Як Ленін опинився на Бессарабці — і чому місце одразу викликало суперечки

Пам’ятник навпроти Бессарабського ринку встановили у 1946 році. Статуя Леніна була вже готова: московський скульптор Сергій Меркуров створив її 1938 року для радянського павільйону на Всесвітній виставці у Нью-Йорку. П’єдестал спорудили з гранітних блоків, заготовлених перед Другою світовою для пам’ятника Пушкіну біля Оперного театру.

Доречність місця викликала сумніви ще у тогочасних критиків. По-перше, під час нацистської окупації саме тут влаштовували публічні страти — вішали заручників, примушуючи киян дивитися. По-друге, Ленін «тягнувся» рукою прямо до Бессарабського ринку — що теж здавалося символічно недолугим.

У 1977 році інший Ленін з’явився на Майдані Незалежності у складі композиції на честь Жовтневої революції. Його знесли у 1991 році після проголошення незалежності. Бессарабський же простояв до Революції Гідності.

Що відбувалося на постаменті 12 років після повалення

Ввечері 8 грудня 2013 року кияни повалили Леніна і розкололм на сувеніри. Порожній постамент з лабрадориту залишився на місці й одразу перетворився на майданчик для самовираження митців.

У лютому 2014 року активісти Євромайдану встановили на тумбу «золотий унітаз» — символ корупції та невиправданої розкоші режиму. Художниця Тетяна Войтович тоді ж створила інсталяцію «Детермінація»: 100 золотих манекенів на постаменті й навколо нього символізували молоде покоління як багатство країни.

У 2015 році КМДА провела конкурс «Територія Гідності» на проєкт облаштування простору. Серед пропозицій були пам’ятники Мазепі, Шевченку, Героям Небесної Сотні, статуя Богоматері, надземна платформа й навіть драбина до постаменту, аби охочі могли підійматися. Жоден проєкт так і не реалізували.

У 2016–2018 роках фонд «Ізоляція» перетворив постамент на майданчик проєкту «Суспільний договір» — серії тимчасових арт-інсталяцій міжнародних художників. Інсталяція Синтії Ґутьєррес запрошувала киян підніматися сходами на постамент і займати порожнє місце. Роботи іранського художника Махмуда Бакші змінювали неонові портрети Леніна, Діви Марії та Мадонни, символізуючи три можливі вектори розвитку суспільства. У 2024 році Київрада нарешті ухвалила рішення про демонтаж постаменту.

Чому саме фонтан і хто критикує рішення

Ще у липні 2022 року мер Віталій Кличко заявив у прямому ефірі, що місце має «негативну енергетику», і запропонував «красивий старовинний фонтан», щоб «вода змила там негативну енергетику». У березні 2025 року компанія Farmak публічно звернулася до мера з пропозицією профінансувати фонтан — приуроченою до 100-річчя свого першого київського заводу.

Заступник Кличка Валентин Мондриївський акцентує на інклюзивності: через відсутність наземних переходів на розі Хрещатика та бульвару Шевченка люди з обмеженими можливостями не можуть потрапити до цього місця без підземного переходу. За планом, разом із фонтаном з’являться наземні пішохідні переходи.

Проте рішення викликало критику. Депутатка Київради Євгенія Кулеба назвала схему «хитрим ходом» і нагадала, що Київ мав оголосити міжнародний архітектурний конкурс із фаховим журі. Фонд «Ізоляція» наголошує на тому, що відкрита процедура відбору потрібна була ще під час проєкту «Суспільний договір» — і залишається потрібною досі. Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров розкритикував ідеологічну нейтральність проєкту, порівнявши фонтан із перейменуванням вулиці Леніна на Абрикосову.

Арткураторка Катя Тейлор вважає, що після всього пережитого цим місцем — нацистських страт, радянського монументу, Революції Гідності — простір потребує роботи з пам’яттю, а не її стирання. На її думку, потрібні фахівці з меморіальної теми і сучасний художник або архітектор, здатні знайти вдале візуальне рішення.

Чому це важливо знати

Місце на розі Хрещатика і бульвару Шевченка — одне з найбільш символічно навантажених у Києві. Воно пройшло шлях від нацистської шибениці до радянського монументу і майданчика для сучасного мистецтва. Рішення збудувати фонтан без відкритого конкурсу означає, що киян знову позбавили права голосу у визначенні долі цього простору. Чим завершиться будівництво і чи задовольнить результат городян — побачимо у 2027 році.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, у 2025 році Київ попрощався з першим у світі пам’ятником Булгакову на Андріївському узвозі — ще одним кроком деколонізації міського простору столиці.