєфом.

Другий етап пов’язаний із князем Володимиром. У другій половині X століття укріплення суттєво розширили й обнесли новим земляним валом. На горі заклали Десятинну церкву, а поряд утворилася центральна торгова площа — Бабин Торжок. Назву пов’язують із двома мідними статуями, що Володимир привіз як трофей із захопленого Херсонеса.

Справжній злет міста стався за Ярослава Мудрого. Ключовим вважають 1037 рік: літописи фіксують, що правитель заклав «Місто Велике», де постали Софійський собор і Золоті ворота. Тоді ж насипали вали Ярослава — межу, у якій розвивався Старий Київ упродовж наступних століть.

Як московські воєводи 1654 року відродили стародавні укріплення

Після монгольської навали й литовського панування укріплення занепали, а центр правління перенесли на Замкову гору. Нове життя фортеці розпочалося у 1654 році, коли московські воєводи взялися за відновлення оборони на основі давніх валів. Цар отримав донесення, що «острог і всілякі фортеці будуються всіма людьми вдень і вночі».

Чотири частини об’єднали в єдину систему частоколу з вежами: Андріївська — на місці найдавніших городищ Кия і Володимира, Софійська — на місці міста Ярослава, Печерська та невелика Михайлівська. Офіційно фортеця простояла до початку XIX століття. У 1830-х роках частину валів, зокрема великий насип уздовж нинішньої вулиці Володимирської, знесли під час масштабного перепланування міста.

Золоті ворота: хто їх збудував і як вони вижили після Батия

Найяскравіший спогад про середньовічні укріплення — Золоті ворота, південний в’їзд до міста Ярослава. Їхню назву, за однією з версій, пов’язують із прагненням Києва наслідувати Константинополь, де також стояли парадні Золоті ворота. За іншою версією, ворота справді обшили золоченими листами за наказом Ярослава. Над конструкцією звели й надбрамну церкву Благовіщення.

Примітно, що ворота вистояли під час розорення Києва Батиєм і ще довго виконували свою функцію. Наприкінці XVI століття сілезький дипломат Еріх Лясота описував їх як руїни — і зазначав, що частина киян називала ці ворота залізними. Зрештою конструкцію засипали землею, аж поки у 1830-х роках ентузіаст Кіндрат Лохвицький не розкопав залишки на зібрані кошти. Відтоді їх почали зберігати як пам’ятку, а за останні 50 років провели масштабну реконструкцію.

Ярославів вал, Пейзажна алея і рів городища: де шукати сліди фортеці сьогодні

Вулиця Ярославів вал виникла у 1840–1850-х роках під назвою Підвальна — бо проходила вздовж давнього насипу, немов «під валом». Нині перепад висот між нею та прилеглою вулицею Івана Франка — один із небагатьох видимих слідів середньовічних укріплень у сучасному міському ландшафті.

Пейзажна алея майже буквально повторює контур так званого Пробитого валу, що закривав передмістя Кудрявець. Є версія, що свою назву він отримав після того, як його пробили війська Батия. Тут, над урочищами Гончарі та Кожум’яки, профіль давніх укріплень виглядає найвиразніше — рельєф зберіг те, що не встигли знищити люди.

Найдревніший вал на вершині пагорба — залишки оборони самого городища Кия — сягав близько 190 метрів у довжину, а рів перед ним — до 4 метрів у глибину. За переказами, саме цей вал зупинив печенігів під час їхнього першого набігу на Русь у 969 році. Легенда розповідає, як один юнак, що знав мову печенігів, непомітно вийшов із укріплень, перетнув ворожі лави й переплив Дніпро — і привів військовий загін, який зняв облогу. Місто було врятоване.

Чому це важливо знати

Київські вали й ворота — це не лише музейні об’єкти. Це рельєф, вулиці та двори, якими кияни ходять щодня, часто не здогадуючись, що ступають залишками тисячолітніх укріплень. Розуміти цей шар міста — значить читати Київ як живу книгу, де кожен перепад висот і кожна назва вулиці зберігають пам’ять про городища Кия, вали Ярослава і стіни, що колись захищали місто від степових кочівників і монгольських орд.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, у 2026 році на Замковій горі знайшли забутий 150-річний мур Флорівського монастиря — ще один фрагмент київської старовини, що вцілів завдяки складному рельєфу. А у 2026 році на Ярославовому Валу, 27 активісти зупинили незаконну реставрацію єдиної будівлі 1860-х років, що збереглася від первісної забудови цієї вулиці.