Bloomberg: Вивчіть досвід Туреччини за Ердогана, перш ніж відмовлятися від демократії
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган колись сам став жертвою несправедливого ув’язнення. У 1999 році він був засуджений за читання вірша на політичному мітингу — звинувачення в «підбурюванні до насильства» мало виразний політичний характер. Тоді ця справа зробила з нього мученика і проклала шлях до влади. Сьогодні він сам перетворив тюрму на інструмент знищення своїх опонентів, демонструючи, як автократи перетворюють демократичні механізми на інструменти утримання контролю.
Остання жертва цієї системи — Екрем Імамоглу, харизматичний мер Стамбула і головний опонент Ердогана. Його арешт — не просто юридичний випадок, а частина політичного сценарію. Як колись Ердоган, Імамоглу надзвичайно популярний, але з іншою базою підтримки — представниками міського середнього класу, невдоволеного авторитарним курсом президента.
«Ердоган не повторить помилку своїх колишніх ворогів і не залишить Імамоглу шансів стати мучеником. Ймовірніше, він буде тримати його у в’язниці до того моменту, коли його звільнення не становитиме загрози», — пише Марк Чемпіон, оглядач Bloomberg Opinion.
Як автократія знищує економіку
На початку 2000-х Туреччина була однією з найперспективніших економік світу. У 2010–2011 роках міжнародні аналітики прогнозували, що вона може обігнати Німеччину за темпами зростання. Проте після 2013 року ситуація почала погіршуватись — майже виключно з політичних причин.
«Що сталося з турецьким економічним тигром? Ердоган один за одним ліквідував фактори зростання, підкоряючи всі інституції особистій владі», — підкреслює автор.
Серед цих кроків:
- Ісламізація освіти
- Обмеження прав жінок
- Заборона нарахування відсотків (відповідно до релігійних переконань)
- Зміна конституції для розширення президентських повноважень
- Чистки в судах, поліції, армії, ЗМІ
Після спроби перевороту 2016 року Ердоган остаточно придушив залишки інституційної незалежності. У його оточенні залишилися лише ті, хто ніколи не суперечить.
Коли автократу не опонує ніхто — крім ринків
Єдиною силою, здатною стримати Ердогана, залишаються міжнародні фінансові ринки. Удар по турецькій лірі після арешту Імамоглу змусив президента утриматися від крайнощів. Він підтримує довіру до міністра фінансів Мехмета Шимшека, якого вважають технократом, здатним стабілізувати ситуацію.
Проте це не змінює головного: Туреччина більше не є демократією, де зміну влади гарантують вибори. На відміну від ситуації 1999 року, сьогодні вся система підпорядкована одній меті — збереженню влади Ердоганом.
Для кого це урок?
Автор наголошує: досвід Туреччини — урок для всіх, хто розчарувався в демократії і шукає «сильну руку». Результати міжнародних опитувань свідчать: дедалі більше людей, особливо молоді, готові підтримати недемократичні режими, якщо ті обіцяють швидкі рішення. У Великій Британії 21% респондентів віком 18–44 років заявили, що воліли б бачити при владі «сильного, але не обраного» лідера.
«Люди, які ніколи не стикалися з диктатурою, недооцінюють цінність демократичних обмежень», — зазначає Чемпіон.
Парадоксально, але в країнах, які вже стали автократіями, — наприклад, у Туреччині чи Ефіопії — саме там громадяни найвище оцінюють цінність демократії. Бо вони вже втратили її.
Чому це важливо знати
Історія Туреччини — не виняток, а попередження. Відхід від демократії рідко відбувається різко — зазвичай це повзучий процес: через ув’язнення опозиції, контроль над судами, націоналістичну риторику, цензуру. Як показує приклад Ердогана, повернути втрачені демократичні інституції набагато складніше, ніж зруйнувати їх. У часи глобальної кризи віри в демократію, досвід Туреччини має стати дзеркалом для Європи, США і України: популізм завжди закінчується автократією, а автократія — занепадом.
