Головні новини Києва сьогодні

Один гірший за іншого: хто стояв за апаратом страху в НДР

Міністерство державної безпеки НДР, більше відоме як Штазі, мало лише троє міністрів за всю історію свого існування. WELT І кожен із них був фанатичним сталіністом:

• Вільгельм Зайссер — професійний повстанець і командир у Громадянській війні в Іспанії;
• Ернст Вольвебер — агент радянської диверсійної мережі та учасник сталінізації КПН;
• Еріх Мільке — вбивця двох поліцейських, керівник Штазі протягом 32 років.

«Історія Штазі — це історія трьох біографій, в яких насильство, ідеологія і підпорядкування Москві відіграють ключову роль», — каже історикиня Даніела Мюнкель, яка нині працює над колективною біографією міністрів Стазі.

1. Вільгельм Зайссер: генерал-інтернаціоналіст і “перший міністр Штазі“

Народжений 1893 року, Зайссер вступив до КПН ще в 1919-му. Вже в 1920-х роках працював у військово-політичному апараті Комінтерну. Брав участь у конфліктах у Сирії та Маньчжурії, а під час Громадянської війни в Іспанії командував XIII Інтернаціональною бригадою під іменем “генерал Гомес”.

З 1938 до 1947 року жив у Москві, а після повернення в зону радянської окупації став міністром внутрішніх справ Саксонії.

Саме він став першим міністром держбезпеки НДР у 1950 році. Але після провалу Штазі під час народного повстання 17 червня 1953 року, його усунули з посади.

2. Ернст Вольвебер: саботажник із Москви

Народжений 1898 року, виходець із робітничої родини, був професійним революціонером ще з 1920-х. Після провалу заколоту в Гамбурзі 1923 року став одним із головних агентів радянських спецслужб. У 1930-х роках очолював диверсійні структури Червоної армії в Північному морі, організовував підривну діяльність у Скандинавії.

1940 року заарештований у Швеції, провів 4,5 роки в тюрмі, але не був екстрадований до нацистської Німеччини.

Після повернення до Східної Німеччини працював у транспортному відомстві, але фактично керував радянськими операціями впливу в регіоні. У 1953 році став другим міністром Штазі. Пішов у відставку у 1957 році через погіршення здоров’я.

3. Еріх Мільке: вбивця, який будував державу шпигунів

Народжений 1907 року, ще молодим став членом КПН, брав участь у вуличних боях із штурмовиками SA. У 1931 році разом із товаришем убив двох поліцейських у Берліні — це стало його першим політичним актом терору.

Уникнувши арешту, Мільке втік до СРСР, де працював на НКВС. Брав участь у сталінських «чистках» під час Громадянської війни в Іспанії.

Після 1945 року швидко зробив кар’єру в радянській окупаційній зоні. Уже в 1949 році очолив «Головне управління з охорони народного господарства» — попередника Штазі. Але міністром став лише в 1957 році, після усунення Вольвебера. На цій посаді залишався до падіння режиму в листопаді 1989 року.

Його знамениті останні слова як міністра:

«Я люблю… я люблю ж усіх… усіх людей…»

Три постаті — три обличчя державного терору

Як підкреслює Даніела Мюнкель, усі троє міністрів Штазі були переконаними сталіністами, вихованими або прямо підконтрольними Москві. Але кожен репрезентує свій етап розвитку апарату держбезпеки:

• Зайссер — мілітаризований революціонер, який мав міжнародний досвід.
• Вольвебер — невидимий агент підпільної війни, пов’язаний із диверсіями та спецопераціями.
• Мільке — тотальний бюрократ терору, що створив гігантський апарат спостереження, страху і покарання.

Чому це важливо знати

Постать Еріха Мільке зазвичай затуляє увагу до його попередників, але Зайссер і Вольвебер заклали фундамент, на якому збудували машину репресій у НДР. Їхня біографія — історія про імпортований терор, організований з Москви, трансформований у систему, яка контролювала мільйони громадян, включаючи родини, церкви, університети та дитячі гуртки.

Сьогодні, коли в Європі знову актуалізується тема державного насильства під прикриттям ідеології, ця трійця нагадує: система страху починається з особистостей, для яких “держбезпека” важливіша за життя і гідність людей.