Два фільми, одна ніч

Ще до початку церемонії критики й кіноексперти сходились в одному: цей «Оскар» належить комусь із двох — або «One Battle After Another», або «Sinners». Власне, так і сталося. Обидва фільми по черзі отримували нагороди впродовж усього вечора, тримаючи глядачів у справжній інтризі аж до фінальних категорій.

Цікавий збіг: обидва фільми вийшли на студії Warner Bros. — тій самій, яка нещодавно опинилася в центрі медійного протистояння між ліберальним стрімінговим гігантом Netflix і консервативним Paramount, що симпатизує Трампу. Поки корпорації билися за право купити Warner Bros., сама студія тихо знімала два найкращі фільми року. І обидва взяли «Оскар».

Що таке «One Battle After Another» — і чому він переміг

Щоб зрозуміти, чому саме цей фільм взяв «Найкращий фільм», варто коротко пояснити, про що він взагалі.

«One Battle After Another» — це екранізація роману «Вайнленд» Томаса Пінчона, одного з найскладніших і найпровокативніших американських письменників другої половини ХХ століття. Пол Томас Андерсон (режисер «Нафти», «Майстра» і «Примарної нитки») узяв цей абсурдний текст і перетворив його на фільм, який можна описати одним словом: маячня — але дуже розумна.

Леонардо ДіКапріо грає обкуреного колишнього революціонера — і блукає він не просто так, а крізь Америку, де хіпі ще не протверезіли, озброєні праваки вже готуються до бою, войовничі активістки планують переворот, а вчитель карате просто збожеволів. Якби Великий Лебовскі вирішив піти в революцію — і програв — вийшло б приблизно це. Комедія, але моторошна. Абсурд, але впізнаваний. Глядач сміється — і в ту саму секунду розуміє, що все це зовсім не смішно.

Критики і кіноакадеміки оцінили головне: фільм не просто розважає — він препарує сучасну Америку. Точно, боляче і без зайвих слів.

Скандал перед церемонією, утім, теж був — але смішний. Американська преса, зокрема New York Times, розгорнула дискусію про те, чи є образи войовничих жінок у фільмі «феміністичним проривом», чи навпаки — сексуальними фантазіями авторів-чоловіків. Ті, хто фільм таки подивився, здебільшого не зрозуміли, навіщо взагалі була ця дискусія.

«Sinners» — чотири «Оскари» і рекорд, якого чекали майже сто років

«Sinners» Раяна Куглера — не менш серйозне кіно. Жанрово це вампірський хоррор, але дія відбувається на американському Півдні за часів Джима Кроу — системи расової сегрегації, що офіційно існувала до середини ХХ століття. Білі персонажі тут буквально стають вампірами, які живляться блюзовою культурою чорних нащадків рабів. Расизм у фільмі не засуджують у монологах і не пояснюють у титрах — його просто показують як хижака. Живого. Голодного.

Майкл Б. Джордан отримав «Оскар» за найкращу чоловічу роль — і одразу за двох: він зіграв персонажів-близнюків. Людвіг Йоранссон забрав нагороду за найкращий саундтрек — і тут важко посперечатися, бо музика в «Sinners» не просто супроводжує картинку, вона її веде.

Але найважливіша нагорода вечора для цього фільму — за найкращу операторську роботу. Її отримала Отем Дюралд Аркапо, і цей момент варто зупинити окремо: вона стала першою жінкою в історії «Оскарів», яка виграла в цій категорії. За майже сто років існування премії — уперше. Куглер також узяв «Оскар» за оригінальний сценарій.

Хто ще отримав нагороди

Джессі Бакли отримала «Оскар» за найкращу жіночу роль — за фільм «Гамнет». Це камерна драма, і Бакли давно вважалася однією з найцікавіших акторок свого покоління. Нарешті офіційно.

Шон Пенн взяв «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану — за гру у «One Battle After Another», де зобразив істеричного расиста з гітлерівськими вусиками. Примітно, що сам Пенн на церемонію не прийшов. Просто взяв і не прийшов.

За найкращу чоловічу роль другого плану також був номінований Бенісіо дель Торо (він грав гротескного вчителя карате в тому ж фільмі), але поступився колезі по знімальному майданчику.

«Оскар» за найкращий міжнародний фільм отримав норвезький режисер Йоахім Тріер за картину «Sentimental Value». Він обійшов Вальтера Салеса з його «Таємним агентом», якого також вважали фаворитом.

Без нагород цього вечора залишились «Blue Moon» з Ітаном Гоком і «Marty Supreme» з Тімоте Шаламе — і обидва в інший рік цілком могли б перемогти. Шаламе цього вечора нагороди не отримав. Мабуть, академіки не підписані на Кайлі Дженнер.

Вперше в історії «Оскарів» вручили нагороду за найкращий кастинг — нова категорія.

Чому Голлівуд мовчав про політику

Це, мабуть, найцікавіший феномен вечора. Два головні фільми — кожен по-своєму — буквально просякнуті політикою: один про американський фашизм і параною, інший про расизм і кров. Але на сцені під час промов усе було… ввічливо і тихо.

Ведучий Конан О’Браєн (він вів «Оскар» удруге) пожартував, що зал відтепер називається «Театром маленького члена» — натяк на те, що жоден спонсор після цього не захоче ставити своє ім’я на будівлі. Це був удар нижче пояса на адресу Трампа, але ім’я президента так і не прозвучало. Джиммі Кімель теж заткнувся на безпечній дистанції: він натякнув, що певна людина (теж без імені) напевне засмучена, що «Мелания» не номінована на найкращий документальний фільм.

Актор Хав’єр Бардем, оголошуючи «Оскар» за найкращий міжнародний фільм, встиг кинути в зал «No to war» і «Free Palestine». Це, мабуть, і було найгострішим політичним висловлюванням за весь вечір. Церемонія навіть не спинилась — і поїхала далі.

Йоахім Тріер, отримавши нагороду, процитував Джеймса Болдуіна і нагадав, що дорослі несуть відповідальність за дітей — і мають обирати відповідних політиків. Туманно, але щиро.

Барбра Стрейзанд вшанувала пам’ять нещодавно померлого Роберта Редфорда. Актори в новій категорії «за кастинг» дякували зворушливо і від серця.

І все. Голлівуд у 2026 році виглядає обережнішим, ніж будь-коли. Чи це від втоми, чи від страху перед публікою, що дедалі скептичніше сприймає моральні лекції зі сцени — хто знає. Але мовчання само по собі вже є висловлюванням.

Чому це важливо знати

Оскар-2026 відбувся в момент, коли американське кіно шукає себе: між комерцією і сміливістю, між гучними заявами і тихою мистецькою роботою. Перемога «One Battle After Another» і чотири нагороди «Sinners» — сигнал про те, що Голлівуд поки що здатен робити складне, незручне, провокативне кіно. Для глядача в Україні ці фільми цікаві ще й тому, що обидва по-своєму говорять про те, як суспільство реагує на авторитаризм і насилля — тема, яка нам, на жаль, добре знайома.