Як ми раніше писали, Поділ є одним із найстаріших районів Києва, де культурний шар містить артефакти шести століть. Ця садиба — один із прикладів, як архіви дозволяють відновити безперервну міську пам’ять навіть там, де зовнішніх матеріальних слідів вже немає.

Як три ділянки об’єднались у велике подвір’я?

Великий двір сформувався між 1714 і 1739 роками шляхом об’єднання трьох окремих міських ділянок. Першу з них Видубицький монастир придбав у 1714 році за 300 злотих. Її попередня історія простежується ще з 1657 року: тоді козак Афанасій Предромирський віддав нерухомість київському бургомістру Федору-Ждану Тадрині в рахунок неповернутого боргу. Тадрина — один із найбагатших киян тієї доби, майбутній міський віт — і його нащадки тримали цю ділянку аж до продажу монастирю.

Другу садибу монастир отримав у 1719 році як відшкодування несплаченого боргу в 10 талярів від сина перекладача Київської губернської канцелярії грека Олександра Астаматія. Третю ділянку придбали у 1739 році в бунчукового товариша Івана Якубовича.

Що описи 1746 року розповідають про забудову?

Архів зберіг детальний опис садиби, складений 1746 року. На той час тут стояли чотири дерев’яні житлові будівлі. Одна з них мала світлицю з піччю, оздобленою білими неглазурованими та зеленими глазурованими кахлями, кімнату і сіни; інша — піч для приготування їжі, сіни та комору.

Особливо цінною деталлю були олов’яні віконні рами з листовим склом — тогочасна розкіш, яка свідчила про певний добробут. Більшість дверей мали металеві завіси, засуви та клямки. Лише одні двері комори зберігали архаїчну конструкцію з дерев’яним кілком.

Серед господарських споруд — пекарня з піччю і коминем, льодовня з виходом ляди на вулицю для зимового завантаження льоду, льох із подвійними дверима і навісним замком, дві окремі комори та криниця. Садибу оточував паркан із воротами на замку та хвірткою.

Як ченці та орендарі ділили подвір’я?

Від 1748 року монастир майже сорок років здавав подвір’я в оренду купецьким родинам. Орендна плата зростала: від 35 карбованців на рік у 1748-му до 80 у 1775-му. Умови контракту зобов’язували орендарів утримувати двір у чистоті й регулярно вивозити гній — за порушення загрожував штраф, розірвання угоди або навіть арешт.

За тим же контрактом монастирські ченці зберігали право зупинятись у садибі під час приїздів до Києва для закупівлі харчових припасів. Лист монастирського шафаря 1767 року зберіг конкретний перелік покупок: бублики, булки, молоко, сир, сметана, яйця, кава, раки, вино — до святкування храмового свята Чуда Архистратига Михаїла.

Серед архівних документів зберігся також дозвіл орендарям на ремонт будівель під наглядом міського архітектора Івана Григоровича Барського. Зокрема, мав бути поновлений цегляний кухонний комин, аби той не спричинив пожежу.

Що сталося з садибою після секуляризації 1786 року?

Після урядової секуляризації церковних маєтностей 1786 року садиба Видубицького монастиря, як і подвір’я інших заміських монастирів на Подолі — Кирилівського, Межигірського, Пустинно-Микільського, Софійського, Печерського, — перейшла в приватну та муніципальну власність.

На плані Києва 1803 року колишній монастирський двір позначений у кварталі навпроти церкви Успіння Богородиці (Пирогощі) — великий двір із дерев’яними будівлями по периметру.

Чому це важливо знати?

Ця садиба — зразок того, як архівні документи можуть відновити майже 130-річну безперервну документальну історію конкретного київського кварталу: від козацького власника середини XVII століття до приватизаційної хвилі після секуляризації. Такі дослідження особливо важливі на тлі загрози, яку становить хаотична забудова для культурного шару Поділу.

Як ми раніше розповідали, в межах заповідника «Стародавній Київ» налічується понад 400 пам’яток, більшість з яких не мають жодного маркування чи туристичного маршруту.

Раніше ми писали

У січні 2026 року ми повідомляли, як пам’яткоохоронці подали заяву до прокуратури через руйнування двох будівель 1899 року на Кирилівській. Також ми писали, що під час війни на Подолі продовжують знищувати об’єкти культурної спадщини попри мораторій і судові процеси.